День Луганської області: 9 маловідомих та небанальних фактів про Луганщину

Сьогодні, 3 червня, Луганській області виповнюється 86 років. Але ця дата формальна й говорить лише про визначення адміністративних кордонів, зокрема - відокремлення від Донеччини. Територія ж Луганщини має багату історію і поза цими 86 роками.

До 2014 року область посідала 6-те місце за населенням та 10-те - за площею. Але того ж року частину області окупували росіяни, а наразі вже майже вся територія Луганщини знаходиться в окупації. Багато її районів зруйновані. 

На честь дня області “Сєвєродонецьк онлайн” зібрав маловідомі факти про Луганську область.

На території Луганщини було море

Південь Луганської області є частиною Донецького кам'яновугільного басейну, який утворився на затоках та лиманах давно неіснуючого моря. Британський журнал Nature публікував карту, як виглядало доісторичне море Паратетіс, що простягалося на північ від Альп на заході до Аральського моря на сході.

Паратетіс 5,33— 2,58 млн років тому розділився на внутрішні моря, які з часом повністю відокремились один від одного. Деякі з цих морів обміліли та перестали існувати. Сучасні Чорне, Каспійське та Аральське моря є залишками цього доісторичного Паратетісу.

"Привіт" від прадавніх морів це і крейдяні гори на Луганщині, і торф, кам'яне вугілля та антрацит, що утворилися від залишків рослинності, якою були покриті морські береги. 

На Луганщині знаходиться найвища точка Лівобережної України

Найвища точка Донецького кряжа та всієї лівобережної України, яка підіймається на 367 м над рівнем моря, розташована на околицях міста Петрово-Красносілля Ровеньківського району Луганської області. Її назва - Могила Мечетна. На думку археологів, це могильник, що складається як мінімум з шести курганів. Територія окупована з 2014 року.

Донецький кряж - давня зруйнована тектонічна гірська структура, яка почала формуватися за часів прадавніх морів. Кряж тягнеться окупованою територією Донеччини і Луганщини, а також частиною Ростовської області рф.

Одне з найкрасивіших місць Донецького кряжу - Королівські скелі у Довжанському районі Луганської області. Скелі заввишки до 100 метрів стягнуться немов каньйоном на 1,5 кілометра територією природного заповідника "Провальський степ".

На Луганщині були шахти з видобутку мідної руди ще у XV столітті до н. е.

У Державний реєстр пам'яток національного значення України внесений Картамиський археологічний мікрорайон поблизу Новозванівки Попаснянського району Луганської області. У 2022 році тут йшли запеклі бої, зараз територія зруйнована та окупована.

Там знаходилася частина мідних рудників Бахмутської улоговини — це група давніх копалень бронзової доби, гірничо-металургійний центр XV–XI ст. до н. е. Рудники засновані на мідних рудах у Бахмутському району Донецької області та сусідньому Попаснянському районі нашої Луганської області.

До рудника поблизу Новозванівки належали три кар'єри, система підземних виробок, виробничі споруди та ділянки зі збагачення руди, а також поселення гірників з ознаками кам'яного будівництва. Унікальність цього гірничого комплексу була зумовлена тим, що частина його території не підлягала подальшому виробничому використанню в інші часи й була збережена протягом тисячоліть майже недоторканою. На сайті Попаснянської бібліотеки зберіглися фото цього рудника.

Резиденція ханів Золотої Орди на Луганщині

На території вже згадуваного Попаснянського району у 2012 році знайшли місце розташування літньої резиденції (ставки) ханів Золотої Орди XIV століття. Виявлена ​​ставка належала хану Абдаллаху (1361–1370 рр.).

"Цей хан був нащадком відомого хана Узбека, який поширив у 1320 році іслам в Орді і заборонив посилати на Русь баскаків для збору данини. Насправді Абдаллах-Хан був останнім ханом з династії Батия, тобто Батугід. Він отримав владу за підтримки могутнього полководця та беклярбека Мамая", - йдеться у повідомленні Східноукраїнського університету ім. Володимира Даля, яке цитує ZN.ua.

