Тату-майстер з Рубіжного: «Росіяни виганяли людей з квартир для того, щоб облаштувати там свої вогневі позиції»

Рубіжанин Дмитро Нілов – тату-майстер з 30-річним стажем. Своє життя з татуюванням пов'язав ще у студентські роки, коли замість машинок майстри використовували руки, голку, нитку та фарбу.

Дмитро розповів «Сєвєродонецьк онлайн» про свій творчий шлях та становлення, про найстаршого клієнта та цікаві моменти з роботи, а також про адаптацію у Луцьку після подій, які відбувалися у Рубіжному з початком повномасштабного вторгнення.

 - Дмитре, розкажіть про ваш шлях у сфері татуювання...

 - Я вчився на електрика. Художньої освіти в мене немає, татуюванням почав займатися ще за часів навчання. Все почалося з прохання одногрупника, який сидів зі мною за одною партою. Зробив одне татуювання, потім інше, так і пішло.

Тоді ще не було ніякої інформації, як правильно працювати, бити тату. Що стосується обладнання, зовсім ніякої уяви не було. Ми знаходили якісь малюнки, зображення, фото з західних журналів, роздивлялися і якось самі додумувалися до того як воно все працює. На той час був інформаційний дефіцит у плані тату-культури. Все робилося своїми руками, десь щось замовляли, виточували токарі за схемами. Потім з'явився інтернет і стало все доступнішим. Почали відкриватися інтернет-магазини, де можна було зробити замовлення.

Дмитро Нілов

 - З чого виготовляли тату-обладнання на той час?

 - У мене була зроблена з металу машинка, для того, щоб її можна обробляти, стерилізувати. Хтось зовсім не заморочувався над питаннями дезінфекції. У мене на це інші погляди: не можна людям робити татуювання однією голкою, це має бути одноразовим. І від початку своєї роботи я вже приділяв багато уваги саме цим питанням.

 - Вчилися одразу на людях?

 - Так, з самого початку вчився одразу на людях. Не було проміжкового навчання, як зараз, у студіях. Була людина, яка не проти, щоб я її голкою штрикав. Якось так. Спробували – якось вийшло, щось нове, цікаве.

Спочатку були голка, нитка та фарба. Лише згодом з'явилася машинка. Те, що раніше було нормою (усі татуювання робилися руками) зараз стало модно – з'явився стиль під назвою Хендпоук.

За роботою

 - Чи пам'ятаєте перше зроблене Вами тату?

 - Був череп і якийсь напис. Молодіжне таке таку. Але детально вже не пам'ятаю. Це було дуже давно, майже 30 років минуло…

 - Чи пішли кудись навчатися з розвитком тату-культури?

 - Ні, не навчався, робив все самостійно, шляхом проб та помилок. Були люди, які зналися на цьому і мали більше досвіду, вони виходили з тюрми. Саме в них ми й запитували…
Знання, які я тоді здобув, є значними. Оскільки раніше робота включала себе знання про матеріали, їхнє виготовлення, а техніка нанесення з'являлася лише з часом. Зараз – розглядається більше технічна сторона.

До того ж наразі в Ютубі є досить багато відеороликів, які можна переглянути і здобути знання безкоштовно.

 Робота Дмитра

 - Дмитре, розкажіть, про ваше життя до 24 лютого. Як загалом просувалася ваша справа?

 - Працювали. Була своя тату-студія. Орендував приміщення. Клієнти приходили завдяки «сарафанному радіо», ніякої реклами не було. Людей було багато, кожен намагається самовиразитися, закарбувати якісь пам'ятні моменти в житті назавжди.
У 2014 році через війну частково припиняв діяльність, потім знову відновлював. До ковідних подій все було більш-менш нормально, з ковідом все трохи пішло на спад, а потім повномасштабна війна… Довелося виїхати, залишити і студію, і обладнання, та взагалі все…

 - Де знаходилися в день повномасштабного вторгнення?

 - У Рубіжному. 24 лютого був у себе в будинку, прокинувся від вибухів, як і всі в Україні, мабуть. Тоді росіяни здійснили авіаудар по заводу «Зоря». Як пам'ятаю, було два вибухи, ніхто нічого не зрозумів. Люди почали виходити на вулицю… Я ввімкнув телебачення і побачив, що росіяни почали наступ по всіх напрямках України. Деякий час було тихо, потім росіяни зайшли у місто... Від обстрілів почали страждати нові райони, частина міста залишилася цілою, а інша, де наші укріплювалися, була повністю зруйнована росіянами…

Ми чекали, думали, що це буде повтор 2014 року, думали, що росіян виженуть. Але сталося трохи інакше. Тоді місто щільно обстрілювалося.

