Як це було. Хронологія захоплення Луганщини очима свідків окупації

24 лютого минув рік від початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну. “Сєвєродонецьк онлайн” згадує хронологію подій перших днів великої війни та ділиться спогадами журналіста Володимира Мартинова, який пережив окупацію у Новоайдарі.

За свідченнями секретаря РНБО Олексія Данілова, безпосередньо сухопутне порушення цілісності країни розпочалося вранці (близько 3:40) поблизу селища Мілове, що на Луганщині. Державний кордон війська країни-агресорки прорвали на ділянці Красна Талівка — Городище — Мілове. Протягом 24-25 лютого йшли бої за Станицю Луганську та Щастя, які знаходяться на лінії розмежування на лівому березі річки Сіверський Донець.

Приблизна схема бойових дій в Україні на середину дня 25 лютого (друга доба вторгнення)

Вже 26 лютого ці міста окупували росіяни, включно з Кримським та Марківкою на півночі області. Бойові дії точилися не тільки вздовж лінії розмежування, а й усередині області: 24-25 лютого українська армія зчепилася з ворогом під Біловодськом, Новоайдаром, Старобільськом. 2 березня Новоайдар і Старобільськ зайняли росіяни.

Відео містить чутливий контент: Новоайдар. Тіла загиблих та покинута військова техніка

28 лютого жителі села Містки (Сватівщина) повідомили, що в населений пункт зайшли росіяни. Вони попрямували у бік Сватового, яке окупували 3 березня. Російські атаки супроводжувалися обстрілами, а цілями ставали місцеві мешканці та об'єкти цивільної інфраструктури. Станом на 12 березня 70% території Луганщини контролювали росіяни. Українські війська зосередили всі сили на захисті Сєвєродонецька та прилеглих Лисичанська, Рубіжного, Попасної, Гірського та Кремінної. 18 квітня Україна втратила контроль над Кремінною, 8 травня росіяни-загарбники зайняли Попасну, 14 травня - окупували Рубіжне.

Знищена ударами ЗСУ техніка армії росії і понтонна переправа на річці Сіверський Донець на Донбасі

Фотографію оприлюднив 12 травня 2022 року Генеральний штаб ЗСУ.

Під час наступу росіяни завдавали містам значних руйнувань артилерією та авіанальотами, знищували житлові будинки та об'єкти цивільної інфраструктури. 

Захоплення Луганщини очима журналіста Володимира Мартинова

Окупаційні війська російської федерації не лише руйнували інфраструктуру регіону, а й вчиняли злочинні дії проти мирного населення. Люди опинилися під впливом російської пропаганди. Проукраїнських громадян розшукували, вони були змушені переховуватися. Громади опинилися в інформаційному вакуумі, адже мобільний зв'язок тривалий час був відсутній.

Перебував у вимушеній окупації й журналіст Володимир Мартинов з Новоайдарщини. Після евакуації він розповів нам про те, що відбувалося на тій території після приходу загарбників.

“У перші дні повномасштабного вторгнення моя дружина намагалась виїхати до онука, але автобусне сполучення вже було паралізовано, і дістатись Рубіжного, звідки йшли потяги, не було можливості. На блокпостах виникли величезні черги. З автовокзалу мені повідомили, що всі рейси міжміського сполучення скасовані. Друзі, які мали свій автомобільний транспорт, їхати відмовлялись. “Розумієш, військовий стан. У мене можуть відібрати машину без всіляких попереджень”, - казав один з приятелів, який доволі часто допомагав мені у таких справах напередодні”, - згадує Володимир Мартинов.
.

21 лютого співробітники поліції вже обмежували дорожній рух в напрямку
Щастя—Новоайдар

Чоловік розповів, що майже в усіх державних закладах Новоайдарщини працівникам віддавали на руки трудові книжки, керівництво установ вивозило з приміщень найцінніші речі та документи. А серед місцевої влади виявилося чимало колабораціоністів.

