“Після звільнення міста буду допомагати самотнім людям та тваринам, до інших хочеться завітати з биткою у балаклаві”, - волонтер з Сєвєродонецька Євген Дубовіков

Євген Дубовіков - волонтер з Сєвєродонецька, до початку повномасштабного вторгнення росії займався в місті будівельним бізнесом. Потім почав допомагати місцевим жителям, розвозив їжу, речі першої необхідності та ліки до сховищ, організовував евакуацію. Коли переїхав до Дніпра, власним коштом відкрив шелтер для переселенців. Журналісти “Сєвєродонецьк онлайн” відвідали будинок, де зараз живуть 50 людей з Луганської, Донецької, Харківської областе та поспілкувались з Євгеном.

- Розкажіть, як та чому вирішили займатись волонтерською діяльністю?

- Це було не стільки рішення, скільки, мабуть, вибір. Коли почалось повномасштабне вторгнення росіян, люди стали ховатись у підвалах, багато виїхали, а я поїхав, купив хліба та став розвозити по сховищах. Тоді ж створив спільноту в соцмережах, почав викладати інформацію про свою діяльність. Люди підтримали, почали допомагати сєвєродончанам донатами, харчами, медикаментами.

В Сєвєродонецьку ми базувались за адресою Дружби Народів, 33Д, в гуртожитку музичного коледжу. Так вийшло, що я жив в сусідньому будинку, тому коли розширили нашу діяльність, переїхали туди, створили такий собі хаб. Зібрали команду близько 30 людей. Через інтернет ми приймали замовлення, знаходили необхідні речі, розвозили, або хто міг, приходив та забирав сам. В день було близько тисячі дзвінків. Потім, коли починалась комендантська година, я сідав та розбирав усі повідомлення, яких накопичувалось десь по 300 на день.

Евакуація з Сєвєродонецька

Команда в Сєвєродонецьку працювала до останнього. Все купляли за донати, люди дуже активно допомагали. Якщо перерахувати на гроші, гуманітарної допомоги ми розвезли десь на 50 мільйонів гривень, це близько 500 тонн. За весь час ми евакуювали близько півтисячі людей.

Як проходить евакуація? Люди дзвонять мені, просять допомогти виїхати, я викладаю до соцмереж об’яву, що необхідна певна сума. Коли гроші знайшли - поїхали та евакуювали. Ось, наприклад, як вивозили з Сєвєродонецька. Подзвонила мені людина, каже, ось 50 тисяч гривень вам на евакуацію. На ці гроші я наймаю водія та ми робимо декілька ходок. За людину я платив близько 2 тисяч гривень, ось можна порахувати, скільки ми вивезли за один донат. Возили людей до евакуаційних поїздів, розвозили по шелтерах.

Діти ховаються від обстрілів

- Як окупація Сєвєродонецька вплинула на вашу діяльність?

- З Сєвєродонецька я виїхав наприкінці березня до Дніпра, і вже звідси возив туди гуманітарну допомогу. Бо в місті вже не можна було нічого купити. В Дніпрі ми створили такий перевалочний пункт. Їздили, допоки Сєвєродонецьк не окупували. Потім допомагали Лисичанам, зараз продовжуємо вже на Донеччині, возимо гуманітарку до Краматорська, Бахмута, Слов’янська та інших підконтрольних Україні міст. Продовжуємо евакуювати населення, розміщуємо у себе в шелтері, допомагаємо військовим.

Волонтери та ЗСУ

Я створив благодійну організацію, яку назвав “Регіон 13”, бо Луганщина - тринадцятий регіон. Для мене це зовсім нова справа: багато паперів, співпраця з донорами, іншими благодійними об’єднаннями, багато офіціозу. Команди в Дніпрі зараз, як такої, немає, тому роблю все сам та з нуля. Працюю, займаюся евакуацією та ще й шелтером керую.

Також ми видаємо переселенцям гуманітарну допомогу від міжнародних організацій. Передаємо коляски, дитячі речі, ліки, одяг тим, хто в цьому має необхідність. Якщо це якась коштовна річ, я завжди з цими людьми спілкуюся, дізнаюсь, чи дійсно воно їм потрібно. Виходить, що десь 50 на 50. Після розмови половина каже, що в нас мабуть це є, віддайте людям, яким дійсно це потрібно.

Шелтер у Дніпрі

- Як знайшли приміщення під шелтер та хто тут живе?

- Житло в нас безкоштовне, розраховане на довгий період, бо людям потрібно адаптуватися на новому місці, знайти роботу. Харчування теж безкоштовне, нам допомагають волонтери з “Восток SOS”, щодня привозять сніданки та вечері. Оренда будинку та комунальні платежі - на моїх плечах. На місяць цей будинок обходиться в 1300 доларів, та ще взимку тисяч 20 гривень будуть коштувати комунальні послуги з опаленням.

Мешканці шелтеру готують обід

Будинок допомогла знайти переселенка з Сєвєродонецька, яка працювала там ріелтором, і продовжила цим займатись в Дніпрі. Аренда була дорожчою, та ми домовились на нижчу суму. Тут близько 600 квадратних метрів. Ми самотужки зробили невеликий ремонт. Зараз люди сплять на матрасах, очікуємо на ліжка. Є кухні, душові, пральна машина. Потроху налагоджуємо побут.

