Організаторка фотопроєктів про творчий шлях, пошук “своїх” та продовження улюбленої справи в Дніпрі

Жителька Сєвєродонецька Юлія Журавльова до повномасштабного вторгнення організовувала фотопроєкти та фотодні, презентувала як модель місцеві бренди та ділилася своїми знаннями у місцевій модельній школі NikaModels.

Юлія розповіла “Сєвєродонецьк онлайн” про свій творчий розвиток від фотомоделі до організаторки фотосесій під ключ, про пошук “своїх” людей і створення команди однодумців, про повернення до улюбленої справи у Дніпрі, труднощі в адаптації та дала кілька порад тим, хто збирається на зйомку.

 - Юліє, розкажіть, чому обрали творчий напрямок, пов'язаний з фотографією?

 - Фотографія постійно мене супроводжувала протягом багатьох років.
А почалося все у 2011 році. Тоді у рідному місті Красний Луч я сама виступала в ролі моделі. Потім у Луганську, Харкові...

Були постійні фотосесії, фотоклуби. Я досить часто працювала моделлю для зйомок місцевих брендів.

Дуже не люблю, коли людина живе тільки однією роботою. Робота-дім-робота, і життя проходить повз. Я не можу так. Мені потрібно ще чимось займатися, постійно бути в русі, брати десь участь, бути активною. Саме так я відчуваю, що живу. Тому саме й обрала такий шлях, але це було просто хобі вихідного дня. Я робила те, що я люблю, люди помічали, підтягувалися до мене, утворювалися команди.

Юлія Журавльова

 - А з чого власне почали свою організаторську діяльність у сфері фотопроєктів?

 - Оскільки я сама постійно виступала як фотомодель, то в якийсь момент замислилася, що не завжди залишатимуся саме такою, не завжди фотомодель може мати попит, і якось мені треба продовжувати свою діяльність. І найголовніше, мені хотілося допомагати людям бачити їхню красу, показувати їм, якими вони можуть бути. Але фотографом я себе категорично не бачила, мені дуже не подобається ця рутинна робота, тому я стала організаторкою тематичних фотопроєктів.

Саме як організатор фотопроєктів я почала діяльність певно з 2018 року в Сєвєродонецьку.
Власне в цьому році я і почала жити там. У 2014 році я застала війну у Луганську, потім довгий час жила й навчалася у Харкові, і вже свою творчу діяльність я продовжила в Сєвєродонецьку. Почала збирати команду, писати людям, пропонувати ідею, концепцію...

 Робота над фотопроєктом

 - Хто вам допомагав у реалізації?

 - Хто допомагав? Хіба що чоловік своєю вірою. Оскільки я була новою людиною в Сєвєродонецьку, про мене ніхто не знав. Багато людей, до кого я зверталася з пропозиціями, відмовлялися, не хотіли нічого зі мною робити. Особливо фотографи, їм це було не цікаво... А потім нарешті зібралися однодумці, все почало виходити, і вже люди, до яких я зверталася і які мені раніше відмовляли, почали самі звертатися до мене, але на той час вже команда була сформована.

Юлія Журавльова

 - Юліє, а де були, коли почалося повномасштабне вторгнення?

 - Вдома. Побула вже в рідних стінах тільки до десятої години ранку, поки був час трохи зібратися, і все... більше не була я вдома. Якщо місцевих сєвєродончан це ніяким боком ніколи не чіпляло, то я вже багато разів змінювала свою довідку переселенця у різних містах. Для мене це не вперше, тому ми, як люди з досвідом, одразу зрозуміли, що треба їхати...

 - Пригадайте, будь ласка, той день, як виїжджали?

 - Ми виїхали своєю машиною. Звичайно, на виїзді з наших міст були великі затори, але потихеньку, обганяючи інших, виїжджали якось. Дуже мало речей тоді взагалі з собою взяли. Можна сказати, що в сумки кинули тільки те, що там останнім часом одягали, що було на тумбочці... Я попакувала й інші речі в сумки: окремо верхній одяг, окремо взуття, все, що можна було взяти з собою, але ми взяли лише одну сумку. У нас був вибір: або вивезти наших друзів, або речі. Звісно, що ми речі лишили, а замість того посадили до машини людей.

