«Хочу сфотографувати обличчя перемоги - а саме військових, тих, кого шкода, боляче втрачати», - сєвєродонецький фотограф Микола Скурідін

Микола Скурідін - сєвєродонецький фотограф. Чоловік завжди знаходився у вирі подій: концерти, вистави, спортивні змагання, святкування пам'ятних дат - жоден захід не пройшов повз його професійне око. Миколу знають і люблять у громаді не тільки за чудові світлини, які з'явилися у багатьох сімейних архівах, а й за щирість, позитивний настрій та добре слово або комплімент, які він знаходив для сєвєродончан. Про рідне місто, людей, які його надихали, та мрії про перемогу Микола розповів “Сєвєродонецьк онлайн”.

Шлях до захоплення фотографією

“ Бажання “фіксувати моменти” виникло ще в дитинстві”

У моїх батьків був товариш, який фотографував нас ще малими, тож залишилася така добра пам'ять про цікаві пам’ятні моменти. Потім, десь наприкінці школи, у когось з друзів з’явився фотоапарат і ми в старших класах почали фотографувати всілякі вечірки, бо почувалися вже дорослими, робили світлини дівчат, дні народження знімали. Було дуже цікаво. Проявляли світлини. І це так атмосферно було - вся та романтика, червоний ліхтарик, щоб побачити результат. Далі вже опанував якісь певні ази художнього фото. В інституті на першому курсі я придбав свій перший апарат і все почалося…

Архів “ранніх” спроб з тих часів, на жаль, майже не зберігся. А ось як тільки з'явилася “цифра”, десь років двадцять тому, то вже є ті світлини в архіві. Потім я перейшов на гугл-зберігання, бо якийсь вінчестер загубив, щось з матеріалів втратив. Тож з тих часів маю резерв на “хмаринках”.

“Коли в мене з'явився достатньо професійний цифровий апарат - захотілося фотографувати по-дорослому”

Перше місце, куди я почав викладати свої світлини, це наш сєвєродонецький сайт, тобто ваш. Дуже добре, що він тоді, наприкінці 90-х, з'явився і була така можливість. Ось зараз я в Дніпрі. Аби дізнатися місцеві новини, афіші цікавих заходів, тут треба десятки сайтів прогорнути, щоб знайти. А в нас же була повноцінна афіша, дуже зручно. А ще існувала галерея, куди всі почали виставляти свої світлини. Нас було таких спочатку дуже мало - тих, хто мав свої фотоапарати. Навіть в мене був не власний тоді, а від фірми. То було цікаво, ніби таке змагання між нами, якісь рейтинги, вподобайки ставили. Тільки починалася ера цифрових комунікацій. Виставляли світлини міста, портрети, природу, емоції різні. А потім мене так все це затягло, що завдяки цьому фотоапарату я почав ходити на різні заходи, потоваришував з колективом музичного коледжу. Ходив на тенісні корти, знімав наших музикантів та виконавців, різні вистави.

Народна артистка України Ада Роговцева покладає квіти до меморіальної дошки полковника Олександра Радієвського

Далі відбулося знайомство з художньою галереєю і художниками. Можна сказати, що через фотоапарат почав спілкуватися з міською сєвєродонецькою богемою. А ще, тому що я сам спортсмен, “під прицілом” опинилися і різні змагання. Мені було цікаво фотографувати всі ці заходи й було таке внутрішнє бажання, щоб залишилася пам'ять для інших…

“Поступово розумієш, як швидко плине час. Ми все пам'ятаємо, а проходить 10-20 років і все минуле забувається. Тоді світлини допомагають повернути ті спогади”

Потім я захопився велосипедною їздою. Це теж різні місця, люди, природа, знайомство з нашими краєзнавцями. Великий пласт такий цікавий: лисичанська спадщина, бельгійські заводи, все, що пов'язано з вугіллям. Навіть у шахту доводилося спускатися. Дуже чудовий у нас край. Багато чого ми просто не бачимо в постійній роботі та турботах.

Микола Скурідін - активний велотурист

Обличчя Сєвєродонцька

“В мене було таке перше правило: не фотографувати керівників та посадовців. В них є штатні фотографи, які за це отримують гроші. Я їх принципово ніколи не знімав, тільки, може, здалека, на сцені серед інших, а портретно - ні”

Мені дуже цікавить саме репортажне фото, бо в ньому жодних постановок. Людей бачиш такими, які вони є. Їхні емоції, дії на різних заходах: толоках, концертах, акціях протесту чи вшануванні. Але це бажання фіксувати ті моменти з'явилося в останні роки, до війни якось і не було.

Микола Скурідін у кінному клубі с. Щедрищеве

Перший мій такий важкий репортаж був навесні 2014-го. На проукраїнській акції “З країною в серці”, коли рвали наш прапор. А потім вже була й окупація міста. У 2004-му році я пропустив у Льодовому палаці той перший сепаратистський з'їзд, не потрапив туди. Та й не розуміли ми повною мірою, що там відбувається.

Флешмоб "З Україною в серці" у Сєвєродонецьку. Проросійськи налаштовані люди намагаються порвати прапор України

А так мені подобаються всі обличчя. Люблю робити так, щоб люди не бачили, що я їх фотографую. Знімаю ось такими, які вони є, але не з метою якось негарно їх показати. Більшість моїх героїв - люди активні, тому що я хожу на такі заходи, де люди якісь цікаві. Тому і фото виходять з родзинкою, на мою думку.

