Про мову, Фаріон та булінг. Як допомогти дитині-переселенцю влитися в україномовний простір

Останнім часом набуло розголосу мовне питання. На початку повномасштабного вторгнення воно стояло не так гостро, бо всі були розгублені й намагалися врятувати свої життя. Проте коли ситуація стала більш-менш зрозумілою, на місцях почали виникати суперечки. Здебільшого серед дорослих. Але й дітей згодом це теж не оминуло. 

І якщо дорослий може знайти вихід зі складної ситуації сам, то дитині потрібна допомога. Іноді вистачить підтримки батьків, у деяких випадках щось порадити  може психолог, але бувають ситуації, коли конфлікт виходить на складний рівень. Деякі випадки закінчуються навіть судами. 

«Сєвєродонецьк онлайн» намагався розібратися, що стає причиною мовних конфліктів, яка відповідальність передбачена, коли все виходить з-під контролю, та як допомогти дитині.

Складна інтеграція у мовне середовище

Переселенка з Сєвєродонецька Ольга з родиною евакуювалася на Львівщину одразу, бо для її сім’ї це було вже вдруге й ризикувати вона не хотіла. У 2014 році вона була змушена поїхати з Луганська, а у 2022 році – із Сєвєродонецька, в якому народився її син Микита.

Як тільки місцева школа опублікувала оголошення про мовні курси для ВПО, жінка записала туди сина. Вчителі та психологи гарно відносилися до дитини, яка почала як губка вбирати українські слова. Звісно, у садочку в Сєвєродонецьку діти навчалися українською. Проте важко бути якісним носієм української мови, коли оточення говорить переважно російською.

Після вдалої спроби влитися у мовний простір, Микиту віддали на індивідуальні заняття з футболу. Проводив їх, до речі, колишній військовий. Тренер спокійно пояснював дитині російською, якщо вона щось не розуміла. Проте навколо кожен охочий намагався запитати: «Чого дитина говорить російською?». Іноді такі діалоги ставали агресивними. З тим же стикалися переселенці з Києва, з якими потоваришувала родина. Для дітей 5 років це не було якоюсь проблемою, навіть коли на майданчиках виникали такі суперечки. Проте батьки намагалися максимально інтегрувати малюків у простір, бо у майбутньому у школі це могло перерости у конфлікти.

Інша родина переселенців із Сєвєродонецька переїхала на Івано-Франківщину. Батько одразу пішов захищати країну й опинився у «гарячому» напрямку. Сина Миколу 9 років віддали до місцевої школи. Там його почали ображати.

«Адміністрація відреагувала, можна сказати, непогано. Але все одно упор робиться на тому, що всі розмовляють українською. Дівчинка з класу почала постійно робити зауваження Миколі. Чого він не розмовляє українською. Що він москаль. Хоча дитина намагалася. Вчителька зробила дівчинці зауваження», - каже Олена.

Як розповіла школярка, так казати її навчили вдома. Батьки, бабуся з дідусем розповіли їй, що той, хто не розмовляє українською, той москаль.

«Потім вона перестала його чіпати. Вчителька намагалася все вирішити», - каже жінка.

Родина хлопця російськомовна. Батько став на захист України. Наразі чоловік теж намагається перейти на українську. Але це не дається легко.

Такі ситуації були і в транспорті, і на вулиці. Проте, за словами Олени, на початку все сприймалося гостріше. Зараз стало легше, люди почали звикати один до одного.

«Місцеві перестали реагувати гостро», - каже жінка.

Однак мовне питання, за її словами, стало причиною того, що деякі люди з її оточення продовжили дистанційне навчання своїх дітей у сєвєродонецьких школах. Бо батьки бояться, що в класах дітей ображатимуть через мову.

Проте, здається, найбільшого резонансу мовне питання набуло після заяви мовознавиці Ірини Фаріон. Бо вже з простих образ або зауважень почало толеруватися саме насильство.

