Допомога під обстрілами: як команда сєвєродонецьких волонтерів працює у прифронтовій зоні

Про команду волонтерів «Rollndrive» знають багато жителів Сєвєродонецька. З початку повномасштабного вторгнення вони допомогли багатьом містянам, а їхні відео із Сєвєродонецька давали людям можливість побачити ситуацію в місті. Після його окупації вони не сидять, склавши руки, а продовжують допомагати тим, хто цього потребує. Але вже на Донеччині. Зараз волонтери купили автобус для евакуації людей та доставки допомоги.

Про складні місяці війни, волонтерство та настрої людей «Сєвєродонецьк онлайн» розповів член команди Станіслав Швабо.

Якщо подивитися на вашу сторінку в «Інстаграм», то до 24 лютого – це одне життя, а потім зовсім інше. Розкажіть, як відбувся такий різкий поворот?

Все досить просто та банально. Коли я ще перебував у Сєвєродонецьку (у мене будинок у передмісті, у Сиротино), був ще інтернет і в групах постійно миготіли повідомлення з проханнями про допомогу – з'їздити, перевезти, забрати. Якоїсь миті побачив оголошення про те, що дівчинці потрібно вивезти дитину з Борівського. На той момент уже чомусь таксисти не хотіли їхати туди, та й знайомі її всі відмовлялися. Вона дитину не бачила вже близько місяця, син поїхав ще до війни. Я вирішив допомогти, ми списалися. Ось із цієї поїздки у мене все й почалося.
До війни ж робота в мене була у трьох напрямках. Основне - автопригін. Мотоциклами також займався. З початком війни робота припинилася. Зараз я перебуваю у Дніпрі.

«Rollndrive» на сьогодні позиціонує себе як команда волонтерів. Скільки вас?

Нас двоє. Я та Костянтин Артюхов. Ми разом з ним їздимо і вдвох справляємось. Допомагає нам Марія Зіаткевич. Вона займається медикаментами, вирішує питання відправлення та отримання. Більше відповідає за медичний напрямок.

Після окупації Сєвєродонецька діяльність змінила напрямок?

Спочатку ми їздили до Сєвєродонецька та Лисичанська, поки туди ще був доступ. Там ми бували буквально через день. Везли туди зібрані самотужки гуманітарні комплекти. Люди допомагали, скидали гроші на карту, ми купували все необхідне і вирушали в дорогу. Розвозили по точках, адресах, сховищах. Звідти вже забирали людей та вивозили.

Зараз все рівно те саме, тільки по Донецькій області. Нам постійно пишуть люди, і ми після листувань збираємо заявки. Здебільшого з Костянтином шукаємо такі місця, куди майже ніхто не доїжджає, бо люди побоюються за своє життя.

Ви проходили якусь підготовку для роботи у військових умовах?

Жодної підготовки не проходили. Проте за ці місяці, протягом яких ми волонтеримо, сформувався достатній досвід. Ми й під обстріли регулярно потрапляли, коли ще до Сєвєродонецька їздили. Ми там бували навіть останніми днями перед його окупацією, поки ще залишався єдиний міст. В останню подорож потрапили під обстріл у трьох різних місцях міста. Потім ще, якщо можна так сказати, опинилися опосередковано у вуличних боях. Після цього ми поїхали та буквально наступного дня останній міст підірвали. Таким чином, ми до Сєвєродонецька їздити перестали. Ось так і отримували свій досвід.

А з військовими якось взаємодіяли?

Так, із військовими контактували регулярно. До останнього возили їм допомогу до Сєвєродонецька, до баз дислокації ЗСУ у місті. Наразі можемо привезти їм «передачки» від близьких. Проте тих хлопців, які були у Сєвєродонецьку, повиводили, розформували та розкидали Україною. Після цього ось так упритул з військовими працювати перестали. Хоча цей напрямок залишається в наших планах.

Чи траплялися випадки, коли опинялися на окупованій території?

Ми були на нульових точках, у сірій зоні. У ті ж самі останні дні у Сєвєродонецьку – це було таке своєрідне перетягування канату, то частину міста заберуть, то відіб'ють. На непідконтрольну територію ми зараз не їздимо та не їздили взагалі. Нам і не можна, бо Костянтин – колишній працівник поліції. 6 років працював в органах. Тому, щоб уникнути негативних наслідків, краще цю лінію розмежування не перетинати. Але ситуація може змінитися, бо люди там теж потребують допомоги.