Ми деякий час жили з родиною у мене в тату-студії, яка знаходилася на цокольному поверху. Додому ходили готувати їсти, тоді ще був у квартирі газ, водопостачання вже було відсутнє. Було досить холодно, але зима – це те, що частково врятувало людей, був сніг, його збирали, топили, і використовували талу воду у побутових цілях та для приготування їжі…

В якийсь момент ми йшли та потрапили під обстріл, дружина була поранена і нам довелося швидко виїжджати… У той момент росіяни у нас під вікнами вже почали облаштовувати вогневі позиції. Ми просто встигли швидко вискочити… Взяли лише теплі речі, на той період часу, ковдри, куртки – це все, що мало для нас значення…

17 березня ми виїхали у Лисичанськ, там у лікарні дружині витягнули уламки. Потім ми поїхали у Дніпро, там пробули 4 дні, і вирушили далі в дорогу. Так ми й опинилися у Луцьку, де живемо вже майже 2 роки.

 - Яка була ситуація у Рубіжному після його окупації?

 - Тоді точилися бої. Росіяни ходили по квартирах вибірково, когось зачіпали з чоловіків, хто ходив містом і траплявся їм на очі. Змушували пред'явити документи. Вибивали вікна, ламали двері, – були випадки, коли росіяни виганяли людей з квартир для того, щоб облаштувати там свої вогневі позиції. Поки ми там були, ще не дійшло до ідентифікації населення – хто свій, хто чужий. Вони заходили та штурмували місто.

 - Можливо, бачили або чули, щоб когось з чоловіків забирали в армію чи вивозили у невідомому напрямку?

 - Чув… У нас у ліс виводили людей, в принципі, можна здогадатися, що там з ними робили – вивели, розстріляли. Була фільтрація…

 - Дмитре, розкажіть про вашу адаптацію у Луцьку. Чи встигли звикнути до міста?

 - Для мене це достатньо зручне місто, невеличке, хоча й обласне. Чимось воно мені нагадує Сєвєродонецьк. Бувають усілякі випадки, але люди достатньо привітні та лояльні. Спочатку було важко. Ми трохи не розуміли, що відбувається… За цей період ціни сильно змінилися… Але звикли. Деякий час працював в однієї людини у тату-студії, за що їй дуже вдячний. Ця людина дала мені можливість якось відновити собі обладнання, надала розхідний матеріал. Потім почав працювати сам на себе. Створювати свою клієнтську базу, потихеньку просуваюся в цьому напрямку. Треба якось далі рухатися, не опускати руки.

Дмитро Нілов

 - Скажіть, чи збільшилися запити на патріотичні татуювання?

 - Так, була така хвиля. Навіть ті люди, які не мали до цього татуювань, почали робити собі патріотичні написи, типу «Я за Україну» і в цьому роді. Але зараз це все трохи спало. Вже немає такого ажіотажу на патріотичну тематику. Я не знаю, як правильно висловитися, але на той час пропаганда підтримки один одного була дуже високою, зараз це спало, люди трохи звикли до цих обставин.

Військових багато, роблять татуювання з патріотичними мотивами, скандинавськими…

 - Чи є на тілі місця, де важче бити тату?

 - Так, звичайно є. Це ребра, шия, спина, поперек. Місця, де найбільш чутлива шкіра, де вона не досить пружна. Там важче працювати, ніж на інших ділянках через незручність. Людина у процесі почуває себе неспокійно, починає рухатися, смикатися і це заважає нормально працювати. В принципі, це треба враховувати, до цього звикаєш та прилаштовуєшся. Буває, що шкіра людини сильно чутлива, і вона не може витримувати затяжні сеанси, і через це якийсь малюнок розтягується на декілька сеансів…

 - А які ділянки тіла найменш чутливі?

 - Найменш чутливою є зовнішня частина руки. Вона більш прилаштована до якихось подразнень, оскільки постійно контактує з різними поверхнями. А ось внутрішня частина руки вже більш чутлива, так само й ноги. На сідницях робити тату боляче.

 - Чи були замовлення, від яких ви відмовлялися?

 - Були люди, які відверто йшли просто за компанію. Починаєш спілкуватися, а людина вагається, вона невпевнена, сьогодні зробить тату, а вже завтра зранку прокинеться і буде жалкувати про те, що зробила. Тоді відмовляю.

Бувало, що відмовляв через поганий ескіз. Пропонував альтернативний ескіз такого плану, але якісніший. Хтось погоджується, але бували й ті, хто – не розглядав альтернативу, оскільки досить довго цю ідею виношував і дотримувався думки, що саме для нього кращого ескізу й не існує.
Зараз, якщо клієнт твердо стоїть на своєму, роблю, навіть, якщо сам малюнок мені не подобається. Це вибір людини, яка буде його носити.

