Сергій Гайдай: "2 місяці достатньо, щоб зайти в Сєвєродонецьк"

Нещодавно керівник Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Сергій Гайдай повернувся зі звільнених населених пунктів на Луганщині. Після звільнення на ці території не було доступу цивільних, бо там постійні потужні обстріли. Тому отримати будь-яку інформацію було складно.

«Сєвєродонецьк онлайн» зв’язався з Сергієм Гайдаєм та розпитав, яка там наразі ситуація, чи справді всі виїхали і яка картина відкривається. Та, звісно, про контранступ і обіцяну ялинку в Сєвєродонецьку.

 - Ви повернулися з Луганщини. В які населені пункти змогли дістатись? Офіційно відомо про Стельмахівку та Греківку.

 - Так, був в декількох населених пунктах. Про деякі наразі не говоритиму, тому що поки не можна. Якщо я їх назву, це говоритиме про те, що ми туди зайшли. А це зарано, тому що росіяни туди направлять потужні сили, ми це вже проходили. Тому, насправді, заходили ми в декілька населених пунктів. Про Греківку та Стельмахівку ми говоримо, тому що їх вже офіційно Генштаб публікує і ми можемо це робити.

 - Яку картину побачили? Які відчуття?

 - Жахливі відчуття після того, як все побачив на власні очі. Тому що все вщент розбите, розстріляне. Я вже навіть не кажу про адмінбудівлі, такі, як сільрада чи ще щось. Розбите абсолютно все. В людей понівечені будинки, автівки. Деякі машини кинуті одразу за населеними пунктами. Люди просто не змогли виїхати, тому що вся дорога технікою і дощами розбита і розмита. Об’їжджати неможливо, бо якщо попадаєш на узбіччя, є ризик підірватися. І ось стоять колони кинутих автомобілів з відкритими дверима. Іноді потужні валізи лежать всередині, тому що їх просто люди не позабирали. Вони не змогли їх дотягнути. Їм допомагали вже волонтери або військові виїжджати.

Будинки розбиті. Техніка, трактори, якщо в когось є. Ходять цілими групами качки, кури, кози. Знаєте, вони достатньо розумні і тримаються своїх подвірь. Виходять на вулицю якусь траву поїсти. Їх же ніхто не годує, бо нікого немає. Потім знов повертаються на подвір’я. Вони до людей зараз тягнуться, сподіваються на щось.

Останніх людей, сподіваємось, ми повивозили зі Стельмахівки. Останні 5-6 людей залишались. Це як раз ті люди, які не виїжджають ні при яких умовах.

 - Ви знаєте, під новиною про пусту Стельмахівку люди писали, що це не так і там наразі залишаються жителі. Це правда?

 - Де? В Стельмахівці? Хто це говорить? Вони там були? Нехай залишать адресу. Для нас не є проблемою приїхати і перевірити ще раз. Дивіться, ми ж там були, спілкувалися з людьми. Можливо, там десь хтось не виходив, сидів в підвалі. Там навіть зв’язку немає. Як можна сказати, хто виїхав чи не виїхав.

Ми знаходили іноді людей , як ось парубка 25 років. 1,5 місяці сидів в підвалі. «А чого ж ти не вийшов? Чого служити не пішов?». Каже, що пацифіст. Ага, знаємо таких.

 - Розкажіть, що насправді відбувається в Макіївці та Нововодяновому?

 - Давайте залишимо так – відбуваються бойові дії. Тому що до обіду ситуація може змінитися. Або після можна змінитися. Росіяни підтягнули свіжомобілізованих, їх там дуже багато. Уявіть собі, що підрозділи, вони ж працюють однаково – годинами обстріли артилерією, потім відправляють якийсь підрозділ, до 40 людей, в наступ. Їх всіх повбивають. Вони знов відправляють. Як зомбі. Вони іноді ідуть по своїх трупах. Ідуть все одно вперед. Це жахлива картина.

 - Яка погода на Луганщині? Підіграє нам?

 - Ні, погода нам на руку не підіграє. Ці дощі, які були, вони порозвозили повністю землю. Ми їхали дуже довго, на джипах добиралися. Тому що важка техніка розбиває дорогу. До того ж, не можна з поля виїхати на якусь більш плотну землю, тому що заміновано. Якщо їдеш на військовій техніці, ще біль-менш, звичайний легковий автомобіль просто не проїде.

Ми декілька разів намагалися проїхати. Один раз не доїхали, тому що почалися дуже потужні обстріли та бої. Туди намагалися зайти група ДРГ. А другий раз просто не доїхали – стають колом автомобілі і все. А тут 2-3 дні не було дощів, земля зовсім трішечки просохла, тож ми проїхали. Але все рівно як по болоту. Проте якщо хоча б тиждень там побуло так, нам було би легше. По великому рахунку, ЗСУ просуваються вперед. Повільно, але просуваються.