“Вже на другий день з початку бойових дій вивезли найцінніші експонати із районного музею (унікальну колекцію одягу) та концертний одяг із районного будинку Новоайдару. Забрали комп’ютери, а також найважливіші документи державних установ. Поспіхом знищувались якісь архіви у військкоматі. Про це говорили на спустошених вулицях, бо вже на другий, чи на третій день селище залишилось без влади, без поліції, без будь-якої охорони. Бойова техніка та жива сила окупантів зайшли до Новоайдару без єдиного пострілу”, - каже він. 

Місцеві колаборанти

 

Підозрюють у колабораційний діяльності. У Кропивницькому судять екс-депутата з Луганщини

Зокрема, відомо, що екс-депутата Щастинської ради Луганської області Олександра Подольського звинувачують у добровільному зайнятті посади в окупаційній адміністрації держави-агресорки. На місцевих виборах-2020 Подольський став депутатом райради за виборчим списком партії «Наш Край».

Подольський був головою депутатської комісії з питань законності.

"У березні 2022 року обвинувачений умисно та добровільно зайняв посаду виконувача обов’язків голови адміністрації Новоайдарського району "лнр", яка пов’язана із виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій у незаконному органі на тимчасово окупованій території", - зазначає прокурор Олександра Кіба.

Також, за його словами, Подольський зараз перебуває на окупованій російськими військами території  в розшуку.

Володимир Подольський на нараді у “глави лнр”

“Але ще працював Інтернет та українські оператори зв’язку й нам було відомо, як зустрічали окупантів у селах сусіднього Старобільського району. Коли голова Половинківської громади Світлана Бондар ховала біженців і годувала їх у підвалі сільської церкви, а голова Шульгинської громади Наталія Петренко голими руками намагалась зупинити російські танки”, - зауважує Мартинов.

Голова Шульгінської громади Наталія Петренко прямує зупиняти ворожі бойові машини

Наталія Петренко голіруч намагається зупинити танк, що збиває флагшток з українським прапором

Після захоплення Шульгинки (27 лютого) 7 березня громада вийшла на мітинг в підтримку України

Новоайдар подібного опору не чинив, додає журналіст, але й з розпростертими обіймами окупантів не зустрічав.

“Танки с “зетівськими” емблемами та машини з російськими військовими все йшли та йшли по дорогах у напрямку зі Старобільська на Луганськ та Сєвєродонецьк. Саме Сєвєродонецьк на декілька місяців став незламною фортецею, в яку так довго не могли увійти російські наймити. Саме тоді вперше та назавжди був похований міф про начебто нездоланну російську армію, другу у світі по військовій міцності”, - розповідає Володимир.

Національна гвардія України, бої за Сєвєродонецьк

З російськими військовими у селище та сусідні села прийшла й ціла армія бійців ідеологічного фронту. Кожен з них повинен був привезти з відрядження пропагандистський матеріал про те, як чекали та як зустрічають мешканці району прихід “визволителів”.

“Я бачив, як ті репортери намагались зробити свої матеріали та звертались до перших-ліпших перехожих. Ті, у своїй більшості, шарахались від них, як від чуми, а дехто навіть посилав вслід за російським кораблем. Звичайно, були й інші, які на камеру розповідали про те, як вони чекали російську навалу, як бажали з’єднання з “непереможною імперією”, як мріяли про те, щоб знову бути у великій СРСР. Ці інтерв’ю транслювали не тільки по луганських теле та радіоканалах, але й по центральних пропагандистських каналах рф”, - згадує Мартинов.

