Директорка Ліцею «КОЛЕГІУМ» Людмила Свергунова: «Дітей цьогоріч ми набрали навіть більше»

Ліцей “КОЛЕГІУМ” міста Сєвєродонецька - один із найстаріших та найкращих освітніх закладів на Луганщині. У 2022 році ліцей розділив трагічну долю міста. З першими пострілами ворожої техніки навчання в його стінах припинилось і продовжилось лише за кілька місяців у дистанційному форматі.

Це триває вже півтора року. Дітей та вчителів доля розкидала Україною та світом. Вони не знають, коли зможуть повернутися в рідне місто та зібратися разом у класах. До того ж, сильно постраждала сама будівля закладу.

Директорка Ліцею “КОЛЕГІУМ” Людмила Свергунова, яка займає цю посаду з 2014 року, дуже болісно, до сліз сприймає питання про нинішній стан освітнього закладу. Але в цілому тримається бадьоро: адже життя продовжується, як і освітній процес.

«Сєвєродонецьк онлайн» поговорив з пані Людмилою про те, як заклад пережив перші місяці війни та налагодив роботу в евакуації, а також про новий навчальний рік.

 - Яким Ліцей “КОЛЕГІУМ” був до лютого 2022?

 - Школа була дуже потужною, з гарною наповнюваністю та великою кількістю класів. Власне, до 24 лютого 2022 року у нас було одинадцять паралелей, 32 класи.

Школа мала й має досить високі показники. Більш ніж 95% наших учнів вступають до вищих навчальних закладів.

У 2017 році ми почали пілотувати новий державний стандарт початкової освіти, потім плавно перейшли до пілотування нового державного стандарту базової. І сьогодні від цього не відмовились. Але, на жаль, трошки втратили контингент, тому зараз маємо всього один пілотний клас.

Досить потужно була налаштована виховна робота.

Щасливі школярі. До вторгнення окупантів трохи більше місяця

 - Яким для закладу став початок повномасштабного вторгнення, можете пригадати той день?

 - Напевно, таким же, як і для всіх українців. Я не можу сказати, що чимось відрізнявся. Були тривога та невіра, що все це відбувається насправді. Всі вчителі, весь персонал зранку були на роботі. Навіть дітки прийшли в школу.

Але ж ви розумієте, що ні про яке навчання тоді не йшла мова. Як і 25 лютого, і ще певний час. Бо Сєвєродонецьк почали обстрілювати одразу.

 - Коли ви востаннє були в будівлі школи?

 - 27 березня 2022 року.

 - Наскільки вона постраждала? Є у вас інформація, що там зараз відбувається?

 - Мені про це дуже важко говорити. Так, будівля постраждала, і дуже сильно. І через обстріли, і через мародерство. Мабуть, навіть більше через мародерство.

Була пожежа, але її загасили, бо на той момент ще були люди, які могли це зробити.

Фасад будівлі ліцею посічений уламками

 - Чи вдалося вивезти хоч якесь обладнання?

 - Ні, не вдалося. Евакуація була настільки швидкою, все це настільки стрімко розвивалося... Я не знаю, як інші, але мої колеги та сім’ї учнів виїжджали іноді в тому, у чому були. На жаль.

 - Окупаційна влада має в планах ремонтувати будівлю?

 - Такої інформації в мене немає.

Внутрішні стіни теж дуже постраждали

 - Коли в ліцеї вдалося відновити освітній процес?

 - Освітній процес у нас в громаді відновили у квітні 2022 року. Тоді ми повністю розпочали уроки в дистанційному форматі.

 - Що тоді було найскладнішим для вас як для педагогів?

 - В умовах Ковіду ми вже працювали у дистанційному форматі, але тоді все було не настільки потужно. Тут ми вимушені були повністю перевести робочий процес в онлайн. І я вам можу сказати, що наші вчителі весь цей час проводять онлайн уроки на 100%.

Є труднощі, які з цим пов’язані. Не завжди всі діти можуть вийти на дистанційне навчання. Є такі, що одночасно і за кордоном навчаються, і у нас. Але наші вчителі знаходять час для спілкування та співпраці з кожним.

Були тривоги, були масові відключення світла. Коли треба - переставляли уроки на пізніший час. Але знаходили можливість вести освітній процес і виконувати шкільну програму, не втрачаючи зв’язку з дітьми.

 - Наскільки вдалося зберегти педколектив? Скільки людей працює з того складу, який був у Сєвєродонецьку?

