Колодязь, три шини та ящик з дірочками для зливу води – так купала собак у селищі. Історія грумерки з Рубіжного

Рубіжанка Наталія Полупан впродовж чотирьох років наводить красу чотирилапим друзям. Вона – грумерка, зоостилістка. На Луганщині, крім основної діяльності, Наталія займалася волонтерством, збирала допомогу людям, що страждали від масштабних пожеж. З початком повномасштабного вторгнення разом з однодумцями підтримувала військових, що стояли на блокпостах Рубіжного, Сєвєродонецька, Лисичанська та Кремінної.

Про пошуки нового дому, знайомства з чудовими людьми, повернення до улюбленої справи та специфіку своєї роботи Наталія Полупан розповіла «Сєвєродонецьк онлайн».

 - Чому обрали саме таку професію та як почали займатися грумінгом? Де навчалися?

 - У мене є своя маленька собачка – йоркширський тер'єр. Після однієї невдалої стрижки у грумера, я почала підстригати свого улюбленця самостійно. У час, коли почався Covid-19, сидячи вдома, я думала, чим би хотіла зайнятися. Вирішила покращити свої вміння підстригати собаку. Знайшла та купила онлайн майстер-клас. Так потихеньку спочатку стригла свою собаку, потім пішло сарафанне радіо. Рубіжне – маленьке місто, до мене почали місцеві приводити собак, на той момент - йорків та болонок.

Та й взагалі я постійно навчаюся, проходжу майстер-класи у популярних грумерів. До прикладу, влітку у Києві був великий благодійний конкурс серед грумерів. Все було дуже круто, незвично. Тоді зібрали 450 тисяч, закупили дрони та відправили ЗСУ.

Наталія Полупан 

 - Розкажіть, якими інструментами працюєте?

 - Грумінг – це дуже дорога справа. Для догляду за собаками є спеціальні машинки, ножиці (їх велике різноманіття), тримери, пуходерки, гребні. Для тварин ми в обов'язковому порядку використовуємо бустер – це такий потужний компресор, фен спеціально для тварин, яким ми видуваємо та просушуємо шерсть. Ми витягуємо, вкладаємо шерсть для того, щоб зробити красиву стрижку, все як у перукаря. Використовуємо при цьому шампунь для відповідного типу шерсті. У мене близько 50 ножиць, ціна за одиницю від 100 доларів. Для кожної породи та ділянки тіла вони різні: прямі, зігнуті, контурні, філери, шанкери тощо.

Наталія Полупан 

 - Наталіє, які послуги надаєте?

 - Доглядовий комплекс для собак містить такі послуги: підстригання та підпилювання нігтів, вибривання подушечок лап, чистка вушок та вищипування шерсті в них, протирання очей.
Грумінг – це догляд за шерстю, перш за все. Використовується професійна косметика: кондиціонери, маски, шампуні для очищення, зволоження та живлення. Для шоу-класу окрема серія. Це все необхідно для того, щоб собака була гарна, без ковтунів, з гарною та здоровою шерстю. Робимо стрижку за бажанням власника.

 Наталія Полупан

 - Яка вона – історія вашого виїзду з рідного міста?

 - Від 24 лютого й до 19 березня ми жили у Рубіжному, займалися волонтерством: возили гарячу їжу та чай військовим на блокпости. Було дуже холодно, хлопці там замерзали... Оскільки ми волонтерили ще з моменту, коли у Луганській області були пожежі, люди нас знали та довіряли, приносили за можливості продукти, хто що міг для того, щоб ми готували гарячу їжу. У Сєвєродонецьку в Льодовому палаці був великий гуманітарний склад, ми там теж завантажували машину для військових: одяг, шкарпетки, ковдри... Ми не збиралися виїжджати до останнього, сподівалися, що все пройде, нас це обійде й ми залишимося вдома. Взагалі не було думки їхати. 19 березня ми вибралися з Рубіжного завдяки солдатам, які нам сказали, що, якщо ми зараз не покинемо місто, то залишимося тут… Ми виїхали зранку, а в обід вже та частина Рубіжного, де ми жили, була в окупації. На нашу вулицю прийшли чеченці, усе розгромили, розграбували, розбили все, що було... Виїжджали з двома бабусями, трьома дітьми. Також забрали з собою чотири собаки. Ще підтягнулися сусіди, хто в халатах, хто в капцях, тому що реально ніхто не збирався їхати, але вже все горіло, було розбито. Дим.. Це була просто катастрофа…

Наталія Полупан 

 - Розкажіть, яким був ваш шлях у нове життя?