Також одразу з собою взяли наших домашніх улюбленців, наших котиків. Ми не знали, куди ми їдемо... Ми просто їхали з міста, ми не знали, куди приїдемо сьогодні або завтра. Просто виїжджали й все... Тому без розуміння, де ми опинимося, і як нас зустрінуть з домашніми тваринами, ми вирішили завезти котів до села Невське, яке наразі є вільним клаптиком нашої Луганщини. Ми думали, що те маленьке село нікому не буде потрібно, і що нашим котам там буде краще, що вони будуть у безпеці. І, як ви розумієте, це була наша найбільша помилка…
Кішка моя потім перебувала в окупації вісім місяців, кота взагалі не стало після прильоту... Не буду розповідати про родичів, що вони там пережили. Але наразі є гарна новина, після стількох місяців окупації нам вдалося возз'єднатися з ними. З нами й кішечка тепер. Перебуваємо зараз у Дніпрі.

Юлія Журавльова

 - Чи подобається вам жити в Дніпрі?

 - Місто мені не подобається. Я його не обирала його для життя. Так склалися обставини. Тому я тут. Місцеві кажуть, що це через те, що ми приїхали з маленького населеного пункту, тому й не подобається... Але я за ці роки жила в багатьох містах України, у тому числі й в великих. У мене дуже завищені вимоги до рівня життя міст, до інфраструктури, до доглянутості, до вигляду в цілому, й до функціонування бізнесу там. І за всіма цими показниками Дніпро мені не подобається.

 - Як на новому місці вас зустріли місцеві?

 - Місцеві різні. У перші дні нашого перебування у місті нам допомагали просто дуже файні люди. Декілька перших днів ми жили й зупинялися на ніч у різних людей. Потім вже заїхали до гуртожитку, де залишалися довгий час. Трохи адаптувавшися до нових реалій, розуміли, що не можемо жити в гуртожитку, почали шукати житло. І ось тоді почали зіштовхуватися з іншими місцевими. Не могли знайти житло за адекватною ціною, крім того, у нас з собою ще й кішка. Знаєте, усі так файно писали та репостили дописи про те, як люди можуть їхати, лишати своїх домашніх улюбленців на вулиці, про жорстокість. Але потім ті самі особи, які ось так звинувачували переселенців у цьому, просто не здають квартири тим, хто з тваринами…

Врешті-решт нормально все у нас з житлом. Знайшли. Винаймаємо двокімнатну квартиру на дві родини й разом, звісно, з нашою кішечкою.

А щодо інших місцевих, взагалі оточення: ти – людина, в тебе є ноги й воля піти від тієї компанії, яка до тебе погано ставиться. Я себе одразу оточила нормальними, адекватними людьми. І все, ніяких таких проблем я не мала.

 - Як проходила ваша адаптація? Що було особисто для вас найважчим?

 - З лютого по травень минулого року я була у повному відчаї. Навіть, можу сказати, не виходила нікуди із дому, сиділа й все. Взяла собі розмальовку, типу антистрес, якою постійно намагалася відволіктися. Я нічого взагалі не хотіла робити, я постійно працювала дуже плідно в інфопросторі, багато часу й сил вкладала в це, і навіть не гуляла містом. Мені все було чужим. А що казати взагалі про повернення до творчості… Ні, нічого зовсім не хотілося. Я не знаю навіть, як описати цей стан, це не депресія, це просто апатія до всього.

А оскільки фотосесії – це не те, що людині життєво необхідно, тому я взагалі подумала тоді, що під час війни ця сфера розваг людям абсолютно не буде потрібна, і я до неї ніколи не повернуся.

А ось що було для мене найважчим – не знаю. Ми всі, переселенці, абсолютно в рівних умовах. У всіх одна і та сама історія. У всіх одні й ті самі проблеми...

 - Та все ж таки, як вдалося відновити свою діяльність? Як прийшли до цього?

