Відновлення після евакуації: сєвєродончанка відкрила у Береговому танцювальну студію

Хореографиня, власниця танцювальної студії Ксенія Васильєва, разом з двома дітьми Всеволодом та Валентиною й чотирма кішками, навесні переїхала з Луганщини до Закарпаття. Там вона відновила свою улюблену справу, якою займалася у Сєвєродонецьку протягом 14 років – відкрила танцювальну студію. Ксенія розповіла Суспільному про шлях до відновлення студії на заході країни та поділилась своїми спогадами про минуле та планами на майбутнє.

М’якенькі “зайченята” знаходять родину

Коли родина Васильєвих приїхала до Берегового, то Ксенія вже за тиждень зрозуміла – потрібно щось робити. Рішення знайшлося одразу: коли вона була у декретній відпустці з маленьким сином, тоді на замовлення в’язала різні речі й продавала по всій країні. Цьому ремеслу її навчив тато. Ось і через десятиріччя Ксенія знову почала в'язати та продавати на замовлення м’якеньких зайчиків.

Іграшки, які робить Ксенія. Фото з особистого архіву Васильєвої.

“І я згадала, що я можу цим якось нашу сім’ю витягнути. Тому, що діти в мене студенти й самі залишилися без роботи. Ми ризикнули та спробували. Донька через Twitter дала оголошення і потім це стало настільки популярним, що ми навіть “відправляли” зайченят. Ми їх не продаємо, а “відправляємо” в домівки, щоб вони дарували радість людям”, – каже Ксенія.

Крім України, зайченят також “відправляли” в Англію та Німеччину. За допомогою цього ремесла Ксенія назбирала гроші на перше обладнання для свого танцювального клубу у Береговому.

З Сєвєродонецька ж, згадує Ксенія, під час евакуації в руках можна було взяти лише по одній валізі. Але, говорить, що речей майже не було, лише рюкзаки з документами та найдорожче – це чотири пухнасті улюблениці, кішки – Пупа, Іса, Нія та Луна.

Відкриття танцювальної студії на Закарпатті

Всю весну родина жила сподіваннями, що ось-ось і поїдуть додому. Але, коли у червні російські загарбники окупували Сєвєродонецьк, то Ксенія зрозуміла, що це надовго. По-перше, у захоплене місто вони повертатися не будуть. По-друге, потрібно будувати своє життя далі.

Танцювальна студія у Береговому. Фото з особистого архіву Васильєвої.

“Якщо я починаю з людьми займатися, то я не можу їх через два-три місяці покинути. Тому я зрозуміла, що я залишатимусь тут надовго. Принаймні, поки війна не закінчиться. І потім вже будемо щось вирішувати. Тому я вирішила відкрити тут клуб”, – пояснює пані Ксенія.

Найскладніше при відкритті студії було знайти приміщення, яке б підходило для студії за площею. Коли його знайшли, каже, ремонт робили власноруч, разом з сином.

“Мої діти – це якісь неймовірні люди, яких я народила, які прийшли в моє життя, я дуже дякую, що саме вони в мене є. На відкриття студії, першого серпня, вони влаштували неймовірне свято. Я навіть не очікувала. Рік тому донька мені подарувала професійну лампу (освітлення – ред.) для запису відео, яка залишилась у Сєвєродонецьку. І вони мені подарували точно таку ж зараз”, – згадує Ксенія та не стримує емоцій і плаче.

Далі вона розповіла, що на відкриття студії малеча прийшла разом з батьками. Усі були зацікавленні та вже з’явилися перші групи. У місті є танцювальні кружки, але здебільшого там навчають естрадній хореографії, більш сучасних направлень немає, розповіла хореографиня. Також немає у місті й студії, де б могли займатися саме дорослі. На першому занятті перші свої кроки у сучасній хореографії пробувала найменша підготовча група, малеча від трьох до восьми років. Також дітки старші вже пробували себе у східних танцях та хіп-хопі. Крім того, вже поступово набирається група зі східних танців для дорослих.

“Мене Берегове і сім’ю мою дуже тепло зустрічає”, – розповідає сєвєродончанка, – “Враховуючи, що я наполовину угорка і в мене багато рідних живе і в Береговому, і в Угорщині, то вони мене з першого дня кликали”.

