Ким насправді був Карл Гаскойн, якого вважають засновником Луганська

Відомий шотландець Карл Густав Гаскойн вважається засновником Луганська на місці колишніх запорізьких поселень – Кальміуської паланки, Кам’яного броду та Вергунки. У 1795 році він створив Луганський ливарний завод, який згодом став Патронним. Це вважається датою заснування міста. Одночасно Гаскойна називають першозасновником індустріального Донбасу в цілому.

Втім, як і у житті кожної людини, у Гаскойна були свої злети, падіння, таємниці та приховані від поверхневих джерел сторінки біографії. Аби розібратися у цих питаннях «Сєвєродонецьк онлайн» звернувся до доктора історичних наук, завідувача кафедри історії та археології України Луганського національного університету імені Тараса Шевченка Олександра Набоки.

– Для Ливарного заводу потрібно було вугілля, щоб виплавляти метал. Його знайшли в районі Лисичої балки. Таким чином зародилася серцевина Донбасу – Лисичанськ. Все це відбулося у 1795 році. Наскільки насправді важливою є роль саме особистості Гаскойна?

– Культ Гаскойна було введено, принаймні особисто я вперше почув про нього за часів мера Олексія Данілова (він обіймав посаду міського голови Луганська з 1994 по 1997 роки, у 2005-му очолював Луганську ОВА, з 2019 по 2024 роки був Секретарем РНБО - ред.) – це 1995 рік або 200-річчя Луганська, коли в районі Краєзнавчого музею було встановлено погруддя Гаскойна. Власне я пам’ятаю, що була розіграна якась композиція. Загалом тут було видно очевидне бажання та мотиви Данілова надати місту, яке виглядало абсолютно прокомуністичним з домінуванням комуністичних наративів, якогось європейського блиску. Гаскойн на цю роль підходив.

Гаскойн використовувався одночасно і супротивниками України, і прихильниками європейських прагнень, оскільки всі вказували, що він прибув сюди на запрошення уряду Катерини ІІ. Власне, його завдання – це місія російської влади, тобто цивілізаторська місія Російської Імперії, яка встановлювала свої порядки наприкінці 18-го сторіччя.

Проукраїнські активісти навпаки розглядають Гаскойна в тому самому ключі, як і Данілов, як європейця, який поруч з такими постатями як, наприклад, француз Лепле, бельгієць Сольве, німецький паротягобудівник Гартман. Я вважаю, що, в принципі, Гаскойна можна у цю когорту включити та погодитися, що саме європейці таким чином започаткували вугільну та металургійну галузі Донбасу.

Мені здається, що про нього було відомо досить мало. Він такий, як забронзовілий пам’ятник, як цивілізатор, який заснував завод. Проте, мабуть, глибоке, об’єктивне, критичне ставлення до його особистості дозволяє сформувати неупереджену картину, чого я, власне, й прагну.

Для мене Гаскойн вибивається із загального списку цих постатей. Мені більше імпонують постаті другої половини 19-го сторіччя - такі, як Сольве або Гартман. Тобто люди, які були талановитими комерсантами. Але не тільки в цьому полягає їхня значущість – вони були носіями певної етики, відносин між власниками підприємств та працівниками. Вони привнесли те, що потім, наприклад, привласнили собі більшовики – систему соціальних гарантій. Ці європейці сформували досить таку надійну та ефективну комерційну модель.

Погруддя Гаскойна у Луганську

– Існує думка, що до підприємства Гаскойна можна ставитися досить критично. Наскільки це відповідає дійсності? Якщо так, то чому саме?

– Я глибоко вивчав це питання. По-перше, його завод був побудований відповідно не до якихось цивілізованих комерційних реалій – він скоріше нагадував таку собі англійсько-австралійську колонію. Як відомо, англійці у 18-му сторіччі освоювали Австралію за допомогою каторжан. Це мене завжди бентежило. Приїжджали інженери, плантатори – так звана “верхівка”, а важку роботу виконували каторжани, а не наймані працівники.

У принципі, за тією ж схемою будувався Луганський ливарний завод. Була побудована єдина європейська вулиця – Англійська, на якій будинок Даля стоїть до сьогодні. Це було те, що називалося в колоніальному світі тодішньому “сеттлмент”, тобто місце, де живуть іноземці. Такий собі елізіум, територія, де можна було комфортно жити, насолоджуючись життям. Навколо було “море” лачуг, руїн і так далі. Низовими робітниками були бродяги, каторжани, яких Гаскойну щедро надсилала російська влада.

У 1793 році росія приєднала Правобережжя, забравши у Польщі. Польща тоді була вже розділена між Австрією, Прусією та росією. Як відзначають історики, на цьому тлі з’явилися сотні або навіть тисячі різних бродяг, людей, які постраждали від цього приєднання Правобережжя України. Їх хапали та відправляли на будівництво та на роботу до цього заводу. Тобто тут такий колоніальний досвід перш за все простежується, а не нормальна цивілізована практика, як була у Джона Хьюза, наприклад, або Сольве чи Гартмана.

– Все ж таки будівництво цих підприємств відображало волюнтаристську волю російського уряду. Так, було знайдено поклади вугілля, у доступності побудовано Ливарний завод. Ці обидва підприємства мали працювати на південь – на Херсонську губернію, Севастополь, Одесу. Але ніхто не попіклувався про те, як буде здійснюватися нормальний інфраструктурний зв’язок. Чому?

