Річниця звільнення Невського. Як село живе сьогодні

Минулої осені Силам оборони вдалося звільнити 12 населених пунктів на Луганщині. Серед них села у Красноріченській громаді - Невське, Новолюбівка, Греківка та Макіївка. Зокрема, Невське деокупували 23 жовтня 2022 року. На сьогодні там залишається найбільше людей – 63 мешканці. Проте обстановка загострюється, росіяни постійно атакують і люди дедалі більше погоджуються виїжджати.

Сьогодні перший заступник начальника Красноріченської військово-цивільної адміністрації Віктор Зозуля розповів «Сєвєродонецьк онлайн» розповів, як відбувалася деокупація, як цей рік живе населений пункт, проходить евакуація і як американські фонди обіцяють допомогти у відбудові села.

Звільнення чекали майже місяць

Віктор Зозуля розповідає, що коли звільняли Невське 23 жовтня минулого року, там залишалося 157 жителів. До вторгнення ж у селі проживало 640 людей.

«Ми чекали майже місяць, поки нас звільнять. Наші ЗСУ зайшли у село Терни 25-26 вересня десь. А наше село штурмували аж 23 жовтня. Майже місяць чекали. Люди чекали дуже, що ось-ось почнеться звільнення. Були дуже раді», - згадує він.

Віктор Зозуля та волонтерка Ольга Зайцева 

Проте життя після звільнення легшим не стало, адже вже понад рік поряд з селом знаходиться лінія зіткнення. Це десь 7-10 кілометрів від Невського. Сьогодні в селі живе 63 людини.

«Люди стали активніше виїздити, бо протягом року постійні обстріли з боку ворога. Кожного дня щось та й прилітає. По окраїнах села трохи менше били. Найбільше – центр села, там, де школа, вся інфраструктура, клуб, магазини, гуртожиток, центральний парк. Людей там наразі в центрі не залишилося зовсім, тому що побили всі будинки. На сьогодні село зруйновано на 99%», - ділиться Зозуля.

У селі немає комунікацій, зв’язку. Люди мають змогу почути рідних тільки за допомогою Starlink.
«Приходять до мене, я вмикаю», - каже він.

Невське

За цей час до села надійшло багато допомоги – як від організацій, так і від небайдужих людей. Проте зараз, через загострення обстановки, волонтерів їздить менше.

«До нас приїздять волонтери. До початку масованих обстрілів їх було більше. Люди передавали допомогу з Київщини, Черкащини, Чернігівщини та інших регіонів. Від небайдужих громадян. На сьогодні обстановка загострилася, евакуйовуються люди все більше. Поліція привозить хліб, та й усе привозить. Доставляють гуманітарку. Також Ольга Зайцева з «ЕЛЕФОНДом» теж постійно в нас. І привозять допомогу, і евакуюють людей. Дуже нам допомагає. У нас з ними меморандум про співпрацю. Вони найбільше допомагають», - розповідає Зозуля.

Страх невідомості: чому люди бояться виїжджати та як живуть наразі

«Людина боїться їхати в невідомість. Ніхто їх не кидає напризволяще. Привозять чи до рідних, чи у гуртожитки. Але є страх їхати в невідомість. Поки не попали в їхній будинок, люди тримаються. Якщо розбили або зруйнували, тоді вже виїздять. Коли є загроза життю. До того ж – господарство. У нас у кожного були свині, корови, птиця, барани, кози. Люди за безцінь це розпродавали, приїздили купляти в них. А бувало, коли допікало, і господарство кидали та тікали», - пояснює Зозуля.

Невське

Повністю цілих будинків, за його словами, у селі немає.

«Ми завозимо, щоб була змога перезимувати, різні будівельні матеріали, ремонтують будинки частково, щоб можна було якось жити. Завезли буржуйки, завезли матеріали для закручування вікон. Для швидкого ремонту, не капітального», - ділиться він.

Невське. Місцева мешканка

Люди вже два роки живуть без світла, комунікацій. У мешканців є плити, їм завозять газові балони, пічки. Городи, господарства в тих, хто залишився, є. Влітку почали здавати трохи, бо безпекова ситуація погіршилася. Тому частину продали.

Раніше для мешканців формували аптечки з необхідними ліками, роздавали їм. Проте не так давно в «ЕЛЕФОНДі» з’явилася лікарка.

«Медикиня, яка приїхала, обстежила людей, виписала ліки. Їм розвозять тепер необхідне», - каже Зозуля.