Військовослужбовець ЗСУ з Новоайдару, який перейшов на бік агресора, в сюжеті російського телеканалу

“Слухав ті виступи - і розумів, що ці люди самі обрали собі інше життя, інший шлях до свого майбутнього. І вже не було питання, чи це щирі почуття моїх односельців, які вони так старанно приховували, чи просто в них спрацював інстинкт пристосуванців, інстинкт шакалів, які завжди на боці тих, кого вони визнають сильнішими. Найцікавішим було те, що у більшості своїй це були заможні люди, які побудували свій бізнес або кар’єру за роки незалежності України. Хтось із них обіцяв окупантам розширювати свій бізнес, щоб сплачувати ще більші податки на користь нової батьківщини, хтось обіцяв народити стільки дітей, скільки потрібно для захисту від “бандерівців”. Інші, не гаючи часу, стрімголов кинулись до нових хазяїв, пропонуючи їм свої послуги у новоявлених адміністраціях”, - розповідає Мартинов.

Псевдореферендум та його наслідки

27 вересня на тимчасово окупованих територіях України пройшли так звані "референдуми" за приєднання "лнр", "днр", Херсонської та частини Запорізької областей до складу росії. Провели його нашвидкоруч. Росія оголосила своєю територією декілька областей України, у тому числі й Луганщину. Перші результати оголосили очільники окупаційних адміністрацій на захопленій території України. Повідомлялося, що за включення так званої "лнр" до складу Росії нібито проголосували 98,42% українців. За повідомленням СБУ, жителі тимчасово окупованих територій України знали про результати "референдумів" заздалегідь.

росія провела “референдуми” на окупованих територіях України

“Треба окремо підкреслити, що цей фарс суттєво відрізнявся від попереднього, який відбувся у 2014 році. У першу чергу (і це найголовніше) зухвале нахабство навіть не маскували під якусь пристойність, бо цього разу в районі навіть не було ділянок для голосування. А як же проходив референдум? А ніяк. Вірніше - як попало. Переважно їздили вулицями й затримували людей, яким пропонували одразу на місці закріпити своє рішення щодо приєднання до росії. Біля мене в той день двічі на вулиці зупинялись машини з бюлетенями й звідти лунали пропозиції проголосувати. Ось так вирішувалась наша доля. Ось так над нами насміхалися і виставляли за дурнів. Все це було б дуже смішно, якби не виглядало так сумно. Одразу після кремлівського шоу на території Новоайдарщини запрацювали російські закони, згідно з якими навіть неповажне висловлення про війну, про путіна, про чинну владу несло за собою покарання до 5 років позбавлення волі”, - ділиться спогадами Володимир Мартинов.

Після псевдореферендуму в учбових закладах “за зверненнями батьків” заборонили не тільки вивчення української мови як предмета учбової програми, але й саму мову, українські пісні, вишиванки. А ще - книги. Окупаційна влада склала навіть “чорний список” літератури: видання, що містять інформацію про Голодомор в Україні, підручники та довідники з історії, комікси для дітей та підлітків, літературу, яка «пропагує європейські гендерні цінності», твори про «події періоду новітньої історії» в Україні та Донеччині і Луганщині зокрема тощо. До переліку потрапили понад 365 книжок.

Частина книг з переліку заборонених творів

Під заборону потрапили книжки Левка Лук’яненка, Оксани Забужко, Олега Сенцова, Ірен Роздобудько, Сергія Лойка, Вахтанга Кіпіані, Дмитра Кулеби й інших українських авторів.

Наказ “ЛНР” про вилучення української літератури

“Були відключені всі українські телевізійні та радіоканали, відключені всі українські телефонні оператори зв’язку. Враз на інформаційному просторі запанувала тиша: Інтернет не працює, телефоном немає можливості навіть викликати карету швидкої допомоги, не кажучи вже за рідних та друзів. Єдиним джерелом інформації залишились російські інформаційні канали, які кожну хвилину виливали безліч брудної інформації на Україну та її захисників”, - розповідає Мартинов.

Для внутрішнього користування мешканцям окупованої території запропонували єдиного луганського телефонного оператора, усі розмови на якому контролювались і записувались працівниками спецслужб. Загарбники могли притягнути до кримінальної відповідальності за слова, які звучали в приватних бесідах телефоном. На вулицях стало звичайною справою не тільки перевірка документів, але й телефонів. Введена комендантська година діяла жорстко. Якщо когось затримували, той проводив ніч у місцях для злочинців, незалежно від статі та віку.