Марківська цибуля у Парижі

Селище Марківка на Луганщині з XX століття було відоме своїм сортом цибулі навіть у Парижі. Газета "Урядовий кур'єр" розповідала таку історію: 1907 року тутешній бідняк Аврам Онопрієнко виростив надзвичайно гарну цибулю. 50 вінків цієї городини купив у нього лікар Зайцев і повіз у Париж, щоб представити на сільськогосподарській виставці. Так цибуля сорту "Марківська" отримала золоту медаль і здобула світову славу. Потім її експонували на інших виставках, зокрема на всесвітньо відомій 1912 року.

Із 1907 року марківську цибулю експортували до Англії та Німеччини. Для Англії пакували велику в стандартні мішки по 40 кг, для Німеччини — середню по 30—40 кг.

Від реалізації селяни мали значні прибутки. У селі 1 фунт цибулі коштував 2—3 копійки, а пуд — 40 копійок. На той час це були чималі гроші. Вирощування цибулі давало істотний прибуток селянам і в наступні роки (зокрема завдяки експорту на Кубу), тому й на сучасному гербі Марківки є цей овоч.

А у рамках декомунізації в Марківці замінили пам'ятник Леніну на літературного героя відомого твору письменника Джанні Родарі "Пригоди Цибулино".

Махно у Старобільську: Старобільська угода

Понад сто років тому армія анархіста і командира повстанців Нестора Махна провела кілька місяців у Старобільську. Місто нині окуповане, але бойових дій там не було, отже є надія, що пам'ятник Махну на балконі зберігся.

У 20-ті роки минулого століття у Старобільську і околицях було дуже неспокійно, в цьому районі орудували банди, тривала війна між повстанцями, білогвардійцями і більшовиками. Махновці воювали можна сказати на два фронти: і з білими, і з червоними. 

2 жовтня 1920 у Старобільську Нестор Махно від імені голови ради Революційної-повстанської армії України (махновців) підписав з урядом Радянської України військову угоду, направлену проти білогвардійської армії генерала Врангеля. Її називають Старобільською угодою. Дослідник махновського руху, історик Дмитро Архірейський розповідав, що угода була тимчасовою, а сторони, які до того воювали між собою, абсолютно не довіряли одна одній.

До того ж він стверджує, що сам Махно нічого не підписував, а довірив це "військовій раді". Союз проіснував два місяці і основною суперечкою стало питання створення "Вільного району" махновців. Більшовики його не погодили, але прямо про це не говорили, тягнули час. А після спільного розгрому білогвардійців Врангеля червоні узялися за махновців і знищили цей рух.

Довгий час існувала легенда, що Махно заховав у підземеллі Старобільська свої скарби.

Нематеріальна культурна спадщина Луганщини - випікання весільного дерева

На Луганщині до переліку нематеріальної культурної спадщини віднесений обряд випікання весільного дерева, який був поширений у селах Троїцької ОТГ, а також Кремінської ОТГ.

У селі Лантратівка, що в Троїцькій об’єднаній громаді, сім’я Кушнарьових зберегла рецепт виготовлення весільної різки (дерева).

Гілку для весільної різки брали тільки із вишні, тісто виготовляють солодке. Палички або прутики обмотують зверху майже до самого низу смужками тіста, придавлюючи нерозрізану сторону джгутика до них. Розрізані краєчки тіста імітують листя. Потім різку запікають, а за готовності, прикрашають стрічками, цукерками, бубликами. По закінченню весілля, весільну різку розбирали та дарували гостям на знак вдячності за їх дарунки.

У селищі Кудряшівка на Кремінщині також є така традиція, там вважають, що поєднання різок і хліба символізують єдність двох родів. Це - весільний кулінарний виріб, який використовують у с. Кудряшівка під час весілля. На кожну гілку ліпили шматочки солодкого тіста, запікали, а потім прикрашали квітками, калиновими ягодами, шишками хмелю, кольоровими стрічками. Рецепт весільних різок передавався з покоління в покоління.