 - Виїхали ми у напрямку Дніпра. Оскільки ми були з собаками, знайти житло було проблематично. Нас поселили на три дні у гуртожиток, за що я дуже вдячна. Паралельно ми підшукувати варіанти, моніторили OLX і знайшли, як було написано в оголошенні, житло у 40 км від Дніпра. Ми сконтактували, власник сказав, що це будиночок в селі, здаватиме за комуналку, єдине, що там потрібно навести лад.

Звісно, у нас вибору не було, зібралися, завантажилися та поїхали. Проїхали 40 км, потім 70 км, а ми ще ніяк доїхати не можемо… Заїжджаємо у маленьке таке селище Преображенка. На околиці стоїть покинутий маленький будиночок, без огорожі, ділянка заросла кущами... Власник сказав звернутися до сусідки, яка відкриє будинок і дасть ключі. Ми її знайшли. Тоді збіглося пів селища, всім було цікаво, що це за цирк приїхав. Почали відкривати той дім, а люди питають: "А як ви тут взагалі збираєтеся жити? Тут якісь наркомани жили...». А там, дійсно, не знаю скільки років ніхто жив. Я навіть не знаю, з чим це порівняти. Все було таке розкидане, наче там безхатьки жили... Ні кухні, ні меблів, посередині якийсь стілець стояв, піч ще за часів царів, чайник на підлозі. Усе старе... Його навіть неможливо привести у нормальний вид. Я вийшла звідти в шоку. У нас вибору немає, ми стоїмо. А місцеві кажуть: "Почекайте, тут одна людина нещодавно купила будинок, по сусідству, там ще ніхто не живе, спитаймо у них, можливо, вони вас пустять трохи пожити». А нам тоді хоча б залишитися на ночівлю, ми взагалі не розуміли, що робити…

Господарі нас впустили без проблем, все приєднали. Будинок був такий старенький, побілений, але чистий та охайний… Наступного дня люди почали приносити нам продукти. Це було настільки незвично. Ми, звісно, були волонтерами та самі це робили, але, коли це почали робити для нас, це так приємно. У нас взагалі нічого не було. Нам приносили м'ясо, яйця, хліб, пиріжки. Люди чудові. Це – одні з найчудовіших людей у моєму житті. Я вдячна навіть цій війні, що я познайомилася з ними. У результаті ми прожили вчотирьох в цьому домі. Бабусі роз'їхалися. З нами ще були наші три собаки.

Наталія Полупан 

 - Як освоювалися на новому місці та повернулися до улюбленої справи?

 - Господарі будинку – чудові люди, ми дуже сильно подружилися, жили як одна велика родина. Наші діти здружилися. Ми зі своєї сторони допомагали, будували огорожі, доглядали за подвір'ям, пасли корів. Було дуже цікаве літо. Собаки були на свободі, усі гуляли. Люди довго приносили нам продукти. Усі сподівалися, що ми там і залишимося, купимо собі будинок.
Коли ми там обжилися, я почала розуміти, що потрібно щось робити. На гроші, що у мене були, я замовила собі обладнання для грумінгу. Розуміла, що це глуш, але, все ж таки, я купила стіл, деякі інструменти, зробила візитки, поїхала в райцентр та у зоомагазинах залишила їх. Так люди про мене дізналися. Там не було грумера. До мене почали приїжджати, підстригати собак. Я не кажу, що був великий потік, але я там також стригла. Колодязь, три шини та ящик з дірочками для зливу води – так я купала собак у селищі… Люди в цьому селі не знали, хто такий грумер і їм було цікаво за цим усім спостерігати, за цими усіма пухнастими, незвичайними собачками.

Час йшов. Потрібно було щось думати. Старшій донці потрібно було вступати в університет, молодшому сину йти до школи. І ми ухвалили рішення, що нам потрібно їхати до Дніпра. Там ми знайшли будинок, також недорого, куди нас пустили з собаками. Донька поступила на художника, син пішов у третій клас. Я обладнала собі кімнату, зробила грумерську, оскільки звикла працювати лише сама на себе. Докупила ще необхідні речі. І почала шукати клієнтів. Однак це зробити виявилося нелегко, Дніпро — велике місто, чимала конкуренція. Що немало важливо, до мене почали їздити близько десяти клієнтів з Царичанки, долаючи 70 км. Вони вже рік зі мною, говорять, що більше нікуди не поїдуть, тільки до мене. Я дуже цьому рада.

У Дніпрі я познайомилася з дівчиною-власницею зоомагазину, де були вільні кімнати, які вона хотіла переробити під грумерську. У приміщенні вже стояла ванна. Там я і почала рекламою.
Оскільки салон тільки відкрився, клієнтів було небагато. Я мала вільний час і два рази на тиждень працювала топмайстром в одному модному салоні Дніпра. Чудовий колектив, чудові клієнти. Там я пропрацювала пів року, і вирішила, що все-таки хочу займатися цим сама, щоб усе було моїм. Тому чимдуж почала залучати клієнтів в орендоване приміщення. Свій салон я не ризикнула відкрити, сама б не потягнула.

