Волонтер Владамир Чорний про зиму-весну у Сєвєродонецьку: "Люди з різних країн допомагали місту всім, чим могли"

Волонтер Владамир Чорний про зиму-весну у Сєвєродонецьку: "Люди з різних країн допомагали місту всім, чим могли"

Владамир Чорний – організатор концертів зірок у Луганській області та громадський діяч. Він створив багато проєктів у рідному Сєвєродонецьку. Місцеві знають його як автора «Тризуба» біля Міського палацу культури та інших робіт. Його життя зробило крутий розворот після 24 лютого. Замість концерту «Дискотека 80-х», який Владамир планував 6 березня і в якому мали взяти участь Boney M, Ottawan, Joy, Bad Boys Blue, він з головою пішов у волонтерство.

Він показує фото та відео за ці 8 місяців і зізнається: "Відчуття, що не з тобою все відбувалося".

Про те, як минули ці місяці, про найбільші потрясіння та плани на відновлення рідного міста Владамир розповів «Сєвєродонецьк онлайн».

Людей для допомоги не вистачало

Насамперед після повномасштабного вторгнення росії Владамир відправив близьких до Європи і повернувся до рідного міста, в якому пробув до травня.

Тризуб

«Потрібно було допомагати. Влада у місті була, але людей банально не вистачало», - згадує Владамир.

Він зізнається, що іншого варіанту для себе не розглядав і думок поїхати не виникало. Була надія, що місто залишиться в Україні і таких руйнувань не буде. Такі ж настрої були і у місцевої влади. 24 лютого вранці, як згадує Владамир, усі були на місці. Пізніше, коли до міста почало “прилітати”, працівники евакуювалися.

Проте загалом людей, які не поїхали з міста і які були готові влитися у волонтерський рух, було не багато.

Сам він їздив через всю Україну за ліками та повертався з ними до Сєвєродонецька. Потім розвозив сховищами, де перебували люди.

«Їздив за потребою. Наприклад, за інсуліном для лікарні. Його постійно не вистачало. Інсулін має бути "довгим". І транспортувати його потрібно охолодженим. Для цього мені виділили машину швидкої допомоги, якою я і їздив через всю країну», - згадує волонтер.

швидка допомога

Тільки перед цим йому довелося автівку полагодити. Що, в принципі, доводилося робити постійно, тому що вона часто ламалася.

«Я звернувся до керівників області, міста. Запропонував вивісити інформацію про виїзд, евакуацію на «Тризубі». Адже це місце було точкою збору людей. Потім працював в обласному штабі в Льодовому палаці. Обдзвонив усіх друзів, нам дуже допомогли із гуманітаркою. Маю багато знайомих за кордоном, вони передавали допомогу», - розповідає волонтер.

Він зізнається, що допомоги було багато. Люди з Естонії, Австрії, Німеччини та інших країн допомагали Сєвєродонецьку всім, чим могли. Продукти, засоби гігієни – до міста доставлялося майже все необхідне. Не забувала про Сєвєродонецьк і вся Україна.

Евакуація людей також проходила до останнього. Сам же волонтер згадує, як вивозив собаку із Сєвєродонецька до Осло. Люди намагалися за всяку ціну врятувати своїх тварин.

Пізніше, коли останнім притулком містян стали підземелля «Азоту», Владамир передавав туди сонячні батареї, щоб люди мали електрику. У нього там залишалися родичі, які не хотіли виїжджати.

Генератори та солярку передавали військові. Люди готували на вулиці, збирали дощову воду та варили в ній крупи. Військові надавали воду, проте її було мало. Хліб у певний момент, коли вже були сильні обстріли, возити перестали. Хоча у Лисичанську майже до останнього працювала пекарня.

Діти народжувалися у сховищах, люди потребували ліків

Потреби змінювалися із розвитком ситуації.

«У тому ж таки «Садко» ми дивилися, як народжувалися діти. І вже наступного дня доставляли памперси, дитяче харчування. У «Садко» точно пам'ятаю двоє пологів», – каже Владамир.

Владамир

Коли змінилася погода, опалення в місті зникло, люди почали хворіти і виникла потреба в ліках. Хтось міг дійти до лікарні, то там роздавали їх безкоштовно. Але багато було і лежачих хворих, які потребували доставки. У цьому війна показала людей. Були й “ділки”, які продавали ліки із гуманітарної допомоги. Але згадувати про це Владамир не хоче.

Бензину, солярки не було. Паливо добувалося випадково – щось зливалося із заправок, чимось ділилися.

Настрої у людей були панічні. До того ж, у місті залишалося багато дітей. З тими, хто виїхав згодом, працювали психологи і в Дніпрі, і в Чернівцях. Були випадки коли батько служить у ЗСУ, а маму вбило снарядом. Багато зірок приїжджали до таких дітей, щоб хоч якось підтримати їх – “Калуш”, Юрій Ткач та інші.

музиканти

Владамир займається програмуванням та організацією концертів зірок. Оскільки зараз багато хто з них у Європі, їм потрібна допомога зі зв'язками, які якраз є у нього. В результаті такої співпраці також збираються кошти та закриваються різні збори.

Ткач і Калуш

Однак і волонтерство, на яке за ці місяці він витратив свої заощадження, Владамир не закидає.

«Нещодавно привіз 250 аптечок різним батальйонам. З Польщі привіз основу «Сєвєродонецьким павучкам» в Ужгороді. Допомагаю у реабілітації військових. Планую працювати у цьому напрямку», - каже він.

Наразі він займається тим, що везе двох «азовців» на реабілітацію до Баден-Бадена. Його товариш там має кілька клінік.

Багато його знайомих сєвєродончан зараз на фронті.
Згадуючи період весни, волонтер розповідає, що військові були добре забезпечені.

«Щодо амуніції, можливо, якісь були проблеми. Їжі було багато. Звичайно, була потреба у «Starlink». У Києві збирали, відправляли їм», – розповідає він.

Владамир каже, що ці місяці не пройшли безслідно для здоров'я - без сну, з їжею на ходу, у постійному адреналіні та стресі. Та й сивого волосся додалося. Щоразу пропускати через себе людське горе складно.

«Надивився багато. При мені люди заживо згоріли. На трасі у машину снаряд влучив. Я повертався з Рубіжного, розстріляли три машини. Люди горіли заживо і вибігали з автівки. Вони застигали просто. Як статуї. Бачив жертв обстрілів і це також назавжди залишилося в пам'яті», - розповідає Владамир.

Відродження міста та життя

Сам волонтер залишився без усього у рідному місті – все згоріло.

«Навіть фундаменту не залишилося… Більше нічого немає. Я більше допомагав людям, про своє не думав. Здавалося, встигну щось дороге мені вивезти. Мотоцикл улюблений залишився там. Багато чого, що не згоріло, винесли», - ділиться він.

Його “дітище” – «Тризуб» – не евакуювали. Владамир каже – просто було навіть не до того було.

«Тут люди гинуть, яка техніка. Ніхто про це не думав», - зазначає він.

Як корінному сєвєродончанину, йому було боляче бачити руйнування в місті.

«Найболючішим було бачити Льодовий палац. Символ міста. Моя діяльність була з ним пов'язана. Ми збирали стадіон, був рух, було свято. І більше нічого немає», - згадує він.

Проте волонтер вірить у перемогу України та планує їхати відроджувати своє рідне місто.

Сєвєродонецьк

«Звичайно, розглядаю повернення. Будемо відновлювати. Якщо будуть умови, то й житиму там. Адже це моє рідне місто», - каже він.
 

Голоси відсутні