Лугаком - єдиний спосіб зв’язку на окупованій території Луганщини

“З введенням нового стану прийшло й нове життя, до якого треба було звикати, і, по суті, все починати спочатку: знайомства, контакти, нові передачі радіо та телебачення. З придбанням луганської сім-карти треба було з нуля напрацьовувати нові телефонні зв’язки. Натомість враз і назавжди розривався зв'язок з абонентами українських та європейських операторів, в одну мить загубились стосунки з рідними та друзями за сатанинським сценарієм московітів та їхніх наймитів. Та, на щастя, деінде ще існували острівці інформаційної суші, звідки на вайбері, або на телеграм-каналі можливо було знайти зв’язок з рідними. Правда, задля цього мені треба було їхати за 5-6 кілометрів до цих самих інтернет-острівців, але воно було того варто”, - згадує Володимир.

Погіршення життя населення в окупації та “райдужна” картинка для російських ЗМІ
За свідченнями очевидців, з перших днів окупації міст Луганщини в місцевих крамничках з’явилися відносно дешеві продукти першої необхідності: хліб, крупи, горілка. Але пройшло зовсім небагато часу й ціни на ці та інші товари стрімко пішли вгору.

Завдяки відкритим джерелам інформації Луганська ОВА провела аналіз середніх споживчих цін на харчові продукти за липень 2022 року в окупованих містах. Фіксувалося значне перевищення цін на аналогічний асортимент на території України, що підконтрольна Уряду. Зокрема, значно дорожчі, ніж українські, були такі продукти споживчого кошика: птиця (тушки курячі) на 109,49 %, цукор на 103,61 %, свинина на 103,21%, олія соняшникова на 69,24%, яйця курячі на 68,30%, хліб житньо-пшеничний на 63,49%, сметана на 56,69%, макаронні вироби на 56,22%, яловичина на 53,68%, масло вершкове на 53,48%. Більш як на третину, вищі ціни були на борошно пшеничне та картоплю.

Обурені жителі окупованих територій Луганщини публікують фотографії з магазинів, що доводять астрономічно високі ціни на товари першої потреби

“Тільки тоді усім стало зрозумілим, чому луганчани весь період восьмирічної окупації вели розмову про надто високі ціни в так званій “лнр” на продовольчі товари. І знов - незадоволення населення замість обожнювання окупанта”, - резюмує Володимир Мартинов.

Незважаючи на обурення місцевих жителів та занепад Новоайдарського району, окупанти продовжували робити фейки про свої псевдодосягнення на окупованих територіях. Так, на 1 вересня головні телеканали росії транслювали зворушливий репортаж з Новоайдара, в якому йшла мова про ретельну підготовку шкільного закладу до навчального року. Показали просторі класи, інтерактивні дошки, комп’ютерне обладнання. Звичайно, інформацію про те, що ремонт приміщення і закупівлю обладнання зроблено за часів України, ніхто навіть не натякав.

Новоайдар. 1 вересня в місцевій школі

“Представники наймитів розповідали про покращення роботи інфраструктури селища, але пройшов рік, а вони навіть не змогли відновити рейси внутрішнього автомобільного сполучення. З приходом холодів це суттєво обмежило можливість незайнятого населення. Насамперед - пенсіонерів. Вони не мали змоги дістатись центру селища для того, щоб відвідати лікарню, зробити комунальні платежі тощо. У телевізійних сюжетах обов’язково фігурувала зразково-показова площа у центрі біля Районного будинку культури. І знов-таки ніхто навіть не обмовився про те, що площу відбудували саме за час розвитку України. Тобто ці фейки не забезпечували прихильності місцевих, а лише дратували їх та викликали саркастичні посмішки”, - ділиться спогадами Мартинов.