 - Половина. Пішли від нас пенсіонери. Переважно вони працювали у групі подовженого дня. Але через те, що зараз вона не функціонує, звільнилися.

Були такі вчителі, які знайшли собі роботу очно в інших містах України. Були такі, які виїхали за кордон. Ми ж розуміємо, що там життя дорожче. І вони з фінансових міркувань вимушені були звільнитися.

Стосовно тих, хто залишився в окупації – я не можу сказати, що таких немає. Але їх дуже малий відсоток. У всіх людей бувають свої проблеми. У когось батьки, яких не можна кинути, у когось щось інше. Тому маємо таку історію.

 - А щодо дітей? Скільки їх зараз в школі?

 - Якщо в нас станом на 24 лютого було 648 учнів, то сьогодні 447.

Контингент, звісно, зменшився, бо діти роз’їхалися. Хтось пішов очно вчитися, якщо школа працює там, де він живе. Є діти, які виїхали за кордон, і їм важко навчатися у двох школах одночасно, тому вони навчаються лише за кордоном.

Ну, звісно, що є досить невеликий відсоток дітей, які залишились на окупованій території. Але ж це не від них залежить. У них є батьки, які поки що за них це вирішують.

Один і той самий клас до та після мародерів

 - Є такі діти, які навчалися з окупованої території онлайн?

 - Так, є. З тих, хто залишився на окупованих територіях, мабуть, половина. Вони намагалися виходити онлайн, якщо була така можливість. На жаль, останнім часом, як ми знаємо, там вимкнули зв’язок.

Але якось вони знаходили можливість. Виїжджали батьки, виїжджали діти. Як буде цього року - поки що невідомо. Та сподіваємося, що все буде якнайкраще.

 - Була необхідність прийняти нових вчителів на роботу?

 - Через зменшення контингенту скоротилася кількість класів, тому в прийомі нових вчителів немає потреби.

 - Вже було два випуски дітей, яким вручали атестати не у рідних стінах ліцею. Як це відбувалось?

 - Дуже емоційно для нас всіх. Знаєте, звичайно, хотілося б побачити дітей очі в очі та вручити атестати з рук в руки, але такої можливості не було.

Зараз і діти, і вчителі розкидані реально по всьому світу. Тому і минулого року, і цього ми випускникам надсилали документи. Хоча була певна група випускників у столиці, їм вручала документи заступник директора Наталія Солодка.

 - Стосовно початкових класів: як іде набір першачків?

 - Тогоріч ми набрали один перший клас і цього року теж набираємо один. І можу сказати, що дітей цьогоріч ми набрали навіть більше. Тобто є довіра до школи у батьків. Мабуть, таким чином вони зберігають зв’язок з рідним містом і надію на скоре повернення. Адже, працюють школи - існує громада.

 - Ще один навчальний рік пройде онлайн. Чи отримували ви пропозиції щодо удосконалення процесу?

- Вся наша громада працює на платформі HUMAN. Вся документація там ведеться. Вона досить зручна, але має певні нюанси. І те, чого нам не вистачає на цій платформі, ми компенсуємо роботою з хмарними сервісами Google Workspace. Тобто суміщаємо дві платформи.

Хмарні сервіси Google Workspace ми використовуємо для проведення уроків. Звісно, що ми там викладаємо домашнє завдання і матеріали. Власне, підлаштовуємося під запити дітей.

Вчителі працюють на всіх платформах, і я б сказала, роблять це на відмінно. Але хотілося б, звісно, повернутися в очний формат.

Освітній процес онлайн

 - Зі сторони батьків є якісь запити? Зі свого досвіду знаю, що найбільша проблема - це забезпечення дітей гаджетами. Як з цим у ліцеї?

- У нас зовсім малий відсоток дітей зараз в школі, яким ми мали можливість завдяки допомозі фондів, зокрема, ЮНІСЕФ, надати гаджети. Але їх отримувала не лише наша школа, а повністю громада.

Гаджети передали діткам із малозабезпечених сімей, діткам загиблих воїнів. Тобто найбільш вразливим категоріям. Але є надія на те, що з нового навчального року забезпечення піде інтенсивніше.

Що стосується вчителів, то вони на 100% забезпечені всім необхідним для проведення уроків.

 - Ще часто лунають побажання забезпечити дітей паперовими підручниками. Наразі існує механізм, щоб це реалізувати?