Традиція випікання весільного дерева або різки чи гільця, є у багатьох регіонах України від Поділля до східних областей, зокрема Харківщини і Луганщини.

Міста Луганської області, які заснували українські козаки

Луганщина - козацький край, з середини XVІІ сторіччя, більша територія сучасного Донбасу входила до Української козацької держави. Доктор історичних наук, автор книги "Донеччина та Луганщина — козацькі землі України (XVІ—XVІІІ ст.)" Тарас Чухліб розповідав "Голосу України", що колишні козацькі зимівники Кам’яний Брід, Красний Яр та хутір Вергунка дали поштовх виникненню згодом міста Луганська, козацький зимівник Лисичий Байрак дав назву сучасному Лисичанську Луганської області.

Окрім того, українці заснували багато населених пунктів у межах колишнього Дикого Поля, серед яких такі великі міста на Луганщині, як Зимогір’я (з 1640-х рр. — Черкаський Брід), Кремінна (з 1679-го — Новоглухів), Ровеньки (з 1710-х рр. — Ровенецька Слобода), Сватове (з 1660-х рр. — Сватова Лучка), Старобільськ (з 1686-го — Стара Біла) і Суходільськ (з 1690-х рр. — Дуванне).

"З початком повстання Хмельницького прикордонні полковники Гетьманщини та кошові отамани Запорозької Січі намагалися опанувати стихійну українську народну колонізацію межиріччя Дніпра та Дону. Гетьманський та кошовий уряди проводили політику протидії освоєнню Московським царством частини території Дикого Поля. Підрозділи українського козацтва постійно діяли у районі р. Сіверський Донець. Значний внесок в освоєння "дикого" краю зробив у цей час Іван Сірко", - розповідав Чухліб.

Він наголошував, що з XVІІ сторіччя землі великої частини Луганщини опинилися під владою Війська Запорозького Низового, яке підпорядковувалося Гетьманщині — Українській козацькій державі.

Луганськ у складі УНР, могила воїнів УНР на Луганщині

У 1917 році Луганськ входив до складу Української Народної Республіки в складі адміністративно-територіальної одиниці Половецька земля з центром у Бахмуті. Але вже у на початку 1918 місто опинилося під окупацією більшовиків, але того ж року влада УНР в Луганську була відновлена, туди увійшли німецькі війська, які були союзниками УНР. 

У 1918 році на території нинішньої Луганської області бойову службу ніс і Запорозький корпус Армії УНР. Солдати цього підрозділу виконували фактично функцію прикордонників, боронячи рубежі української республіки від більшовиків та денікінців.  

Могила воїнів УНР знаходиться на Луганщині у селі Можняківка, що у Новопсковському районі, про неї ще у 2010 році писало "Радіо Свобода". Скільки там поховано людей - невідомо, але місцеві краєзнавці казали, що у могилі можуть покоїтися славнозвісні січові стрільці, які складали значну частину гайдамацького полку. Один із підрозділів корпусу, який мав назву полк кінних гайдамаків імені Кості Гордієнка, розташовувався саме у Новопсковському районі.

"Могила воїнів УНР – невеличкий пагорб із потрісканої від спеки землі з дерев’яним хрестом – сховалася поміж малочислених у степу деревець акації. За похованням доглядають місцеві патріоти, бувають тут школярі, іноді прижають делегації з інших регіонів", - йдеться у статті.

У грудні 1918 року союзні Україні німецькі частини покинули Луганськ, а місто захопили частини 2-ї Донської дивізії під командуванням Петра Коновалова. У 1919 більшовики утворили Донецьку губернію з центром у Луганську, потім центр перенесли у Бахмут.

Хрест на могилі воїнів УНР стояв і в радянські части до 70-х років XX століття, був відновлений за часів незалежної України, але його періодично руйнували вандали. Оскільки територія зараз окупована, що з хрестом і могилою - невідомо.