 - Тобто контрнаступ продовжується?

 - Якщо б не погода, ми б, напевно, ще б десь просунулися до наступного населеного пункту. Але погода заважає. Техніка наразі не допомагає нашим військовим колісна, зараз більше піхота працює. Але ЗСУ все рівно просуваються. Хоча б на пів кілометра або кілометр.

Я спілкувався з бійцями на передовій. Вони всі мотивовані. Немає розпачу, переляку. Мотивовані йти вперед. Вони цього хочуть. Якщо брати військове навчання, то точно зрозуміло, що якщо ти стоїш постійно в обороні і тебе постійно обстрілюють, то втрати будуть набагато більші, ніж якщо ти йдеш в наступ. При таких умовах, як в нас. Тому краще просуватися вперед.

 - А що з колаборантами? Вже зустрічалися на звільненій території?

 - Проходять стабілізаційні заходи певні. Стельмахівка – це той, як раз, населений пункт, в якому впіймали, заарештували і зараз передають матеріали до суду з приводу колаборантки. Вона місцева, з села. Допомагала в організації референдуму.

Скільки я спілкувався з правоохоронцями, всі налаштовані радикально, щоб не повторити 2014-й рік. Тобто ніхто не планує когось відпускати, не звертати увагу. Всі випадки будуть ретельно розглянуті, проаналізовані. Працюватимуть поліграфи, слідчі.

 - Анонсувалося багато разів будівництво житла для ВПО, як ось в Закарпатті. Яка наразі ситуація?

 - По Закарпаттю – там же житло не тільки для ВПО з Луганщини, а для всіх. Проте знаю, що там вже 36 квартир або вже здали, або планують це зробити. Там є певний перелік.

Ми закінчуємо перемовини і на Закарпатті знайшли певну ділянку, де можна побудувати гуртожитки європейського взірця. Я особисто спілкувався з Бартошем, послом Польщі в Україні. В нас дуже хороші відносини. Він запропонував такий проєкт. Двоповерховий будиночок, швидко збирається. Це навіть не гуртожиток більше, а як малосімейки. Квартири не величезні, але комфортні, зручні, теплі. Там є все, що треба. Бардаш сказав, що рішення відпрацьовано. Чекаємо.

В нас закінчується ще один проєкт по Дніпровській області. Розумієте, в чому проблема – ми ж не можемо просто взяти гроші, вибрати приміщення і піти ремонтувати. Тут підключається, на жаль, вся ця бюрократія. Ми повинні спочатку знайти приміщення, балансоутримувача, вони повинні передати нам приміщення, щоб ми могли витратити кошти. Коли ми беремо це на баланс, ми повинні надати проєкт. І це все гальмується. Але ми на місці не стоїмо.

Домовилися з міжнародними партнерами. Вони же шелтер в Дніпрі ремонтують. Вже ідуть роботи. Цілий поверх ремонтують.

Думаємо і про те, що ми не можемо витратити всі кошти, що в нас є, по всій Україні. Ми ж будемо заходити в область. Що ж потім роботи? Ми краще притримаємо трохи і коли заходитемомо, будемо брати наші приміщення і ремонтувати. Без цієї бюрократії.

 - Чому виникають проблеми з гуманітарною допомогою? Наразі багато хто жаліється, що не отримали її.

 - В нас є програма загальна по Україні. Навіть мені в особисті пишуть, що не отримали. Добре, розбираємося, підіймаємо заявку, а вона не заповнена. Ні адреси, ні контактів, ні прізвища. Люди, на жаль, думають що вони стоять десь біля свого будинку і їм повинні привезти це не таксі.
Треба аналізувати, чого бувають випадки, коли гуманітарна допомога не надходить. Ми зацікавлені розібратися в цьому. Мене особисто це хвилює. Ми ведемо аналіз проблематики. Якщо це технічні моменти, це виправляється, а якщо глобальні – треба з цим вже щось робити.

 - Наостанок. Ялинка на Луганщині таки буде?

 - Дуже б мені хотілося, але давайте не будемо поки забігати наперед. В принципі, 2 місяці достатньо, щоб зайти в Сєвєродонецьк. Можу сказати так. Але це війна. Всяке може бути. Ми не знаємо, кого вони туди ще кинуть. Які потужності в них, що вони робитимуть, яка погода буде. Давайте дочекаємося. Хоча я сподіваюся, що в Сєвєродонецьку це можливо.