 - У міністерства є певні бажання щодо підручників, але зустрічне питання: а як ви це собі уявляєте? Поки що це тема, яка навряд чи буде реалізована найближчим часом. Тож друкованих підручників немає.

 - До війни школа брала участь у закордонних програмах обміну. Плюс вона входить до списку Асоційованих шкіл ЮНЕСКО. Чи продовжуються зараз ці програми?

- Дуже інтенсивно ми брали участь у програмі обміну лідерів FLEX, наші діти їздили до Сполучених Штатів, вчились там. Програма працює, і ми отримали запрошення до участі в ній цьогоріч.

Що стосується Асоційованих шкіл ЮНЕСКО, то так, ми продовжуємо співпрацювати з іншими такими закладами. Ми традиційно як брали участь у щорічних конференціях, так і беремо. Тільки раніше вони були очні, зараз - онлайн.

Цього року наші учні відвідали Німеччину саме за обміном як Асоційована школа ЮНЕСКО. Там їх приймала гімназія Дрездена.

Група наших дітей жила в родинах. Вони там були майже три тижні, досить насичена програма була. І розважальна, і навчальна, і суспільно-корисна. Всі приїхали задоволені.

Тож ми далі продовжуємо брати участь у цій програмі. Бо це певний щабель у розвитку школи.

 - Як у Дрездені прийняли сєвєродонецьких дітей?

 - Дуже тепло. І, враховуючи, що в робочі дні дітки, все ж таки, більше були в гімназії, то у вихідні родини створювали для них домашню атмосферу.

Екскурсії організовували, водили на концерти, вистави, у музеї.

І діти також представляли Україну, готували презентації й про нашу країну, і про нашу кухню, і про традиції. Ще розповідали про місто, презентували роботу нашої школи.

Серйозний був досвід і досить повчальний.

Ліцеїсти у Дрездені

 - Пройшла інформація, що колегіум буде взаємодіяти у Латвії з місцевою громадською організацією. У чому вона буде полягати?

 - Так, ми підписали договір про співпрацю з представниками ризького центру для українських дітей «Перлина». І вже перший обмін досвідом відбувся.

Заступник директора Наталія Солодка була у Латвії. Вона зустрічалася з батьками, з дітками, працювала з ними. У принципі, ми плануємо налагодити з ними досить тісну співпрацю. У плані обміну методичним та культурним досвідом. Початок закладено. І, я сподіваюсь, що ця співпраця буде плідною.

У них працюють вчителі з України, які вимушено переїхали до Риги. І на вихідних вони проводять заняття з нашими дітьми за українською програмою. Намагаються підтримати діточок, щоб вони не втратили свою ідентичність.

Зустріч у Латвії

- А ви самі де територіально знаходитесь?

- За кордоном.

- Важко керувати освітнім закладом з-за кордону? Розкажіть про свій досвід.

- Єдине, що мене бентежить, це те, що я не бачу очі в очі людей. А так все відбувається в режимі: ми спілкуємося з колегами, збираємося на педради, телефонуємо один одному.

Ну, звісно, що це онлайн-формат, а хотілося б навпаки. Тому що ми звикли все ж таки до того, що кожного ранку зустрічаємося, проводимо весь день разом, спілкуємося. Будь-яку проблему можна було вирішити тут і зараз.

Звісно, що ми намагаємося це робити і далі: і я, і заступники, весь адміністративний корпус, ми завжди на зв’язку. 24/7 і з батьками, і з колективом.

Тут навіть без варіантів.

- Як ви та колектив налаштовані щодо майбутнього?

- На перемогу. Всі налаштовані повертатись у рідне місто. Як швидко - залежатиме не від нас. Але як тільки нам скажуть повертатися, ми зробимо це.

Довідка

Ліцей “КОЛЕГІУМ” відкрили у 1950 році. З того часу він кілька разів змінював назву: від середньої школи № 3 до Ліцею «КОЛЕГІУМ» у сучасній варіації.

Останні роки він входить у першу десятку рейтингу кращих шкіл Луганської області. Щорічно учні Ліцею «КОЛЕГІУМ» стають призерами всеукраїнських та обласних етапів олімпіад, конкурсів, змагань.

Заклад - переможець національного етапу конкурсу екологічних проєктів INESPO, володар срібної медалі виставки «Сучасні заклади освіти - 2017» за інноваційні підходи у виховній роботі. А, крім того, - єдиний учасник програми Асоційованих шкіл ЮНЕСКО з Луганщини.

Марина Тесленко