окупанти звітують про відновлення вічного вогню, який, нібито, був погашений українською владою

Проукраїнський спротив та переслідування активістів

На тлі цих подій на окупованих територіях виник і реальний опір окупантам. І це було відчутно від самого початку агресії. На зупинках селища з’являлись надписи : “Окупанти – геть з України!”, “Чекаємо на ЗСУ!”, “Хутін Пуйло!” та інші. Ті, хто міг тримати в руках зброю, хто не відвернувся від присяги, даній українському народу, хто намагався допомогти у визвольній боротьбі – взяли її до рук  і стали до лав ЗСУ. Саме їхні сім’ї опинились під наглядом служб ФСБ і саме до них навідались загарбники в перші ж дні окупації.

“Пройде час і ми поіменно назвемо кожного із захисників, які пройшли дорогами перемоги, і тих, хто заплатив за цю перемогу найдорожчу ціну й назавжди залишився у нашій пам’яті”, - додає Володимир.

надпис “Слава ЗСУ” в центрі Новоайдару

Слід зауважити, що вже у перші дні військової агресії з’явилися люди, які збирали дані про пересування військ дорогами Новоайдарщини та передавали їх звичайним телефоном. Були ті, хто надсилали ці дані закритими каналами, про які сповіщали ЗСУ у засобах масової інформації. Це була дуже суттєва допомога, бо на той час на сєвєродонецькому напрямку велись найзапекліші бої. Розвідувальної техніки не вистачало, професійних кадрів - також.

Люди надсилали інформацію про реальний стан речей в українські пабліки. Історія мешканця з окупованого Новоайдара

“А потім настав інший час - час інформаційної тиші, в якій було вимкнено і радіо, і телевізори, і телефони. На думку загарбників, ці заходи повинні були значно зменшити інформаційну небезпеку. Але вони не змогли зменшити жагу людей до опору”, - розповідає Мартинов.

За кілька місяців у різних частинах Новоайдару почали реєструвати так звані *прильоти* надточних ракетних систем HIMARS.

“Звичайно, їх коригували люди, і це були, як на мене, гарно підготовлені фахівці свого діла. Першим спалахнув склад боєприпасів орків, розташований на території селища. Це сталось у другій половині 10 квітня. Коли боєприпаси почали детонувати у різні боки, ми з дружиною спустились у підвал, який був до того підготовлений, і сиділи там декілька годин при свічках, рахуючи вибухи та звертаючись до Господа, щоб захистив і відвів біду від нас і нашого житла. Того разу біда нас оминула, але в селищі без жертв та без розтрощених будинків не обійшлось”, - згадує Володимир.

вибух на складі боєприпасів “ЛНР” у Новоайдарі

“ Згодом від таких же влучних пострілів запалали майстерні для ремонту техніки, приміщення, де оселилися російські військові, технічні будівлі… Майже всі цілі були розташовані у населеному пункті, тож для більшого ефекту й менших руйнувань цивільних будівель треба було давати точні координати. Це розуміли й спецслужбовці окупаційних військ, які почали активно проводити в селищі та в районі каральні заходи виявлення “терористів”, - розповідає Володимир Мартинов.

У тимчасово окупованому Новоайдарі 25 квітня зник місцевий колаборант Павло Шароградський. Незабаром зрадника знайшли вбитим

“Після кожного “прильоту” повзли чутки, що коригувальників заарештували. Але проходив час, а вибухи не припинялися. Остання звістка про такий обстріл до мене надійшла тоді, коли я вже був у Львові. Російські військові у дитячому відділенні районної лікарні зробили місце для відпочинку орків. Саме туди і прийшов “гарячий привіт” від ЗСУ. Тож чого б там не говорили про Новоайдар, які б не несли нісенітниці про моїх земляків, я можу цілковито обґрунтовано говорити про те, що у рідному селищі, яке зараз від мене за тисячі кілометрів, супротив окупантам не тільки був, він триває і досі”, - резюмує Володимир Мартинов.