Як хобі перетворилося в справу життя. Історія сєвєродончанки, яка відкрила грумінг-салон в Івано-Франківську

В Івано-Франківську з серпня працює грумінг-салон, який відкрила вимушена переселенка з Сєвєродонецька Анастасія Селіванова. В рідному місті грумінг був для неї, скоріш, хобі. Зараз це повноцінна робота, яка з кожним днем набирає обертів. За цей час вона почала працювати з новими породами собак, а також котиками та кроликами. До майстрині звертаються як старі клієнти з рідного міста, з якими вона спілкується й досі, так і місцеві.

Наразі її графік розписано і вона планує взяти на допомогу робітницю. В планах підприємниці також відкрити зоомагазин наступного року.

Про свій шлях до відкриття повноцінної власної справи, переїзд та війну Анастасія розповіла «Сєвєродонецьк онлайн».

«Ще з дитинства в мене були підстрижені усі ляльки»

У грумінгу я працюю вже 8 років. Все почалося з того, що завела собі йоркширського тер’єра, першу мою собачку Боню. І мені було цікаво як то – стригти собачок. А до цього, ще з дитинства, в мене були підстрижені усі ляльки, пофарбоване в них волосся. Потім я навіть закінчила перукарські курси, хоча за освітою дитячий психолог.

Коли в мене з’явилася ще одна собака, я подумала - невже сама не зможу їх підстригти? Я відвідувала грумінг зі своїми собаками, бачила, як їх стригли, потім почала робити це сама. Далі пройшла навчання і почала вже займатися цим більш серйозно. Тобто саме мої собаки змусили мене займатися грумінгом.

Я працювала у Сєвєродонецьку вдома. Це було більше хобі тоді. Для душі. Не стояло в мене там питання про відкриття салону. Бо я розуміла, що ціна салону та ціна вдома – різні. Моїх клієнтів, які йшли за якістю, влаштовувало приїздити до мене додому, бо вони були впевнені в результаті.

«Було відчуття, що все буде, як в 2014 році»

24 лютого було звичайним робочим днем. Чоловік поїхав до поліклініки, дитину тоді не повели до садочка, бо зранку вже були повідомлення про війну. Коли пролунав перший вибух, були розгубленість, переляк. В цей момент ще до мене клієнтка прийшла. Дитина сидить на підлозі. Я не знаю, що мені робити. Заходить власниця собаки і теж перелякана, але вона навіть намагалася мене заспокоїти. Ми ще навели красу її собаці, йоркширському тер’єру, кігті підстригли йому.

Було страшно. Зателефонувала чоловікові. Вирішували, що робити далі. Врешті-решт, поїхали за продуктами. Спочатку ми не збиралася виїжджати. Було відчуття, що все буде, як в 2014 році. Треба просто перечекати. Але цього разу було куди страшніше. Ми жили на 8 поверсі і постійно боялися прильоту. Було, що спускалися до бомбосховища або на перший поверх. Будинки поруч були пошкоджені. В наш прилетіло, коли ми вже поїхали з міста. Тоді ж було дуже чутно вибухи, стояв гуркіт.

Так і пробули в місті до 8 березня. Тоді Сєвєродонецьк щільно обстріляли і я вирішила, що ані мої нерви, ані дитини того не варті. 9 березня зранку ми з колоною автівок виїхали з міста.
Не знали з чоловіком, куди їхати. Просто сіли з дитиною до машини, взяли двох собак, мінімум одягу та речей та вирушили.

В той день доїхали до Умані. Вирішили не залишатися в Дніпрі, до якого просто долетіли. До того ж, в нас ще був час до комендантської години. Потім трохи пожили в Чернівцях, але там важко знайти житло для того, щоб повноцінно осісти. І через деякий час ми переїхали до Івано-Франківська. Тут теж довго шукали нову домівку. На цьому шляху нас підтримало багато людей, поки не знайшли свою першу квартиру. З двома собаками та п’ятирічною дитиною це був ще той квест.