 - Мене дуже сильно підтримував чоловік. Він мене, можна сказати, змушував повертатися і робити фотопроєкти. Я йому говорила: "Навіщо? Хто там прийде на цей фотопроєкт. Я тільки піду в мінус, закуповуючи весь реквізит, наряди. І воно не окупиться". Але він казав, що згоден все це взяти на себе, і наполягав, щоб я робила це, навіть якщо в мінус. Він мене змушував, так я і поверталася до творчості.

Найпершим фотопроєктом у травні став саме фотопроєкт в українському стилі. Думала, якщо й повертатися, то ось тільки з посиланням щодо української ідентичності. На той момент тільки це мені здавалося актуальним і потрібним. Я замовляла речі зі Львова, це були не просто вишиванки, а вишиванки минулих століть, дуже автентичні. Декілька людей було й все…

Потім вже мої постійні клієнти, ті ж самі переселенці, побачили, що я відновлюю свою діяльність. І ті, хто зупинився в Дніпрі, почали до мене підтягуватися. Тоді й розпочалися різні проєкти, все, що стосується сезонності. Їздили на макові, лавандові поля. Взагалі мої фотопроєкти – це не просто про фотографію, це про емоції, це про пригоди. Ось саме таким, "про пригоди" став наш проєкт минулого року, коли ми виїжджали на лавандові поля. У ньому брали участь переселенці з Луганщини та Донеччини.

Дівчина, що здає в оренду ці поля, робить для переселенців знижки. Я написала, що ми бажаємо скористатися цією нагодою. І коли вона побачила ось цей натовп, який приїхав до неї на поля, з макіяжем, зачісками, у шикарних сукнях, у неї спочатку, мабуть, у голові відбувався резонанс. І вона потім про це сама розповідала, що типу записалися переселенці, а приїхала якась група людей, так гарно одягнених, доглянутих, мовляв, як це так, ви ще будете просити знижку. А потім, коли вже всі по черзі фотографувалися, ті дівчата, що чекали свою чергу, мали змогу поспілкуватися з власницею цього поля. І коли жінка сама почула всі ці історії від людей, звідки вони, що вони пережили, то вона була вражена, які сильні наші люди. Тому що, мабуть, коли люди чують слово "переселенці" у них в голові вимальовується якась страшна картинка, а тут ми не такі. Ні, ми як звикли до нашого гарного життя, так ми себе намагалися поводити, почувати, бути такими самими…І це були просто неймовірні враження, така фототерапія… Фотосесії та фотопроєкти – це своєрідна терапія, коли ти сама можеш себе побачити гарною, побачити, що ти жінка, ти ніжна, тендітна.

Підготовка до фотопроєкту

 - З якими труднощами зіштовхнулися при поверненні до справи?

 - У Сєвєродонецьку я мала свою неймовірну команду: фотографів, візажистів, стилістів зачісок, декораторів. Я шила на кожен проєкт одяг тільки у своїх людей. У мене була особиста помічниця, яка мені допомагала безпосередньо на фотоднях. А тут ти розумієш, що ти одна. Наймати команду дорого, потрібно кожному заплатити за його роботу. Я розумію, що мої клієнти – це такі самі переселенці, які зараз не мають зайвих фінансових можливостей, щоб заплатити нормально усім.

Тому я повернулася ще до іншої своєї справи, до якої не поверталася десять років. У своєму рідному місті я колись займалася макіяжем та зачісками, тож заново пройшла ці курси, і відновила роботу в цьому напрямку. Тому я роблю особисто все те в сукупності, що раніше робила моя велика команда. Але до цього я прийшла саме через те, щоб зробити послуги для людей максимально комфортними та дешевими. Насправді сформувати команду у новому місті дуже важко й дуже дорого. Звісно, примкнути до когось у схожій сфері також нелегко, у місцевих все роками напрацьовано. У них своя команда, навіщо я їм тут потрібна? І так, ти направляєш резюме, а тебе одразу так – хоп і заносять у чорний список. Навіть ті люди, які самі ж виставляли оголошення про пошук фахівців. Не знаю, з чим це пов'язано: або через конкуренцію, або потім, як вони казали, випадково. Але випадки з місцевими в мене такі були. Я зовсім не зважала на це уваги, абсолютно.