Що радять робити юристи

Що робити, коли ситуація може вийти з-під контролю, ми запитали у керівниці освітнього напряму Української Гельсінської Спілки з прав людини Олександри Козорог.

За її словами, кожна конкретна ситуація потребує окремого підходу та розгляду.

Щодо булінгу, то законодавство в України дає визначення, що це таке та які ознаки мають доводити його наявність в тій чи іншій ситуації.

«Наприклад, булінг – це навмисне, системне діяння, що заподіює фізичну чи психологічну шкоду. Багато заяв та відкритих справ розвалюються в судах через брак доказів чи порушені процедури фіксації та збору фактів, що доводять саме наявність булінгу», - каже Козорог.

Інша проблема лежить у приховуванні фактів булінгу працівниками школи.

«Нам відомі такі факти, коли педагоги та окремі адміністратори робили все можливе, щоб фіксації ситуації булінгу в школі не відбулося. Навіть проти передбаченої законом відповідальності за приховування випадків булінгу педагогічним, науково-педагогічним, науковим працівником, керівником або засновником закладу освіти», - розповіла вона.

Проте деякі ситуації можна розглядати в контексті порушення прав людини.

«Якщо ми говоримо про факти насильства в школі – фізичного чи психологічного, одноразового чи системного - то це, на нашу думку, варто розглядати у більш ширшому контексті - порушенні прав людини. Дитина є носієм прав, і заклад освіти, педагоги, адміністрація мають забезпечити реалізацію та захист її прав під час освітнього процесу. Важливо, щоб діти та батьки, як їх представники, знали і розуміли механізми та інструменти захисту прав, застосовували дієві алгоритми дій і не залишались осторонь проблеми, не боялися відстоювати їх», - каже Олександра.

Інше питання - чи можна вважати переслідування за мову булінгом?

«Знову ж, не можна узагальнювати, а варто вивчати кожну ситуацію окремо. Булінг повинен мати конкретні ознаки, і якщо вони присутні у ситуації переслідування за мову – то варто запускати процедури й механізми реагування на факт булінгу, що прописані в законі», - підкреслює Козорог.

За булінг передбачається цивільна, адміністративна або кримінальна відповідальність. У більшості випадків особа (або її батьки по досягненню нею 16 віку) буде нести адміністративну відповідальність за таке діяння (штраф чи громадські роботи). Цивільна відповідальність полягатиме у забезпеченні захисту честі й гідності та у відшкодуванні моральної шкоди. Іноді булінг є кримінальним правопорушенням, і за його вчинення особа притягується до кримінальної відповідальності. Категорії злочинів, пов’язані з булінгом, включають напад, наклеп, поширення інформації, що порушує особисту приватність, жорстоке поводження в цілому.

«Але якщо це сталося один раз, то це не означає, що реагувати не потрібно. Заклад освіти зобов’язаний реагувати на будь-які порушення прав дитини. І факт побиття дитини «за мову» – це теж про це. Часто батьки скривдженої дитини не знають чи варто реагувати, і як саме треба це робити. Звертатися одразу в поліцію не наважуються, щоб не ускладнювати дитині навчання в майбутньому. Тож часто ми рекомендуємо застосовувати простий, визначений ЗУ «Про освіту» механізм», - розповідає Олександра.

Головна відповідальність за забезпечення діяльності закладу освіти лежить на керівнику - директорі. Тож батьки чи особи, що представляють інтереси дитини, можуть звернутися зі скаргою, обов’язково письмовою, щодо факту порушення. Директор має розібратися в ситуації – провести службове розслідування чи вжити інші відповідні заходи до порушників, забезпечити максимальну допомогу постраждалим тощо. Після чого адміністрація має офіційно проінформувати скаржника про вжиті заходи. Якщо їх ця ситуація не задовольнить, то вони мають право звертатися до департаменту освіти, що представляє «засновника закладу» та інших уповноважених інституцій. Також є і правоохоронні органи, суд.

