Про війну, кохання та надію. Павло Вишебаба розпочав свій тур солд-аутом

Вчора, 1 березня, почався тур українського поета, музиканта та громадського діяча Павла Вишебаби. Першим містом, де виступив військовий, став Івано-Франківськ. Серед запрошених гостей були група «Край неба» та легендарна військова Катерина Поліщук – відома всім «Пташка».

Редакція «Сєвєродонецьк онлайн» відвідала подію та ділиться основними моментами.

Павло Вишебаба – військовий 68-ї окремої єгерської бригади, відомий поет та активіст. Нещодавно у харківський друкарні "Юнісофт" надрукували 15 000 примірників дебютної збірки його поезій “Тільки не пиши мені про війну”. Зазначимо, що це рекордна кількість для збірки віршів в Україні. Наразі надрукували вже другий тираж.

Павло Вишебаба. Фото "Сєвєродонецьк онлайн"

Павло викладає відеоверсії, де читає свої вірші й вони набирають мільйони переглядів у соцмережах. Його поезії перекладені більше, ніж 15-ю мовами, як от вірш «Доньці». Також багато робіт поклали на музику.

Виступаючи в Івано-Франківську, він також читав вірші під музичний супровід. У залі обласної філармонії був Sold Out, люди аплодували стоячи та разом з поетом промовляли улюблені вірші, бо знали рядки напам’ять.

«Штаб ЗСУ сказав: «Павло, треба їхати». Я кажу: «Давайте все після Перемоги, після демобілізації». «А раптом війна триватиме довше, ми маємо все аналізувати, відчувати, все, що відбувається прямо зараз і передавати нашим дітям». Я військовослужбовець. Виконую цей наказ з великою радістю», - підкреслив Павло.

Протягом заходу він розповідав історії, які покладені у той чи інший вірш.

Про фронт 

Павло родом з Донеччини, а саме – з Краматорська. Несе службу він також там. Тому емоції, коли на твоїх очах руйнується те, що тобі дорого – основа багатьох творів збірки.

«Ті відчуття, коли ті місця, де ти будував життя, кохав, дружив, просто жив – окуповують нелюди. І ти бачиш ті міста, які нищать у тебе на очах. На нашому напрямку ми бачили, як Мар’їнку стерли з лиця землі. Все. Цього міста більше немає. Я бачив його живим, успішним, повним життя. Зараз це груда каміння, яке залишили росіяни», - каже Павло.

Павло Вишебаба. Фото "Суспільне"

Ці відчуття вилились у вірш «Фантомні болі».

Ще один знаковий вірш – «+».

«Це символ, який став нам дуже дорогим, який став дуже багато означати. Коли абонент декілька днів знаходиться не на зв’язку й прилітає один-єдиний плюс, який означає, що живий», - каже Вишебаба.

Вірш «Зірка» народився на самому початку повномасштабного вторгнення росії в Україну.

«Я відчував, що відбуваються супертрагічні події. Але ці декілька днів початку, коли ми побачили, що роблять українці - всі черги у військкомати, у яких я також мав за честь стояти - при всьому трагізмі, при всій катастрофі, яка відбувається на нашій землі, які це все ж таки епічні події», - вважає поет.

Про кохання

Але ж є на фронті й історії кохання. Так, дівчина довго не виїжджала з прифронтової Донеччини, казала, що батьки не хочуть. А виявилося, що в неї любов з хлопцем з бригади Павла, з розвідником, який постійно ходить у тил ворога. Дівчина чекала його й не хотіла їхати.

Павло багато місяців просив її евакуюватися, бо на власні очі бачив, як трощили село. І врешті-решт у ньому залишилося лише кілька хат, одна з яких була її.

Павло Вишебаба. Фото "Суспільне"

«Три тижні тому нарешті вона виїхала. Я думаю, від цього села скоро нічого не залишиться, як і від Мар’їнки….Це все вилилося у вірш «Дорога життя», - каже поет.

