“Усе життя у двох валізах або довга дорога на волю”, - історія виїзду з окупованої Луганщини

Жителька Старобільська поділилася з телеграм-каналом “STB_LIFE” історією свого довгого шляху з окупованої Луганщини до Львівської області. Про те, через які труднощі довелось їй пройти на шляху до вільної України, далі в оригінальній публікації.

“Важко далося для нас рішення про виїзд з окупації. Бажання вирватись звідти було з перших днів приходу "асвабадітєлєй", але виникало безліч питань "що?як?куди?", які породжували страх перед невідомістю та не давали проявити рішучість.

Та ось все - терпець урвався. Телефонуємо до перевізника, бронюємо місця. За два дні виїзд... Пакуємо валізи. Як сказав диспетчер: "валізи мають бути такими, щоб ви могли їх нести". Що можуть взяти дві тендітні жінки і дитина?! Лише найнеобхідніше. І більшість того, що ти так любила не проходить кастинг, бо не практичне чи займає забагато місця, і не потрапляє до валізи. Беремо лише найнеобхідніше, втішаючі себе "ще надбаємо".

Виїжджаємо. Тревожно. Перше випробування кордон лнр-рф. Валізи нести важкувато, але розумію, що більше брати точно було не варто. А далі бесіда з працівником фсб. Самовпевнений і грубий тип час від часу виходив з кабінету, щось комусь говорив, виражаючи неприязнь, змушував усіх нервувати. І ось моя черга.

Взяв паспорт. Сканував телефоном. Кудись пішов. Викликав до кабінету. Довго допитувався, куди їдемо. Не повірив, що до тітки в росію. Але я стояла на своєму, що змушувало його злитися та навіть погрожувати. "Не будешь говорить, я что-то и найти могу", - казав він, переглядаючи телефон. Не сподобалось йому, що телефон був надто підчищений. Та що було робити!? Там було багато такого, чого йому не можна було бачити. Тож мій фейсбук та телеграм довелося видалити.

А далі тиск "Я спрашиваю... Я ще раз спрашиваю... Я повторяю вопрос... Кто в вашем селе ждет перемогу". Перепитував декілька разів. Та що тут скажеш. Я! Та то тільки подумалось, а сказала, що люди налякані, тому мало хто проявляє свою позицію на людях... Нічого не знаю, одним словом. Ну і звісно коронне питання "связь с СБУ, полицией, военными". Нікого такого я, звісно, не знаю!

Фух, пропустили!

Добралися до кордону рф-латвія. І ось тут вже був апогей всіх знущань браттями над нашими громадянами. Ми записалися в чергу, були десь у другій сотні. Була 3 година дня і з початку доби пропустили ну може зо 2 десятки українців. Маєш громадянство рф - проходь, українець - чекай поки покличуть. А кликали наших дуже неохоче. Десь з інтервалом в 4 години викликали 5 - 10 чоловік. І тут розумієш, що мусиш витримати, бо вже півшляху позаду і другої спроби не буде, бо всі свої заощадження ми вже віддали за дорогу.

Наближалася ніч. Холодно, вогко, і ми на валізах під відкритим небом. І тут я раділа, що одягнула зимові черевики та взяла шапки замість улюбленої сукні. Але навіть це не дуже рятувало. Вологістю набирався одяг, і холод діставав аж до кісток. Дякувати Богу, там були люди, які пускали погрітися в свої автівки діток. А дорослі мусили рухатися. Діставши з валіз і одягнувши на себе практично весь теплий одяг, який був.

І ось новий день, який дарував надію, що сьогодні таки пройдемо. Та де там! За цілий день пропустили знову десь до 3 десятків. Стало зрозуміло, що нам знову ночувати в цьому царстві холоду та вогкості.

Після півночі вже почали здавати нерви і сльозами та благаннями вимолили таки, щоб пропустити хоч мам з дітками з нашої групи.

І тут було так боляче розуміти, що їхнє "мы не можем пропустить, на таможне много людей" виявилися цілковитою брехнею. Там в приміщеннях було майже порожньо. А ми просто як ті миші в руках злого ката мучилися від холоду і голоду, час від часу ловлячі на собі погляди усміхнених працівників прикордонної служби…

Тепер вже чекали решту групи в маршрутці. Діти спали в теплі біля своїх мам.
Ще трішки дороги - і ми на вільній українській землі! З собою взяли 2 валізи і попри все зберегли велику надію, що все буде добре!

Привіт моїй рідній Луганщині зі Львова! Все буде Україна!”

Як уникнути примусової мобілізації: поради для чоловіків з ОРДЛО.