 Наталія Полупан

 - Чи мають сьогодні попит послуги грумера?

 - На цей момент грумінг сильно розвивається, це дуже популярна діяльність. Для собак з довгою шерстю, що спадає (пудель, ши-тцу, йоркширський тер'єр, мальтійська болонка, мальтіпу, шпіци), грумінг є необхідною частиною життя. Ці собаки потребують розчісування практично щодня. Структура їхньої шерсті дуже схожа на волосся людини. Якщо не розчісувати, це все сплутується, збирається в ковтуни.

Кожен власник такої породи має розуміти, що з цього моменту грумер - його найкращий друг. Собаку потрібно водити раз на місяць-півтора до майстра. Або господар сам сильно заглиблюється в це, вчиться доглядати за своїм улюбленцем, або знаходить грумера, який все це зробить.

Наталія Полупан 

  - Що має знати кожен власник тварин і яких правил має дотримуватися у догляді?

 - Кожен власник, купуючи собаку, має добре промоніторити, загуглити інформацію про її породу. У кожної - свій специфічний догляд. Звісно, можна щомісяця водити собаку до грумера, і буде щастя. Вона буде в ідеальному стані завжди. Попри те, потрібно розчісувати собаку кожні 2-3 дні, робити це правильно, грамотно, щоб собаці було не боляче, не страшно, щоб вона від цього отримувала задоволення. У мене є пудель, йоркширський тер'єр та шпіц. Для усіх порід грумінг є обов'язковим. Собаки привчені до цього. Я їх постійно розчісую, купаю, сушу, для них це нормально, як і має бути.

 - Ваші клієнти мають гострі зуби, чи не страшно з ними працювати?

 - Бувають собаки, які кусаються. Якщо тваринка сильно агресивна, то, звісно, я її в роботу не беру. Господарі мають займатися вихованням тварини, а не я. Моя робота – привести собаку до ладу, зробити її гарною. Для цього тваринка має дозволити мені це зробити.

Наталія Полупан 

 - Як загалом знаходите підхід до ваших клієнтів?

 - Щоб підстригти собачку, спочатку треба завоювати її довіру. Для цього необхідно пройти курси зоопсихології. Ми маємо розуміти, чого саме собака боїться, як увійти до неї в довір'я, розслабити та показати, що її ніхто не образить. З часом вони звикають, але не завжди люблять все це робити. Якщо собака ходить регулярно на процедури, то потім комфортно себе відчуває на столі грумера, якщо, звісно, він її не налякає, не образить... Якщо образити собаку, вона це запам'ятає, потім сильно боїться. І з такими клієнтами важко працювати. Собака може кусатися, коли їй боляче, це може бути в тому випадку, коли господар взагалі не доглядає за твариною, і у неї багато ковтунів, які нам доводиться розчісувати, розплутувати.

Наталія Полупан 

Для того, щоб отримати гарну стрижку, потрібен не маленький досвід роботи. До прикладу, якщо людина буде рухатися у кріслі перукаря, то перукар не зможе нормально підстригти. А ми, грумери, працюємо при тому, що собака постійно знаходиться у русі. Тому я можу сказати, що наша робота складна, потрібно мати залізне терпіння, ні в якому разі не сердитися, собаки все це відчувають. Тобто своїм спокоєм ми даємо відчуття спокою тварині. У грумінгу також є кінологія, ми маємо розуміти елементарні поняття, як поставити собаку, як правильно підняти лапку, не травмуючи її. Клієнти у Дніпрі у мене чудові, вдячні. Я дуже люблю свою роботу, я розумію собак, вони мене не бояться, заспокоюються. Незадоволених клієнтів у мене не було. Під час першого прийому ми маємо зрозуміти, яка стрижка буде зручною та практичною. Я роблю як бачу, якщо є якісь зауваження та побажання, наступного разу щось змінюємо. За декілька візитів ми формуємо те, що підходить саме господарю і те, що підходить собаці.

Наталія Полупан 

 - Наталіє, бачила, ви виготовляєте й прикраси для тварин

 - Так, бантики я почала робити влітку у селищі. Я розуміла, що маю щось робити, щоб мій мозок відпочивав, думаю, а чому не спробувати. Закупила багато стрічок і почала потихеньку робити рекламу. Усім дуже подобається якість моїх бантиків, вони дуже гарні.
Зараз багато салонів в Україні замовляють їх на постійній основі. Це йде у мене як додатковий заробіток і задоволення. Саме вони врятували мене від депресії, від безділля і почали приносити навіть дохід.