Крім того, моя команда сформувалася вже тут, з переселенців. І працюємо ми також переважно для переселенців. Думаю, це зумовлено тим, що всі ми хочемо підтримувати один одного. Я неодноразово на цьому наголошую сама і відчуваю, як до мене це повертається – підтримувати своїх, ходити до своїх майстрів, до своїх фахівців. Тому моя клієнтура - це переселенці з Луганщини та з Донецької області.

Робочі моменти

 - Чи мають сьогодні попит фотосесії під ключ?

 - Зараз я бачу, що попит повернувся взагалі на звичний рівень, абсолютно всі жанри зйомок зараз популярні, попит, звісно, є. Особливо серед переселенців. Вони хочуть якихось перевтілень, купляти речі для просто фотосесій, які ти не будеш носити в повсякденні, немає сенсу. Тому дуже вигідно зробити фотосесію під ключ: тебе одягли, взули, відзняли й ти повертаєш речі.

Якщо раніше я думала, що будуть мати попит фотосесії в національному українському стилі, то зараз все повернулося абсолютно на свої місця, усі творчі зйомки, зйомки під ключ для майстрів різних сфер, сімейні фотосесії. Весільні фотосесії перейшли трохи в інший формат. Дуже багато в мене було дівчат клієнток, які приїжджають з Заходу України до своїх чоловіків військових. Містом зустрічі в них стало Дніпро. І вони проводять швидкі весілля, користуються моїми послугами. Також повертаються наші улюблені фотосесії, як то кажуть, на заздрість усім, там, де просто дівчата люблять бути гарними.

 Робочі моменти

 - Як модель і організатор фотосесій, поділіться якимись лайфхаками?

 - Якщо у вас планується якась зйомка, і ви плюс мінус взагалі знаєте, в якому вона буде стилі, пошукайте якісь референси з позування, збережіть фотографії, які бачите в Інстаграм. Перегляньте Pinterest. Збережіть варіанти позувань і фотографії зі схожим стилем, щоб під час фотосесій ви могли їх відтворити. Можете порепетирувати вдома перед дзеркалом і потім вже на самій зйомці показати фотографу, що хочете саме так. Також, щоб відчувати себе більш впевнено на зйомці, попросіть фотографа поставити перед собою дзеркало, щоб ви могли в будь-яку мить побачити своє відображення, і у разі необхідності, поправити зачіску, наряд.

Якщо ви вже знаєте, в чому будете одягнуті на зйомці, позуйте вдома перед дзеркалом у цих речах. Якщо це сімейна зйомка– станьте перед дзеркалом всі разом в тому одязі, який плануєте одягти, подивіться, як воно все разом буде поєднуватися та гармонізувати.

Репетируйте самі з собою також просто на селфі камеру. Просто ввімкніть камеру, спробуйте відійти, попозувати й потім подивіться це відео. Ви побачите, як це виглядає зі сторони, як це відображається в камері. Врахуйте ці помилки.

Цей лайфхак працює безпосередньо, коли ви вже з макіяжем і зачіскою, подивіться на себе зі сторони. Вмикайте камеру без інстафільтрів, щоб зрозуміти на скільки макіяж яскравий, можливо, щось потрібно прибрати або додати. Тому що те, що ви бачите в дзеркалі, і те, що через камеру - трохи різне. Це допомагає.

Юлія Журавльова

Також, якщо у вас фотосесія не під ключ, беріть з собою подругу, яка, у разі потреби, буде вам підказувати, щось бачити зі сторони, познімає бекстейджі, які зараз дуже популярні. Ну а так, звісно, краще звертатися до спеціалістів на повний супровід зйомок під ключ, тому що ми допомагаємо зі створенням образу, з позуванням, підказуємо, як краще та поправляємо за потреби деталі в кадрі.