Вам надходить інформація із Сєвєродонецька? Яка там зараз ситуація?

Зараз я абстрагувався і, якщо чесно, не дуже цікавлюся тим, що у Сєвєродонецьку відбувається. Читаю новини і не більше. Коли місто було ще українське, в останні тижні, там уже були хаос і розруха. Від нього майже нічого не лишилося. Світлини світлинами, а наживо це досить жахливе видовище.

Місто має шанс на відновлення, на Вашу думку?

Думаю, що якщо повернеться хоча б 30% жителів і піде фінансування, то, звичайно, місто відновити можна. Але й багато чого вже не відновити. Дуже постраждали нові райони. Можливо, їх доведеться зносити. Все залежатиме від того, як швидко повернеться Сєвєродонецьк до України і чи повернеться він взагалі.

А які настрої переважали у місті, поки ви ще їздили туди?

Якщо говорити про містян, люди були налякані, не розуміли, що відбувається. Це люди, котрі живуть у війні.

Чому вони відмовлялися виїжджати? Адже якась евакуація все ж таки була.

Була евакуація. Та й ми пропонували вивезти їх. Нам багато хто відповідав так: «Нам нікуди їхати, нас ніхто не чекає. Та й їхати нема за що. Тому ми залишимося тут». Літні люди казали, що тут народилися, виросли, тому тут і помруть. Ніяких особливо проросійських гасел ніхто не вигукував. Принаймні, при нас. Тобто говорити про те, що вони чекали на Росію, я б не став. А ось відповіді, чому не виїжджали, були майже однакові у всіх.
Молодих людей багато там також було. Відсотків 30 точно. Це люди віком до 40 років.

Ви свого часу писали, що не їздитимете дивитися, що у людей з квартирами. Думаю, таких прохань було багато. З чим зараз звертаються до вас?

Раніше люди не зовсім розуміли, що відбувається. Для людей, які не перебували у Сєвєродонецьку, важко було оцінити військову обстановку. Їм здавалося, що поїздка до Сєвєродонецька – це як приємна прогулянка. І нам не важко поїхати подивитися на будинки, вікна, квартири. Наразі вже таких запитів немає, з об'єктивних причин. Більше цікавляться, де та як отримати гуманітарку. Чи можемо доїхати до того чи іншого місця.

Ви використовуєте новий бус, про який писали в соцмережах, для евакуації чи вивезення людей?

Ми купили автобус і для тих, і для тих цілей. Завдяки йому ми можемо привезти 1,5 тонни гуманітарки кудись і звідти можемо забрати близько 10 осіб, котів, собак.

Наразі люди охочіше евакуюються?

Люди дуже погано володіють інформацією у прифронтовій зоні. Навіть перебуваючи в Бахмуті, можна почути – «А як у вас справи у Сєвєродонецьку?». Люди не розуміють ситуації. Поки сусідня хата не згорить, доки людям у подвір’я не прилетить, вони, як правило, не виїжджають. Ось коли вже руйнування перед їхнім носом, то починають замислюватися про евакуацію. Але все рівно далеко не всі.

Вам надають допомогу якісь організації?

На цьому етапі тісно співпрацюємо з «World Central Kitchen». Організація допомагає нам із гуманітарними продуктовими комплектами. Вони досить непогані, один важить близько 15 кг. Тушонка, олії, продукти. Тому ми тепер не замислюємось, чим людей годувати. У нас завдання – як туди дістатися та за що заправитися. Як не крути, кожна поїздка коштує досить дорого. Це приблизно 4 тисячі гривень. Начебто і невеликі гроші, але на постійній основі це робити виливається вже у велику суму. Плюс амортизація, оренда складу, паливо для поїздок Дніпром.
Багато хто до нас звертався. І «Червоний хрест» той самий. Але ми так і не зрозуміли, чим вони готові підтримати нас. Фінансово чи транспортом допомагати мало хто готовий. Міська чи обласна влада не виходила на нас, але ж ми теж не єдині волонтери. Можливо, співпрацювали з кимось іншим.

Багато хто зараз говорить про те, що люди втомилися від війни і менше донатять. Ви стикалися з цим?

Звісно, люди втомилися. Нині донатять менш активно. Якщо за місяць прийде кілька тисяч гривень, це добре. Не знаю, яким дивом ми змогли на автобус зібрати. Він обійшовся нам у 5,3 тисячі доларів. Люди дуже допомагали. Приблизно 85% від суми було зібрано завдяки внескам.

Фото з соцмереж Станіслава Швабо