Монети України: як та чому вони «народилися» на Луганщині

Розраховуючись монетами, найчастіше навряд чи хтось із нас звертає увагу на будь-які нюанси копійок, крім номіналу. Крім спеціалістів, ніхто не придивляється, чим саме ми сплачуємо й що отримуємо як решту. Для нумізматів – колекціонерів рідкісних монет – це плюс. Адже через таку неуважність рідкісний екземпляр національної валюти можна отримати просто з ужитку, з решти на касі супермаркету. Так само й віддати його в обіг під час наступного розрахунку. Однак найпоширенішим способом «видобутку» для поціновувачів залишається купівля рідкісних монет в інтернеті. Й одними з найрідкісніших та найцікавіших екземплярів залишаються і залишаться назавжди перші українські монети незалежної держави України – саме вони були відштамповані в Луганську 1992 року – за 4 роки до офіційного введення в обіг. Базою ж для створення української сучасної монети став Луганський завод з виробництва набоїв.

Саме на Луганщині були створені як експериментальні екземпляри, так і монети, які досі можуть потрапити нам до рук на касах як великих супермаркетів, так і маленьких містечкових магазинчиків. Отже, навіть десять «луганських» копійок зараз можуть коштувати понад 10 тисяч гривень. І це має своє підґрунтя. Чому саме так – «Сєвєродонецьк онлайн» з’ясував разом з доктором історичних наук, завідувачем кафедри історії України Луганського національного університету імені Тараса Шевченка Олександром Набокою.

«Луганський патронний завод був створений на основі попереднього Луганського ливарного заводу, який був свого часу започаткований Карлом Густавом Гаскойном у 1795 році. Через сто років його переформатували саме на випуск боєприпасів до стрілкової зброї (раніше випускали гармати). Офіційна дата створення (перетворення) цього заводу – 1895 рік. Хоча, коли я досліджував це питання, то звернув увагу на спогади Густава Гартмана – німецького промисловця, який створив Луганський паровозобудівний завод у 1898 році. Так от, Гартман пише у своїх споминах, що за 20 років до відкриття його заводу патронний завод вже працював. Можливо, він щось часом плутає, але така інформація є. Гартман писав, що на патронному заводі працювали переважно жінки. Кінцева обробка латунню патронів до дзеркального блиску потребувала, може, більш ніжних пальців, ніж чоловічі. Чоловіки до відкриття паровозобудівного заводу ходили в основному на заробітки», – розповів Олександр Набока.

Це фактично перший завод оборонного значення, на основі якого й сформувався Луганськ. Офіційна історія каже, що робітники підприємства підтримали комуністів, брали участь в більшовистських революціях. Випускали набої – увесь радянський союз спеціалізувалися на цьому – на забезпеченні цими боєприпасами своєї армії та армій союзників по варшавському договору. Далі на основі Луганського патронного заводу на зорі незалежності з 1991-го й приблизно по 1995-й рік діяв Луганський монетний двір. Чому саме там? Бо там була відповідна апаратура та прискіплива технологія з обробки кольорових металів. На той момент вона була тільки на Луганщині, тому власне там і запустили виробництво, щоб карбувати монети.

Так, гривню в Україні ввели у грошовий обіг 2 вересня 1996 року. До цього, з 1990 року, в Україні на додаток до радянських рублів використовувалися так звані одноразові купони, без яких неможливо було купити більшість товарів. З 10 січня 1992 року ввели в обіг тимчасові українські банкноти, також названі купонами – так звані карбованці. При запровадженні гривні купоно-карбованці обмінювалися на гривні у співвідношенні 100 000:1. Це саме ті часи, коли купити пляшку дефіцитної кока-коли можна було за мільйони. Згодом, вже після введення національної валюти гривні в обіг, все стало набагато простіше та зрозуміліше.

До речі, назва “гривня” походить від грошей, які використовувалися ще в Київській Русі у XI столітті. З нею безпосередньо пов'язане походження назви “рубль”: давньоруська гривня мала досить велику цінність, тому для дрібніших розрахунків її рубали навпіл, тож кожну половину називали рубль. Якщо ще простіше – назва "рубль" сучасній росії належить так само, як і український борщ – тобто ніяк.