– Це збільшувало вартість продукції. Лепле позначав цю проблему, але першим відзначив Гаскойн. У своїх записах він прийшов до цього висновку, що “у мене проблеми є з інфраструктурою і я не знаю, як їх вирішити”.

Його запросили якраз у період, коли нещодавно завершилася непереможна для росії війна з Туреччиною 1768-1774 років. У 1783 році росія приєднала Кримське ханство, з’явилося таке поняття як Чорноморський флот – росія виходить у Чорноморський регіон. Її військова й політична присутність потребувала гармат, на це й мав працювати завод.

Луганський патронний завод

Проте я хотів би звернути увагу на ще дещо. Довелося простежити діяльність Гаскойна, ким він був до приїзду в росію. Туди він прибув на початку 90-х років. До цього він був у Шотландії. Його долю дозволяють простежити дебати у Британській палаті лордів.

Парламент постійно з 18-го сторіччя записує та публікує дебати парламентарів. Це важливе джерело для вивчення різних аспектів британської історії.

Мені на очі потрапили дебати Вищої палати британського парламенту за 1821 рік. Там депутати обговорювали питання Гаскойна. Річ у тому, що напередодні свого переїзду до Російської Імперії він був достатньо відомим бізнесменом у Шотландії, керував металургійною фірмою “Керон”, яка дісталася йому від тестя. Тобто він вигідно одружився. Ця фірма спеціалізувалася на постачаннях гармат, які мали назву “Керонади”, британському військово-морському флоту. Справи у “Керон” йшли не дуже добре. Врешті-решт Гаскойн, судячи з дебатів, був змушений визнати себе банкрутом.

– Чи відомо якою саме була доля бізнесу Гаскойна у Британії?

– 25 червня 1772 року (це вже нова інформація, раніше її не оприлюднювали в україномовних виданнях) активи та власність його фірми були заарештовані. Це й розглядалося британським парламентом, оскільки коли він поїхав до росії й там зробив собі нове ім’я, розбагатів знову. Він помер у 1806 році, залишивши своїй доньці увесь спадок. А кредитори ще старі шотландські домагалися цим спадком заволодіти. Тоді якраз йшло міркування: чи можна віддавати те, що Гаскойн заробив у росії, за рахунок погашення його боргів. Така йшла суперечка. Для Англії та Шотландії це було серйозне питання.

– А як взагалі вийшло так, що бізнес Гаскойна у Британії став настільки нерентабельним?

– Я так розумію, що стандарти на флоті були досить високими в той момент, “керонади” вже не підходили. Гаскойн постійно звертався до відомства на зразок міністерства флоту, яке називалося адміралтейством. Він звертався до вищих чиновників, до очільників для того, щоб довести важливість використання “керонад”. У 1785 році він вчергове звернувся до контролера флоту його королівської величності Чарльза Мідлтона із 60-сторінковим трактатом, у якому розхвалював технічні можливості цих гармат.

Пізніше, у 1805 році, цей твір був опублікований у росії. Тоді було модно в англійській державі посилатися на давніх римлян, на античність. Він там говорив, що саме у римлян були катапульти й що, “виробляючи “керонади”, ми наслідуємо римський приклад”.

Мідлтона, мабуть, не дуже зацікавили розмірковування Гаскойна, бо перемогли його конкуренти. Проте у цей період його помітили у Санкт-Петербурзі. Мені так здається, що, можливо, саме з подачі того самого Мідлтона. Це був час, коли назрівало співробітництво між Англією та росією. У Франції вже сформувався Наполеон, Англія вступала у боротьбу проти нього і їй потрібен був союзник, тому вона вирішила підтримати росію.

Виходить так, що англійці звернули увагу російського уряду на Гаскойна. Можливо, що англійському флоту “керонади” не підійшли, а росіянам їх запропонували з розряду “на тобі, небоже, що мені не гоже”. Ідеї Гаскойна зацікавили Самуїла Грейга – члена російської академії наук, це тодішній очільник балтійської військово-морської бази у Крондштаті. Він був адміралом флоту Катерини ІІ з 1775 року. За протекцією цього Грейга Гаскойн був відправлений на службу до Санкт-Петербурга.

У 1783 році Гаскойн прибув до росії, деякий час займався чимось у Санкт-Петербурзі, а потім почав шукати вугілля у Лисичанську та будувати своє підприємство.

У шляхових нотатках англійця Вільяма Кларка, який мандрував на початку 19-го сторіччя на Луганщині, він згадував Гаскойна так, що ще до відкриття заводу у нього був проєкт організації постачання річкою Сіверський Донець. Але він виявився не прохідним. Це, мабуть, повпливало на те, що деякий час завод знаходився у занепаді й запрацював тільки тоді, коли з’явилася залізниця.

– Підсумовуючи: яку роль у долі Гаскойна зіграла співпраця з російською владою?

– Щодо зароблених статків у росії, то повідомляється, що він завжди був обласканий російською владою. Отримував гонорари, призи, бонуси незалежно від результатів його праці. Він навіть був нагороджений російськими орденами, тобто зробив собі там кар’єру. Можливо, що таке було можливо тільки у росії, що, створивши, по суті, неефективне підприємство, його особисті капітали зросли й він вийшов зі стану банкрута.

Читайте також: “Як француз Лепле досліджував поклади вугілля біля Лисичанська та як його висновки вплинули на подальший розвиток галузі”