Спогади про життя у танцювальній студії в Сєвєродонецьку

Коли в Україні розпочалася повномасштабна війна, Ксенія разом з двома дітьми, 19-річним сином Всеволодом та 25-річною донькою Валентиною, вирішили пересидіти у її танцювальному клубі, який знаходився у напівпідвальному приміщенні. Також туди запросили вихованців танцювальної студії – діток, їхніх батьків та дорослих учениць.

“У перший же день ми перемістили туди ковдри, подушки, все, що можна було зі своєї квартири, щоб облаштувати там сховище для людей. Я почала одразу в групі своїх вихованців кликати. В перший день ніхто не прийшов. Але, коли 25-го лютого почалися активні бойові дії, до нас почали приходити люди. Спочатку почали приходити ті, хто в нас займався. А потім до нас і місцеві люди попросилися. Було близько 35 людей”, – згадує перші дні повномасштабної війни Ксенія.

Також вона розповіла, що взяла на себе приготування їжі. Крім того, людей намагалися відволікати:

“Брали настільні ігри, щоб діток відволікати і дорослих також. Намагалися якось так у людей зняти стрес. По-перше, ніхто не був готовий до такого. По-друге, коли я відчуваю відповідальність за когось, то я не так стресую. Це, мабуть, навіть для мене було потрібно”.

В перший же тиждень в будинок, де знаходився танцювальний клуб і той квартал обстріляли “Градами”. Влучили у під’їзд поблизу клубу. Там проломило дах і дістало до квартири на третьому поверсі.

“Ми все це відчули, скло повилітало, вікна повилітали, але вони в нас були трішки, як втоплені в землю, напівпідвальне приміщення, наші вікна і скло не постраждали. Постраждав перший поверх, коридори та прольоти. І після цього обстрілу почали виїжджати люди, які з нами були”, – загадує Ксенія Васильєва.

Разом з іншими містянами Ксенії двічі вдалося вийти в супермаркет, який знаходився поблизу десятої школи. Згадує, відстоювали величезну чергу, щоб купити хоч якісь харчі. Через декілька тижнів обстріли почали посилюватися. 13-го березня їм зателефонували знайомі та повідомили, що будинок, де знаходиться їхня квартира, обстріляли, а частина будинку почала горіти. Ксенія разом з донькою та сином побігли до квартири. Але в той момент почався потужний обстріл міста. Вони бачили з вікна квартири, як почали горіти нові райони міста. Буквально вискочили з квартири й більше туди не поверталися. Коли це все пережили, то Ксенія каже, тоді прийняли остаточне рішення про евакуацію. Звернулися до Східноукраїнського національного університету ім. Даля. Вони тоді автобусами вивозили своїх студентів, викладачів, співробітників вишу та їхні родини. Син Ксенії – студент цього вишу.

Незакритий гештальт

Ксенія разом зі своїм танцювальним клубом у Сєвєродонецьку проводила великі концерти. Також в неї був проєкт “Танцюємо та худнемо”, в якому жінки різного віку займалися не лише танцями, а й іншими видами фітнесу та проходили заняття з дієтологом та психологом.

Щодо подальших планів у Береговому, розповідає Ксенія, – “Малеча мені сказала, що вони готові виступати на сцені. Тому я думаю, все буде добре. Невеликий, але тепленький для сімей… А може, я не буду загадувати, може і більший концерт, ми зможемо зробити, наприклад, до Нового року. В мене не закритий гештальт, тому що шостого березня ми планували великий концерт у Сєвєродонецьку. І навіть 23-го лютого, до першої години ночі, я шила костюми. Але я думаю, що то не останній концерт. А в Береговому ми ще покажемо красу нашого клубу. Ми ще станцюємо. І проєкт проведемо”.

Так, Ксенія говорить, що цей незакритий гештальт у Сєвєродонецьку вона все ж таки колись закриє саме там.

“Після перемоги, я не можу кинути свою сєвєродонецьку “бандочку”. Я їм обіцяла і я обіцяю, що ми ще будемо танцювати, що ми зустрінемося. В нас ще будуть концерти. І не один. Коли закінчиться війна, коли будуть відновлювати місто. Я сподіваюсь, що я зроблю якесь диво і що у нас буде студія й у Береговому, і у Сєвєродонецьку. В мене ще є час, щоб розвинути й цю студію. Якщо треба буде, то буду їздити на дві сторони України. А може ще й будемо їздити один до одного у гості”, – з надією у голосі розповідає сєвєродончанка Ксенія Васильєва.

Суспільне