Смерть обходила 8 разів. Історія військового з Луганщини, якого відновлюють американські хірурги

22-річний військовий з Луганщини, якого поранила міна, проходить лікування на місії американських хірургів "Face the Future" в Івано-Франківську.

Про це повідомляє КНП ОКЛ Івано-Франківської обласної ради.

Денис Александрук родом з Луганщини, найстарший з шести дітей у сім'ї. У 2019 році добровільно пішов служити за контрактом. У свої 20 він був у зоні АТО (ООС), а на початок широкомасштабного вторгнення ніс службу в Новомихайлівці Донецької області.

"Перший бій ми приймали, маючи боєкомплект на півгодини бою. І то тільки "стрілкотня". Кулемет Дегтярьова, який часто клинило. За 20 хвилин ми знищили дві БМП, танк і одну вантажівку з піхотою. Решта розвернулися і поїхали назад", – згадує Денис.

Перебуваючи в обласній клінічній лікарні на місії американських хірургів "Face the Future", військовослужбовець каже, що майже чотири роки воював без поранень, бо "фартовий", і позивний у нього – "Сталкер". Але врешті таки "зловив зубами міну".

Це сталося у ніч перед зміною. Денис розповідає, що служив у підрозділі ПЗРК, і як тільки вони мінялися на позиції, постійно йшов дощ. А в цей день не було ні хмаринки. І він відчув, що "діло паскудне".

"Цього разу заїхали ми на два кілометри вперед, розгрузились, вже зібралися йти, повертаю голову, бачу якийсь спалах, тільки встигаю крикнути: "Вихід!" – і тут же прихід. Пацанів не бачу, дим ой-йо-йой! Андрюха, командир відділення, схопив мене, бо я єдиний, хто стояв на ногах після приходу, і повів за собою в підвал. Нас заїжджало тоді десять, залишилось живими двоє-троє".

У підвалі, потроху приходячи до тями, Денис почав "на автоматі" замотувати рани хлопцям, себе замотувати, бо побачив, що кров з руки тече, а відтак з ноги... За хвилю зрозумів, що нічого сказати не може: йому вирвало частину щелепи і вивернуло губу.

Один уламок пройшов через горло... При цьому хлопець весь час допомагав побратимам, допоки його не почало "виключати". Йшов мінометний вогонь, тому евакуювали їх майже через три години.

"Шкода пацанів... Там був дядько, Білоус Євген, 25 років віддав армії і так по-дурному загинув. Просто через зміну місця зустрічі", – додає Денис.

Каже, що найважче в його пораненні те, що частину щелепи вирвало осколками і зубів майже не залишилося. Також було поранення шиї і переламані шийні хребці, осколкова рана руки та поранення ноги з роздробленням кісток стопи. Є струс головного мозку та серйозна контузія.

Американські хірурги на місії сказали йому, що він на диво сильний, міцний хлопець, яких вони ще не бачили. Денис підтверджує, що має сильну волю: "Я завжди йду до кінця. Я – вольовий. Навіть якщо помру, все одно буду йти до кінця! ".

Хлопець вважає, сильний характер йому сформували вітчим Олександр і... образа на рідного батька, який був " алкоголік і рідкісна мерзота", а помер, коли Денисові було неповних 10. Вітчима, лише на якийсь десяток років старшого за себе, він називає батьком.

"Мною дуже сильно рухає гнів і ненависть. І це мене спонукає йти далі, навіть якщо боляче, – пояснює Денис. – Зараз це гнів на москалів. Вони повбивали моїх побратимів, і я маю їм помститися. Скільки разів мене не контузило, я все одно повертався, йшов далі, як би страшно і небезпечно не було".

До речі, більшу частину контузій хлопець отримав у Білогорівці на Луганщині. Їхні наслідки – головний біль і флешбеки. Коли лягає спати, перед очима проноситься мерехтіння таке, як від вибуху. І щоб це пройшло, потрібно багато часу. Також він погано реагує на фотоспалахи, різні свисти тощо. А ще його дратують люди, які задають "глупі питання" на кшталт "ти получав сто тисяч, куди їх дівав?"

Про ліквідацію загарбників військовий говорить так: "Я вважаю, що вбивав звірів, тварин. Я їх за людей не вважаю. Вони тупі і зомбовані. Першого танкіста, якого ми зловили, спитали, чого вони сюди прийшли, то він відповів, як по шаблону: "Унічтожать неонацистов, защіщать мірноє насєлєніє".

Водночас, на його думку, там є і "реально розумні – ті, хто справді не хоче воювати". Деякі здаються в український полон. Та загалом, він каже, що вони "бухають страшно" і багато серед них наркоманів.

З сім'ї військового служили всі чоловіки. І батько (вітчим), і обидва брати. Батько та один брат також були поранені.

Денис не бачить себе в цивільному житті після одужання і хотів би продовжувати військову кар'єру інструктором чи в ТЦК.

"Воювати я вже не піду. З моїми травмами дуже довго не можна буде одягнути бронежилет, але піду на інструктора, вчитиму пацанів, щоб вони не вмирали в першому ж бою", – ділиться він планами.

Читайте також: 8 місяців відновлення після важкого поранення. Історія прикордонника "Фокса" з Лисичанська