 - А чи є у вас табу щодо татуювання?

 - Ні, немає.

 - Тобто ви готові зробити будь-що і в будь-якому місці?

 - Зараз все, що стосується рф я принципово робити не буду.
Раніше не було. Мені було все одно – зробити свастику чи ще щось. Можливо, хтось буде осуджувати, але це робота. Візьмемо до прикладу людину, яка риє ями, вона отут не хоче цього робити, а має рити й ритиме. Бо їй платять за це гроші. Так і в мене. Мені не подобається картинка, а людині подобається, вона платить гроші за це. Ми всі працюємо за гроші. Але зараз у мене нарешті з'явилися принципи, все, що стосується росії – ні.

 - Можете пригадати найдивніше тату, яке вам доводилося робити?

 - Це було на початку 2000-х років. До мене прийшла людина у стані алкогольного сп'яніння і замовила зробити образ колишнього прем'єр-міністра Є.К. Марчука. Я зробив, але навіть не бачив його жодного разу на фото. Робили з опису людини, те, що замовник хотів бачити. Йому сподобався той образ, який вималювався під час спілкування. Ми трохи не доробили, зробили образ, і зверху написали Є.К. Марч, клієнт встав і пішов. І ось те, що ми зробили, нічого спільного не мало з тим образом. Але це було давно і практично вже неправда. Це, мабуть, було найбільш дивне татуювання.

 - Ваш найстарший клієнт...

 - Людина 65-ти років прийшла за своїм першим в житті татуюванням. Йому подобалося рибалити, і він набив собі сома у воді. Коли робили, говорить : «Від бабці получу сьогодні». Все життя хотів це зробити…

 - Розкажіть, чи є серед ваших клієнтів наразі люди з рідного міста?

 - Так, є. Люди роз'їхалися, хто куди. Але сторінка у соціальних мережах залишилася, просто локацію змінив. Хтось живе поруч, хтось проїздом – заїжджають до мене. Були незавершені проєкти, які зараз приїздять доробляти. Комусь щось оновлюємо, додаємо нове. Небагато, але є. І я вдячний їм, що вони не шукають альтернативу, і звертаються, незалежно від того, що знаходимося в різних містах України. Є люди і в Європі, які хочуть приїхати, але не мають можливості.

 - Чи є таке тату, яке вам найбільше запам'яталося?

 - Напевно, образ Марчука. Постійно запам'ятовується щось неординарне. Ще була одна дівчинка, така, що з виду і не скажеш, що в неї взагалі можуть бути татуювання. А вона собі зробила на плечі такого зомбака, напіврозкладеного, у нього шкіра відпадає. Зараз вже люди не дивують у плані вибору теми чи малюнку. За час діяльності багато надивився, здивувати важко.

 - Скажіть, були якісь курйози на роботі?

 - Всяке буває, як і у всіх. Буває виникають спори, буває людина приходить під чимось: під алкоголем чи наркотичними речовинами. Іноді доходить до жорстких мір, щоб людина пішла, бо якщо вона від початку приходить неадекватна, то що можна казати, коли вона почне відчувати біль чи якісь неприємні відчуття…Усілякі були моменти.

 - Розкажіть за протипокази. Кому і коли не можна робити татуювання?

 - Людям у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння, вагітним, людям з розладами психіки, зі шкірними захворюваннями, з сонячними опіками (допоки шкіра не відновиться). Часто люди приховують таку інформацію, ніхто не запитує, щоб вони йшли за довідкою про здоров'я від лікаря… І буває, що починаєш робити тату, а у людини виникає подразнення.

 - Які тату наразі актуальні?

 - До прикладу, раніше модними були знак нескінченності, силуети пташок, кульбабки. Якісь невеличкі, банальні татуювання. Ось такого плану щось актуальне, але воно постійно змінюється, звісно.

Були також дуже актуальні патріотичні татуювання, теж мінімалістичні. Люди досить багато набивали собі. Стилі, які мають попит, змінюються. Зараз – реалістичний мінімалізм, він легкий, після загоєння, не досить контрастний.

Всі модні тату для певного часу, які робилися, люди з часом переробляють. Мені здається, що, навіть, ті патріотичні татуювання, які люди били, після війни й навіть вже зараз починають перекривати або видаляти лазером.

Це означає, що людина імпульсивно пішла і зробила собі татуювання. А тату – це раз і на все життя, це той вибір, який не можна стерти ластиком і намалювати щось інше. Так, зараз з'явилися лазери, та все одно, це дуже болісна процедура, яка дорожча за татуювання. Шкіра теж має ресурс і не можна щось постійно робити й видаляти.