Окупація. Люди «на олівці». Дивування ЗСУ від проукраїнських мешканців

«Тоді люди були покинуті напризволяще. З початку їм запропонували виїхати геть з села. Тоді залишалося десь 250 мешканців, до 300. Люди жили за рахунок свого господарства. Спочатку можна було виїхати через Райгородку Сватівського району. Окупанти випускали. А коли почалися активні бойові дії, десь у травні, закрили шлях та не випускали. Але половина села встигла виїхати тим шляхом», - згадує Зозуля.

З окупантами багато хто не міг залишатися. Бо на певних людей велося, можна сказати, «полювання».

«Хто по роботі не міг залишатися, хтось лайк на телефоні ЗСУ поставив. Людей кошмарили, могли побити – та що завгодно. Люди виїздили через це», - каже він.

Невське

Чоловік триста виїхало одразу в Україну, на початку повномасштабного вторгнення. А потім уже інші, ті, хто думав пересидіти, бо не могли кинути господарство. Проте люди чекали ЗСУ, родичі постійно казали їм, що скоро село звільнять. Цьому навіть українські військові потім дивувалися.
«Військові приходили й казали – «нам розповідали, що тут одні сєпари і з ними спілкуватися не можна». Але коли вони поспілкувалися з нами, з тими, хто дочекався їх, вони тоді були приємно вражені. Ті, хто чекав росію, втекли одразу. Це десь 20%», - розповідає Зозуля.

Невське. Місцеві

Росіяни кожного дня перевіряли телефони. Якщо знаходили щось, що їм здавалося підозрілим, могли забрати на підвал.

«Люди повертатися. Але краще було б туди не потрапляти. Таких тортур, як на Київшині чи Харківщині, у нас не було. Проте у нас не було кадирівців. У нас були чечени, а вони лояльніші до місцевого населення. Так, ми пересувалися, могли вийти. Але люди, які були в них відмічені червоним олівцем, їх постійно перевіряли – де вони, що вони роблять. Виходить, що хтось здавав. Вони заходили зі списками та ходили по подвір’ях. Я був старостою села, мене питали – де атошники, де військові. Я відповідав – вони не живуть у селі, вони знімали квартири в містах. Де живуть – не знаю. Але ж прописані вони були тут, хтось, наприклад, у батьків. Проте їхні батьки повиїжджали одразу», - каже Зозуля.

На третій день, як окупували село, росіяни оголосили евакуацію, щоб розмістити своїх солдатів по будинках мешканців.

«Пропонували віддати свої хати. Люди поверталися – а їм казали, що «поки ми не з’їдемо, живіть там, де жили». Ті, хто відносно лояльно ставився до окупантів, отримували якусь гуманітарку. Давали хліб. Але були ті, хто не брав від них нічого. Обходилися своїм господарством. У селі все було. А от зв’язку при них не було. Він зник, як вони зайшли. Вони розбили підстанцію. 3 березня немає світла – два роки скоро», - ділиться Зозуля.

Дітей з листопада минулого року немає в селі.

«У нас примусової евакуації не було. Самі виїхали. Проте я підтримую такі дії стосовно примусової евакуації дітей», - каже він.

Правоохоронні органи фіксували воєнні злочини. Представники самопроголошеної «лнр» особливо відрізнялися.

«Грабували, забирали майно, руйнували будинки. Так звані «лнр» ходили та вивозили все на Луганськ. Ми для них були винні у всьому. Вони страждали, а ми тут типу жирували. Ми їх питали – у чому винні. «Ви не виходили на мітинги, щоб приєднатися до нас». Вони відрізнялися, гірше вдягнені за російську армію. Як-небудь. Що дали, то вдягнули», - каже він.

Відбудова села

Тема відновлення маленьких населених пунктів постійно підігріває дискусії. Проте люди, які працювали на землі, люблять її – готові повертатися. У цьому готові допомагати американські фонди.

Невське

«Ми зараз працюємо з американцями, з їхніми фондами, які приїжджали, дивилися і сказали, що будуть допомагати відбудовувати наші села», - розповідає Зозуля.

Проте люди сподіваються і на допомогу від України.

«Усі люди, які займалися роботою на землі, думаю, вертатимуться. Вони бачать майбутнє там. Якщо держава не буде байдужа до них та допоможе з технікою, я думаю, все буде добре. Розмінування поки не було, бо безпекова ситуація не дозволяє. Росіяни лізуть звідусіль, намагаються наступити. Але наші хлопці тримають позиції, тож віримо у краще майбутнє», - запевнив Зозуля.

Фото та відео волонтерки Ольги Зайцевої 

Читайте також: в інтерв'ю «Сєвєродонецьк онлайн» волонтерка Ольга Зайцева  розповіла, чим живе сьогодні звільнена Луганщина, з чим довелося зіткнутися людям і як сьогодні українці допомагають один одному.