А ось що каже про історію українських монет Національний банк країни: «На українських землях карбування власної валюти, златників та срібляників, започаткував київський князь Володимир Великий. Ці монети – перші державні документи, що зберегли зображення тризуба – знака київських князів. На відміну від країн Заходу, які починали карбування власних монет, копіюючи римські, з чужими портретами та написами, златники й срібляники містять виключно давньоруські написи та зображення своїх князів. На шляху до незалежної української держави У XII-XIV століттях Київська Русь переживала період феодальної роздробленості, а карбування монет припинилося. Роль грошей виконували переважно срібні злитки, що називалися «гривнями». Після тривалої перерви у середині XIV століття на українських землях відродився не тільки монетний обіг, а й ненадовго карбування монет – червоноруських півгрошей у Львові та срібняків Володимира Ольгердовича у Києві. Гривні поступово зникли з обігу, перетворившись на грошово-лічильне поняття. Пізніше відродити власне карбування монет планував Богдан Хмельницький. Ще від початку Визвольної війни 1648-1654 років гетьман прагнув проводити самостійну фінансову політику, вважаючи її однією з основних ознак державності. Чи вдалося гетьману реалізувати задум, не знаємо, адже писемні згадки до цього часу не підтверджені археологічними знахідками».

Повертаючись до найдорожчих «луганських» монет незалежної України: у 1992 році монети України карбували англійськими штемпелями на Луганському верстатобудівному заводі. Коли розроблялися ескізи, художники затемнили не лише загальне тло монети, а й сам тризуб. Помилку вчасно помітили та передали до Нацбанку України виправлений ескіз, втім, певну партію все ж відштампували, адже інструмент для карбування монет виготовляли в Англії, але Національний банк України замість виправлених креслень відправив до Англії перший варіант із помилкою.

Працівники верстатобудівельного заводу в Луганську виявили, що пуансони виготовлені неправильно лише після того, як отримали готовий інструмент. Часу на перероблення не було, потрібно було налаштовувати верстати для карбування монет. Тому ухвалили рішення карбувати монети англійськими штемпелями.

Викарбували невелику кількість монет, але в обіг їх не повинні були випускати. За даними роботи 2006 року наукового співробітника міського музею історії та культури Луганська Олександра Люлька, браковані монети помістили до карантину, а пізніше мали утилізувати, тобто банально переплавити, проте є одне але. Вони існують та можуть перебувати в обігу й до нині. Все через те, що робітники підприємства деяку кількість монет поклали не в утилізат, а у свою кишеню. Багато нумізматів стверджують, що 10, 25 і 50 копійок із вдавленим «луганським» тризубцем з часом знаходили в побуті. Який тираж був викарбуваний і скільки монет потрапило в обіг – достеменно невідомо.

Є про завод детективна історія. Ірак Саддама Хусейна, який існував до 2003 року – авторитарна мілітаризована країна. На початку 2000-х була створена парламентська комісія Верховної Ради, яка з’ясувала, що з патронного заводу, починаючи з 1998 року, в Ірак продали великі частини обладнання з виготовлення патронів. Ірак в цей період (з 1998 по 2003 рік) знаходився під санкціями, однак існувала якась корупційна схема забезпечення країни необхідним обладнанням. Вважається, що ця історія є правдою.

«Цікавий факт: на Луганському патронному заводі почали виготовляти 15-копієчну монету, але потім вона була відкинута й сьогодні є тільки у приватних колекціях нумізматів. Також випускалася гривня, і деякий час проєкт самої гривні змінювався – перші ескізи та перші зразки гривні, які випускалися на заводі, – вони взагалі нагадували залізний рубль, а потім вже визначились остаточно. І перші гривні в обігу є такі, як нам відомі зараз. Чому була різниця між монетами? Це був процес обрання найбільш оптимального вигляду. Навіть деякий час, в 1991 році, коли робили перші зразки, то там були монети, на яких викарбовано не «копійки», а щось типу «центи», тобто йшла навіть дискусія щодо того, як буде називатися українська дрібна монета», – каже Олександр Набока.

І одразу ще один цікавий факт: за даними колишнього директора Департаменту грошового обігу Національного банку України Віктора Зайвенко, на кожного українця ще у 2017 році припадало в середньому по 700 грамів монет. Або ж 293 штуки, якщо брати на вагу, – у середньому по 700 грамів. Сьогодні вони зникли з торговельних розрахунків, адже монети дрібних номіналів втратили свою купівельну спроможність, а собівартість їхнього виготовлення перевищує номінальну вартість. «Винуваті» великі витрати на обробку, транспортування та зберігання цих монет.

Підсумовуючи, ми все ж таки радимо хоча б час від часу придивлятися до «десюликів» та «полтинників», які так чи інакше потрапляють нам в руки. І справа не в тому, що варто ретельно мити руки після контактів із грошима, і не в тому, що копійки можна продати за десятки тисяч гривень, а в тому, що історія становлення нашої держави безцінна. З її помилками, часом відчайдушністю, але надією та прагненням до справжньої незалежності – історію щирих сподівань країни не можна купити ні за яку валюту – будь-якого номіналу, будь-якої країни світу. Хто знає, може саме ваш екземпляр «луганської» монети з часом стане одним із найвидатніших експонатів музею українського Нацбанку – частини історії нашої незалежності.