Якщо до факту побиття дитини причетні батьки іншої дитини – це теж відповідальність, перед усім, закладу освіти, який має відповідним чином відреагувати на ситуацію. І якщо цього не сталося – то можна вже скаржитися і притягувати до відповідальності за бездіяльність педагогічних працівників та адміністрацію.

Чим можна допомогти дитині

Навіть якщо питання можна вирішити мирним шляхом, все одно варто його «пропрацювати». Краще – з психологом.

За словами практичного психолога дитячого закладу Олесі Бабій, багато залежить від віку дитини. Якщо говорити про дитячий садочок, то там все більш контрольовано й залежить переважно від педагогів.

«Особисто я працюю психологом у дитячому садку. У нас немає такого. Всі дітки-переселенці, які приїхали зі сходу чи півдня, розмовляють російською. На це ніхто не звертає уваги. Звичайно, з дитиною всі спілкуються українською – і дорослі, і діти. Якщо щось незрозуміло, то малюк
ставить уточнюючі питання. Проте багато залежить від вихователів, як саме вони сприймають цю ситуацію», - каже Бабій.

Важко вимагати від дитини, щоб вона різко почала розмовляти українською. Особливо, коли вдома теж говорять російською. Вихователі повинні це розуміти.

Якщо говорити про школу, то тут ситуація дещо складніша.

«Діти, що цькують однолітків за мову, вони, скоріш за все, можуть це робити не тільки через мову. А й через зовнішній вигляд, родину, матеріальне становище та інші чинники. Тут дві категорії – дитина, яку цькують і дитина, яка цькує. Якщо малечі роблять зауваження, ображають – перш
за все, вона має отримати підтримку сім’ї. Тоді вона зможе коректно відповісти, протистояти агресії», - розповідає Олеся.

Якщо це відбувається не регулярно, бажано вирішити ситуацію самостійно. Знайти модель комунікації, яка допоможе у цьому.

«Наприклад, пояснити дітям, які дорікають за мову, що ти намагаєшся перейти на українську, але тобі важко. Але з часом в тебе все вийде», - каже Олеся

Якщо цькування відбувається на постійній основі, треба залучати для вирішення цієї ситуації дорослих – класного керівника, психолога, директора освітнього закладу.

Батьки мають налагодити з дитиною контакт. Бо цькувати її можуть із різних приводів. Підлітки мало розповідають батькам. Тож треба стежити за тим, як вони поводяться. Якщо дорослі помічають зміну у харчовій поведінці, тривожність, замкнутість – потрібно намагатись поговорити з дитиною.

Потім допомогти вирішити ситуацію. Порадити не звертати увагу, перемикнути увагу на щось інше, спілкуватися з дітьми, які не ображають, додавати жарти. Якщо ситуація серйозніша, треба звернутися до психолога.

Дієвим способом допомогти дитині перейти на українську є зробити це разом. Поміняти мову у побуті. Дивитися фільми та читати книжки українською.

«Дітям можна показати приклад, коли відомі українські зірки, лідери думок перейшли на українську. Співають, говорять рідною мовою», - каже Бабій.

Проте гальмувати процес можуть оточуючі, які постійно виправляють. Замість того, щоб похвалити зайвий раз. Роблять агресивні зауваження або нервують через використання російської мови.

Повномасштабне вторгнення поставило перед суспільством нові виклики. І це стосується не тільки фізичного виживання, а й ідентифікації нації, її мови, культури. Як показує практика, у світі немає тільки білого та тільки чорного. Тож краще намагатися у такий складний для країни період знайти мирні рішення. Прийняти собі в громаду постраждалих від війни людей, допомогти їм інтегруватися у простір. Водночас треба поважати традиції, побут, мову людей, які відкрили свої двері для тих, кому довелося рятувати свої життя. Бо тільки єдність зможе допомогти вистояти у боротьбі з ворогом.