Про «Позивний»

У Павла дуже цікавий позивний – «Капелан». Його історію він також розповів.

«У нас у бригаді не було капелана військового по професії, був тільки по позивному. А потім з’явився справжній капелан. І він дуже схожий на мене, тільки трохи нижчий. Нас почали плутати, до мене приходили на сповідь, до нього - за книжками. Коли його поранили, перебили ногу, вранці всі кричали – «Капелана» поранили!» І всі почали мені дзвонити», - каже він.

Наразі все зі справжнім капеланом добре, він навіть не шкутильгає.

«Він дуже цікава людина. В нас склалися дуже особливі стосунки….Я написав за мотивами цих стосунків вірш», - розповідає поет.

"Пташка"

Спеціальною гостею події була Катерина Поліщук – «Пташка».

«Вона говорить дуже правильні речі. Що наші загиблі передали нам свою силу, бо вони нікуди не ділися. Ми відчуваємо їхню силу завжди. Тому я за те, щоб не робили хвилину мовчання, а завжди пам’ятали про тих, хто не побачить перемогу», - наголосив Павло, представляючи гостю.

До речі, про «Азовсталь» він також написав вірш «Пташка», якого немає у збірці. Але це доволі складна тема для поета.

Павло Вишебаба та "Пташка". Фото "Суспільне"

«Ми були дуже поруч, наша бригада була дуже поруч з Маріуполем. Буквально 56 км розділяло нас з «Азовсталлю», - згадує він.

Відчуття, що люди там можуть бути приреченими, дуже складні, зізнається поет.

«Пташка» заспівала для присутніх декілька пісень. Також вона розповіла особисті історії.

Катерина тільки-но повернулася з Берліну, де, за її словами, просила танки.

Вона повідомила, що в Європі дивуються силі духу українського народу. Так, буквально за деякий час після полону вона поїхала до Іспанії. У короткій сукні, з посмішкою. Люди не вірили, що вона пройшла через полон та випробування.

«Європі не приходить в голову, як ми можемо так жити», - згадує Катерина.

Європейці навіть бояться приїхати до Львова. У той час, як, наприклад, ангар на курахівському напрямку, де нещодавно мала виступати Катерина, рознесло вщент.

Останній раз, зізналася Катерина, вона стояла на такій великій сцені у 2019 році у Тернополі. Тому виступ у Франківську був дуже зворушливим для дівчини.

Згадала вона й сумнозвісні події.

На «Азовсталі» військові перебували в інформаційному вакуумі. Наприклад, навіть мем про бавовну був їй незрозумілий після полону та перебування у Маріуполі.

«Мені дарують квіти. Букет, в якому купа бавовни. І всі посміхаються. Кажуть: «Бавовна!» А я така: «Клас. І що? Лілії теж гарно», - розповідає вона.

Найстрашнішим для неї було здатися.

«Коли нам дали команду евакуації через полон – я була готова до всього….Я змирилася з тим, що загину. Найстрашніше для мене – було здатися», - каже «Пташка».

Коли військові виходили з заводу, встигли телефоном попрощатися з близькими.

«Мені скидають пісню. Кажуть, про вас пісню написали. Наші хлопці так сміялися, кажуть: «Ну, що, пацани, в полон, зате про нас Вакарчук пісню написав», - розповіла Катерина.

У полон йшли під пісню.

Про надію

«Пташка» зізнається, що про полон каже мало, бо там нічого не було доброго, окрім надії.

Проте надію подарували глядачі. Не враховуючи коштів від концерту (100% яких піде на закупівлю озброєння), за вечір зібрали понад 120 тисяч гривень. Залом пускали скриньку, куди люди поклали гроші, а також провели аукціон, де можна було придбати «військові сувеніри» з фронту. Кожен лот у середньому коштував десь 10 тисяч гривень.

Наприкінці заходу Павло та Катерина підписали всім охочим книжки й поспілкувалися з прихильниками. Наступним містом, де виступить Павло, стане Львів.