Пам’ятні світлини

“Я маю багато цікавих і важливих для мене світлин. Нещодавно підрахував і вийшло, що маю в архіві близько 150 тисяч фото, тож обрати найкращі складно”

Подобаються ті зроблені мною фото, коли люди в результаті пишуть, що вийшло гарно. Для мене це дуже важливо. Але буває й таке, що кажуть: “Щось тут я така гладка!” Ну, що поробиш, неприємно, але я не припиняю! Коли настрій гарний, відповідаю: “ Ось пройде років десять, і ти мені ще подякуєш, що я тебе закарбував такою, якою ти була. І здаватимешся собі найгарнішою”.

Маленька сєвєродончанка в об'єктиві Миколи Скурідіна

Ще з важливих для мене спогадів… Є така відома волонтерка Вікторія Кононова. І ось на одній із тематичних зустрічей у сєвєродонецькому кризовому медіа-центрі “Сіверський Донець” під час якоїсь дискусії вона поцілувала свій хрестик. Зробила це крадькома, не на публіку. Про що саме на зустрічі тоді йшла мова, вже не пам'ятаю. Вікторія, напевно, щось таке пригадала особисте, взяла хрестика, який на шиї висів, і поцілувала… І я в цей момент її впіймав, скажімо так. На жаль, ця знімка десь загубилася. А ще є світлина, теж Вікторії, де вона сидить в автівці, в якій постійно їздила з волонтерськими справами, впізнавана така машина. І ось я фотографував її за кермом, посмішка там в неї така чудова.

Волонтерка Вікторія Кононова в об'ктиві Миколи Скурідіна

Сучасні фотографи, мої друзі, вони відправляють свої роботи кудись в журнали престижні. Потім хизуються, що їх світлини взяли на обкладинку. Я радію за них, але мої фото мені просто приємно переглядати, то наша історія, особисте життя, різні заходи, де люди всі щасливі й веселі. Тож приємно, що в мене таке багате на свята життя, всюди я з друзями, ми щасливі…

Сєвєр - це люди

“Сєвєродонецьк - це люди! Стовідсотково!”

Ось зараз я в Дніпрі. Їхали якось з сином нічним містом і він каже: “Дніпро - це не Сєвєр, тут влада - небожителі, прості люди так просто до неї не дійдуть”. А вдома ж було багато таких заходів, коли ми до влади приходили й так щось вимагали, запитували. Виходило воно чи ні, але ми точно намагалися щось робити. І мені дуже приємно, що й я десь поруч був з цими активними, небайдужими людьми. Нещодавно мене запитали про те, хто такі волонтери, що вони роблять та чи існують взагалі? А я так згадав своїх усіх друзів і зрозумів, що майже всі вони - волонтери. Є такі, правда, які й "на москву" втекли. Але більшість тут або навіть на фронті.

День незалежності 2015 рік. Сєвєродонецьк

Місто без людей - що воно саме по собі?Будинки? Хоча дійсно Сєвєродонецьк був дуже компактним, зручним, гарним. Звісно, важко втрачати його. Роками все налагоджено, відшліфовано, все в ньому знаєш. Там знайомі, друзі. Ті, хто переймалися його проблемами, ось той осередок. Якщо чесно, вважаю, що таких у місті була меншість. Переважно людям було все одно - так, потеревенити на кухні, покритикувати владу й при тому нічого для змін не робити. А я бачив інших, ось тільки шкода, що мало таких. То треба починати з дитячого віку залучати дітей до активностей. Ось зараз багато роз'їхалися, а чи повернуться вони? Зараз Сєвєр сильно зруйнований, а що буде далі? Я не вірю, що буде як у 2014-му: прийшли тихо, пішли тихо… Ну пальнули пару разів, пару шибок вилетіло, ото і вся війна. Як би то не звучало. Багато хто ж думав, що й зараз так буде. То не знаю, як ми все будемо відновлювати, що буде з нашим містом…

Патріотичний весняний автопробіг в Сєвєродонецьку (5 квітня 2015 р.)

Про повернення додому та мрії

“Знаю точно - обов’язково туди, у Сєвєродонецьк, приїду після перемоги”

День незалежності. Сєвєродонецьк 2015 р.

Може, перейду на інший свій рівень, робитиму не фото, а фільм, наприклад. І, думаю, таких буде чимало, хто фіксуватиме все, що наробили росіяни. Я буду готовий відновлювати місто, а ось чи схоче того держава? Відбудовувати Сєвєродонецьк… Чи залишиться від нього бодай щось і чи є взагалі сенс його відновлювати - це поки відкриті питання. Просто вірю зараз у ЗСУ. Подивимося, як воно буде далі. А ось зустрітися зі старими друзями дуже хочу. Залюбки сфотографував би їх. Наприклад, всю команду Сєвєродонецького кризового медіа-центру, вони круті, такі борці з владою, поважаю їх. Також мою спільноту велосипедистів дуже радий був би побачити. А ще в майбутньому хотів би зробити дуже особливі знімки. Сфотографувати обличчя перемоги - а саме військових, тих, кого шкода, боляче втрачати. Оці люди безперечно носять форму. Шана їм велика!