Переселенці з Луганщини зустрілись в Дніпрі

Понад тисяча вимушених переселенців з Луганської області 9 вересня зібрались у Дніпрі на родинну зустріч “Луганщина моя”. Дніпропетровська область прийняла найбільшу кількість ВПО з Луганщини. Лікарні, заклади вищої та професіональної освіти, волонтерські та культурні хаби знайшли свій прихисток у Дніпрі.

Цієї п’ятниці у сквері поблизу обласного гуманітарного хабу для земляків влаштували концерт, та безліч локацій для дозвілля. Переселенці з Сєвєродонецька, Лисичанська, Рубіжного, Кремінної, Старобільська, Попасної, Сватового та безлічі інших міст та сіл області радо зустрічали один одного, плакали та обіймались. Багато людей не бачились з самого початку російського вторгнення.

Для жителів Луганщини організували фудкорт, відпочити можна було на зручних кріслах-мішках. Для дітей та дорослих проводили різноманітні майстеркласи, навчали плести браслети, малювати, робити прикраси, аквагрим та багато іншого.

Для малюків влаштували шоу з мильних бульбашок, вони грали в футбол, співали і танцювали з аніматорами. На зустріч прийшли й майстрині з Луганщини, які продемонстрували своє рукоділля та розповіли про тонкощі своєї роботи.

Майстриня з Сєвєродонецька Світлана на зустріч принесла свої прикраси, які власноруч зробила вже в Дніпрі. Кілька років жінка займається рукоділлям, та каже, на жаль, з Сєвєродонецька нічого не вивезла. Майстерня, інструменти та матеріали знищені окупантами.

“Сьогодні трішечки тепліше на душі стало. Бо дуже важко бути далеко від свого будиночку, де ти жив, існував, чомусь радів. Дуже важко. Але Сєвєродонецьк - це Україна, ми обов’язково повернемось. І тоді настрій точно поліпшеться. Наше життя не закінчується. Я живу, я люблю свою Україну. До війни я навіть не підозрювала, що так люблю свою землю”, - розповідає майстриня.

Студентка Валерія Боєва з села Шуліківка Біловодського району навчається в Харкові на логіста. З окупованого села на підконтрольну Україні територію дівчина виїхала 15 серпня. На зустріч з земляками прийшла з українським прапором.

“Дуже рада зустріти тих, хто підтримує Україну. Я була на окупованій території, і це дуже тяжко. А тут розумієш, що скрізь українці і дуже радісно. Я жила в селі, с хати майже не виходила. Хоча у нас і не було бойових дій, але все одно було дуже лячно. Не зрозуміло, що буде, як воно буде. Страх залишався весь час, і залишається далі у тих, хто там зараз живе, - розповідає Валерія.

Пенсіонерка Валентина каже, після евакуації з Сєвєродонецька в люди вийшла вперше. Давно не бачила земляків, не була в такій дружній компанії.

“Я вірю, що настане мир, що перемога буде за нами. І Україна поверне собі всі території. Ми повернемось додому. Я в це вірю, і так буде,” - каже Валентина.

На одній з локацій волонтерка Валентина навчає дітей та дорослих плести маскувальні сітки та робити “кікімори”. Каже, у них в організації є кілька дівчат з Луганщини. Разом вони роблять для українських захисників сітки, які відправляють на передову. Зараз вже перейшли до осінніх кольорів, та навіть почали готувати зимову партію камуфляжу.

“Головне в плетінні маскувальної сітки, щоб не було ніяких прямих ліній. Ніяких квадратиків, ніяких сердечок, зайчиків. Якщо хтось візерунки такі робить, то це не годиться. Головне правило - це правило хаосу, як в природі. Замовлень дуже багато, зимових вже на місяць уперед. Рук не вистачає. Та ми працюємо, бо хочемо скорішої перемоги”, - розповідає Валентина.

Весь час для жителів Луганщини співали луганські та дніпровські виконавці, гурти та заслужені артисти України Арсен Мірзоян і Анжеліка Рудницька.

“Ви чудові, сильні, прекрасні й нескорені. Такою я люблю тебе, країна моя”, - привітала луганчан Анжеліка Рудницька.

“Я дякую кожному, хто повірив, дякую кожному, хто тримає у серці надію. Дякую кожному, хто чекає, допомагає та пришвидшує наш день перемоги. І він обов’язково буде. На долю Луганщини випала найважча в історії незалежної України місія. В 2014 році перша окупація частини Луганщини. Зараз війна і Луганська область була форпостом майже 5 місяців і не пропускала ворога. За цей час Збройні сили України встигли підготуватися, ми отримали необхідну зброю і зараз почались зміни.

Сподіваюся, що скоро ми з вами зможемо сказати, що вільне Сватово, вільна Кремінна, вільне Рубіжне. Кожен населений пункт Луганської області з невеличкою, але дуже важливою приставкою “вільне”. Хотів би повторити в кожному населеному пункті фразу Радієвського “Місто вільне - живіть спокійно”. І ми обов’язково це скажемо. Кожен житель України хоче, щоб ми з вами в Луганську підняли український прапор. І коли це станеться, можна буде сказати, що війна закінчилась і ми перемогли.

Нам доведеться пройти етап болі, коли ми побачимо, що російська орда зробила з нашими містами, з нашими будинками, нашими школами. Але ми все відновимо, головне - жити. Головна цінність - це люди. Навіщо відбудовувати пусті міста, якщо не буде вас, жителів Луганщини, які будуть жити на своїй землі. Разом до перемоги. Дякую, що ми з вами разом, за віру, за підтримку. І поки ми єдині, ніхто, жодна москальська падлюка не зможе нас перемогти”, - звернувся до земляків голова Луганської ОВА Сергій Гайдай.

Це була перша велика зустріч переселенців з Луганщини, яка довела, що люди не втрачають надію, не впадають у відчай та тримаються разом, щоб так само разом повернутися на свою рідну землю після перемоги та відродити Луганську область ще кращою, ніж вона була.

Як Луганський український театр тримає свій фронт на Сумщині читайте в матеріалі "Сєвєродонецьк онлайн".