Душова в шелтері

Живуть переважно люди, яких ми самі й евакуювали. Переселенці з Сєвєродонецька, Часового Яру, Бахмута, Костянтинівки, Сіверська та інших міст. Загалом 50 чоловік. Це як сімейні пари з дітьми, так і одинокі люди. Зараз шелтер заповнений, тому ми шукаємо людям інше житло. У нас живе бабуся, якій вже 98 років, від обстрілу вона отримала поранення, але одужала.

Іншу бабусю у Кам’янському виселили з квартири, нікуди було йти. Нас попросили її вивезти та знайти місце. Загалом історії схожі. Люди сидять у підвалах, допоки в їх, чи сусідній будинок не прилетить.

Мешканці шелтеру

Ще у нас живуть 10 собак та коти. Термінатора та цуценят з мамою ми вивезли зі Слов’янська. Там собаки жили в посудному цеху. Прилетіла російська ракета та половина тварин загинула. У Термінатора було осколкове поранення, його прооперували, вилікували. Зараз з нами проходить реабілітацію.

Євген та Термінатор

Був випадок, коли приїздили на евакуацію до Бахмута, а люди хотіли собаку залишити. Я сказав, що без собаки я вас не заберу. Люди різні бувають. Вівчарка Вольф - з Часового Яру. Він втік, коли був приліт в будинок, загинуло багато людей. А він вижив, коли ми приїхали - був дуже худий, кров з носу лилась. Зараз потроху відгодовуємо.

- Яка була реакція людей на вашу діяльність, чи були вдячні?

- Ну ми не чекали вдячності, робили це не для того. Звісно, багато хто дякував, але зазвичай люди тоді сприймали евакуацію “как должное”, як то кажуть. Люди думали, що ми представники адміністрації та виконуємо свою роботу. Але ми все робили на ентузіазмі.

Деякі ображались, що ми не привезли те, що вони просили. Але ж ми не адресна доставка, є райони, куди ми не могли дістатися, в нас не завжди були необхідні препарати. Та й черга з заявок була на два тижні уперед. В нас не так багато людей і техніки, часто просто не було бензину.

Хтось казав, що ми наживаємось на волонтерстві, хтось дійсно вдячний. Якщо брати у відсотках тих, кому ми допомогли і тих, хто подякував, других буде менше одного відсотка.

В Сєвєродонецьку ми співпрацювали з поліцією та ДСНС. За нашими заявками вони вивозили також людей. Розвозили гуманітарку. Ми також їм допомагали продуктами, якимись речами.

Склад ліків у шелтері

- Підтримуєте зараз контакт з кимось в Сєвєродонецьку?

- Деякий час я взагалі був у депресії, коли окупували Сєвєродонецьк. Загинули багато моїх знайомих цивільних. Потім, коли з’явився зв’язок, намагався зв'язатися. Наприклад, мій колишній напарник по роботі залишився в місті, бо батьки не схотіли їхати, родичі в росії, ну зрозуміла історія.

Є такий тип людей, які кажуть, це моя земля,і мені байдуже, яка буде влада, я залишусь тут. Навіть багато з тих, хто виїхав, зараз повертаються, бо не можуть знайти житло та хапаються за свої квартири. Але я не розумію, там нема роботи, грошей не платять, то з таким успіхом можна й в Україні жити хоч у підвалі, але у відносній безпеці.

Привезли обід для кошенят

Тож виходив я на зв’язок, спілкувався, і вони там дійсно вірять, що росія буде щось відбудовувати, щось покращувати. Мізки настільки промиті, що вже не достучишся. Почали вспливати деякі моменти, що хлопці, які наче волонтерили, насправді мародерили.
Люди зібрали одному моему знайомому “волонтеру” гроші на автівку, а він потім хаїть Україну в соцмережах та пропаганду поширює російську. На мою думку молодь, яка там залишається, це або “ждуни”, або ті, хто хоче легко заробити.

Були хлопці, яким передавали ключі, щоб вони вивезли якісь речі, а вони просто обносили квартири. Інші до окупації ховались, а зараз збирають гроші у соцмережах на “волонтерство” та їздять з георгіївськими стрічками. Такі історії чуєш, та виникає бажання повернутись до Сєвєродонецька, взяти битку та у балаклаві до них завітати.

Бачу зараз на відео багатьох людей, яким ми в Сєвєродонецьку допомагали. На 9 травня з триколорами новій владі радіють. Розповідають, як Україна їх обстрілювала та продовжує це робити.

Мешканець шелтеру

- Після деокупації Сєвєродонецька повернетесь?

- Я вже “на лижах”, вже чекаю, як тільки звільнять, одразу поїдемо. Але я вирішив, якщо й буду далі допомагати, то по-перше, самотнім людям, яких дійсно кинули і в яких не було вибору, по-друге - тваринам. Або,якщо точно буду впевнений, що людина залишилася з поважної причини, а не з надією “дочекатись”.

Я вважаю, що місто можна відновити, але чи рентабельно це буде, вже інше питання. Немає містоутворюючих підприємств, немає держструктур, за рахунок яких місто жило останні роки. Але якщо будуть фінансові спроможності, Сєвєродонецьк можна й потрібно відновлювати.

Євген Дубовіков

Інформація про волонтерів та способи їм допомогти на сторінках Благодійної організації "Регіон 13" в інстаграмі та телеграмі. 

Про команду волонтерів «Rollndrive» читайте в ексклюзиві "Сєвєродонецьк онлайн".