“Я не знаю людей, які виїхали з України та почувають себе щасливими”, - сєвєродончанка Марія Каньшина

22-річна сєвєродончанка Марія Каньшина до повномасштабного вторгнення займалася фотографією, навчалася та працювала режисеркою на одному з телеканалів міста. Наприкінці лютого 2022 року була вимушена виїхати з Сєвєродонецька та оселитися у Німеччині.  

Дівчина розповіла журналістам “Сєвєродонецьк онлайн” про життя за кордоном, проблеми переселенців у Берліні та тугу за рідним містом. 

- Поділись найгіршим спогадом про лютий 2022.

- Я виїхала з Луганщини ще до початку обстрілів, тому, мабуть, найгірший спогад - це саме дорога. Маршрут був жахливий. Із Сєвєродонецька до Берліна я їхала 6 днів. Найбільше часу зайняв шлях по Україні. Я потрапила на потяг, який доїхав до Чернівців, потім був перетин кордону з Румунією, де ми простояли 2 дні. 

Берлін я обрала, бо тут у мене живе родичка, яка обіцяла допомогти. Без неї досить важко було б оформити документи, знайти житло, адаптуватись. Знайомі з місцевих також допомагають. У Німеччині дуже розвинена бюрократія, розібратись у деяких нюансах буває вкрай тяжко, тому якось справляюся за допомогою близьких людей.   

Загалом у мене україномовне коло спілкування. На жаль, знайомих німців не так багато, а потрібно якось практикувати мову. Хоча більшість місцевих з розумінням ставляться до нашої ситуації, немає жодних утисків. Взагалі Берлін - багатонаціональне місто, іноземців тут сприймають добре. Він нагадує мені Київ, своїм різноманіттям та темпом життя. Багато молоді, вуличних музикантів, вистав. Я та й мої знайомі українці відчуваємо себе тут комфортно. 

Берлін від Марії Каньшиної

- Чи насправді українців у Німеччині примушують вивчати мову?

- Не те, щоб змушували, але це необхідно. Усі, хто приїхав з України до Німеччини, зараз прив’язані до “джобцентру” - це такий соціальний заклад. Ми не можемо влаштуватись на роботу за спеціальністю без відповідного рівня знання місцевої мови. Для того, щоб продовжувати отримувати допомогу, ми маємо вивчати німецьку. Для нас безкоштовно проводять курси, щоб ми могли скласти іспит на рівень знання B1. Це вже дозволить влаштуватись на роботу. Ну, і краще адаптуватися, спілкуватись з місцевими. 

Марія в Берліні

Є думка, що українці, які переїхали до Європи, зажили “по-багатому”. Але насправді ситуація протилежна. Наприклад, я не можу працювати, отримую соціальну допомогу, яка, порівняно з іншими країнами, вважається високою. Але й рівень витрат тут значно вищий. Існує велика проблема з житлом. Українці ютяться по кімнатах утрьох, іноді живуть і по четверо, з незнайомими людьми. Це тут звичайна ситуація. 

Грошей, що отримують біженці, вистачає лише на оплату житла та їжу. Одяг можна отримати у благодійників. Ліки дуже дорогі, купляти більшість без призначення лікаря не можна. А медична консультація коштує багато. Є різні моменти. Та можу сказати, що я не знаю людей, які виїхали з України та почувають себе щасливими.  

Марія на акції в підтримку України

- Чи є в Німеччині волонтери, які допомагають українським переселенцям?

- Так, волонтери надають великий обсяг послуг. Це і допомога з документами, оформлення різноманітних довідок, і психологічна підтримка, і проведення культурно-мистецьких заходів. Все це безкоштовно, нам намагаються полегшити життя та допомогти адаптуватись. 

Є безліч просвітницьких і навчальних курсів. Можна займатись малюванням, музикою, ходити в музеї. Це організовує українська діаспора. Я, наприклад, записалась на танці, відвідую заняття. Це така психологічна віддушина, надихання радісне. Влаштовують багато культурних заходів, виступів артистів з України. Концерти зазвичай безкоштовні, але там завжди є можливість задонатити на нашу армію.         

Акція в підтримку України в Німеччині

- Слідкуєш за українськими новинами?

- Коли я тільки-но переїхала - весь час слідкувала. Але поступово відходила від цього, бо нервова система не залізна. Я, наприклад, не можу спокійно дивитись російську пропаганду, якісь новини з Сєвєродонецька. І українські новини також не радують, постійні прильоти в житлові райони, смерті. Але за подіями слідкую. Бо я хочу не пропустити новину, що Україна перемогла й наші міста звільнили.  

Марія на роботі в Сєвєродонецьку

- Коли ти востаннє плакала?

- Минулого тижня. Це стається періодично, саме через переїзд. Я сумую за тим часом в Україні, у Сєвєродонецьку. Сумую за роботою.  Досі важко переварити події, що відбуваються вдома. Є проблеми й зі спілкуванням, бо я звикла вирішувати справи вербально, а тут комунікація поки не дуже вдається. Загалом буває пригнічений стан, бо ти наче знову починаєш все спочатку.

Марія на фотосесії

- Плануєш повернутися до професійної фотографії? 

- Якщо почати цим заробляти зараз, то я втрачу соціальні гарантії від “джобцентру”. Нам не можна отримувати гроші з фрилансу. Офіційно дозволена так звана “мала робота”. Наприклад, кілька разів на місяць я підробляю у готелі. 

Тому я вирішила, що спочатку вивчу мову, пройду рівень B2. Потім почну вливатись у колію фотографування. Спробую трохи знімати відео. І було б добре після закінчення курсів влаштуватись на роботу за спеціальністю - монтувати відео. Поки ж для мене це хобі. 

Нагадаємо, візажист і бровист з Сєвєродонецька Яна Аскєрова розповіла про вимушений виїзд з Сєвєродонецька після 24 лютого, адаптацію у новому місті та відновлення роботи.