«Я майже не вивезла нічого. Дві машинки та пару ножиць, щоб за своїми собаками доглядати»

В Івано-Франківську спочатку почала працювати вдома. Але я майже не вивезла нічого. Дві машинки та пару ножиць, щоб за своїми собаками доглядати. Чого не взяла інше – не знаю. Звичайно, вивезти багато чого не вдалося. Проте взяла з собою 3 ковдри і чотири подушки, але забула робот-пилосмок, наприклад.

Забула, може, й дрібнички, але дуже потрібні – щітки, насадки, ножиці, розчіски, заточки, кігтерези, змазки.

Спочатку клієнтів було мало. У місті багато салонів, є конкуренція, на відміну від Сєверодонецька, де був один. До того ж, багато з’явилося нових. Дівчата з Маріуполя, Бердянська відкрили, наприклад.

Якось мені написала моя клієнтка з Рубіжного. Розповіла їй, що тут не все виходить, як хотілося. А потім вона кинула посилання, де жінка з Харкова відкрила салон і шукає грумера. Я спочатку не хотіла йти, ніколи ні на кого не працювала. Для мене це своєрідний вихід з зони комфорту. Але вирішила все ж таки піти. Ми поговорили з Катериною. Вона переселенка з Харкова, там неї був салон та зоомагазини. Ми пропрацювали разом три місяці, я пройшла підвищення кваліфікації в неї. Навчилась стригти інші породи, яких в нас у Сєвєродонецьку просто не було. Більші породи. Також стала працювати з котиками та кроликами. Їм теж потрібен догляд.

Потім Катерину запросили до Іспанії, вона поїхала, забравши обладнання, а я ж працювала на її інструментах.

Я подумала, що вже є досвід, клієнти, робота. И вирішила продовжувати, але вже в своєму салоні. За час роботи з Катериною я вивчила ринок, роботу конкурентів, відгуки.

В мене було пусте приміщення. Довелося все облаштовувати наново, закупляти інструменти, обладнання, косметику. Це великі кошти. До того ж, в Україні не знайдеш зараз майже нічого, доставки всі робляться якимись складними шляхами.

«В мене в планах відкрити зоомагазин»

Зараз це вже повноцінна робота. Чим далі – стає складніше, тому що я тут майже весь час. Тому зараз буду брати на роботу помічницю.

Вдень зазвичай в мене від трьох собак. Залежить багато від розміру. Можу взяти три маленькі собачки та одну велику.

З багатьма своїми клієнтами спілкуюся й досі. В Івано-Франківську теж приходять сєвєродончани. Десь 4-5 клієнтів є звідти точно. Також приводять своїх тваринок і переселенці зі всієї України. Працює «сарафанне радіо». Звертаються і місцеві. Зазвичай вони дуже задоволені і потім приходять ще. Це не може не тішити мене.

У Сєвєродонецьку в мене багато було клієнтів-переселенців, робила їм знижки, чекала, коли вони плутали дорогу та запізнювалися. Але не могла уявити, що сама стану переселенкою і мені треба буде все покинути.

Проте робота дає сили та натхнення. До того ж, пухнастики - це своєрідна терапія. Підтримує та розслабляє. Тварин не боюся. Ну, царапнула – і що?Обробила та далі робимо красу. Треба мати реакцію. По тварині все одразу видно. Є трусішки. Вони можуть вкусити, бо дуже бояться. А є агресивні собаки. То потрібен намордник та обережний підхід. Щоб не травмувати ані собаку, ані себе.

В мене в планах відкрити зоомагазин. Це дуже взаємопов’язані речі. Зараз, наприклад, почнеться ожеледиця і треба захищати лапки. Це потрібен бальзам. Обробка від бліх, глистів. Шампуні. Я на всьому цьому знаюся – що краще підібрати. Тому вирішила, що треба розширятися. Це планую на початок наступного року.

Знайти грумінг - салон можна за адресою: Івано-Франківськ, вул. Коновальца,100 "Вайт центр", 3 поверх, 330 офіс.