"Я став сивим. 6,5 років украденого життя не повернути, але можна почати нове", - Дмитро Бєліков

Луганчанин Дмитро Бєліков у 2019 році коли перебував у вже окупованому тоді росією Довжанську Луганської області, підробляв таксистом та погодився на пропозицію перевезти замовнику начебто хворого батька. Натомість ця поїздка стала для нього пасткою. Чоловіка викрали, обікрали та побили. Під час тортур імітували розстріл в полі та тримали дев'ять місяців у підвалі. Після чого його оголосили "зрадником" та "засудили" до 12 років колонії. В Україну він повернувся через шість з половиною років під час обміну полоненими 14 серпня 2025 року. У вересні він склав вступні іспити, став студентом і тепер опановує кібербезпеку. Паралельно шукає роботу, лікує наслідки побиття, які переросли в хронічні хвороби, та вчиться жити наново.

Про це повідомляє Суспільне Донбас.

4 квітня 2019 року 31-річний Дмитро Бєліков вирушив з Довжанська (колишня назва міста — Свердловськ) до Луганська. Як розповідає чоловік, замовник телефонував йому тривалий час, просив забрати батька з лікарні. Дмитро погодився, говорить: після звільнення з "поліції лнр" у 2017-му він неофіційно підробляв таксистом.

За словами чоловіка, пасажир сів у машину, а на автозаправці комусь зателефонував: "Чекайте за годину, будемо". Тоді, каже Дмитро, не надав цьому значення — подумав, що чоловік дзвонить батькові.

"Потім вже аналізував — я зрозумів, що моє викрадення було запланованим. Із самого початку — насправді ніякого батька не було, це була легенда", — розмірковує Дмитро.

Він згадує: на блокпості під Луганськом машину зупинили поліцейські — наказали вийти, показати документи, відкрити багажник. Потім підвели до білої "Ниви", там троє невідомих людей ткнули в обличчя посвідчення "МДБ лнр", наділи кайданки та мішок на голову і вивезли в поле.
"Мене витягли з "Ниви" та кинули на землю. Поставили на коліна та почали бити ногами. Погрожували вбити — один з викрадачів дістав пістолета, приставив його мені до лівого вуха клацнув затвором і вистрілив. Сказав, що наступна куля буде в голову", — розповів Дмитро.

Вид на окупований Луганськ, 28 вересня 2022 року. Вид на окупований Луганськ, 28 вересня 2022 року. Фото: АР

Дмитро Бєліков запевняє: він не розумів, чого від нього хочуть. Запитали, каже чоловік, лише одне: "чи був в Україні". На стверджувальну відповідь — почали бити ще сильніше та погрожувати розправою над рідними.

"Привозили додому — я сидів у машині з мішком на голові, поки вони проводили обшук. Тоді батько дізнався, що я в них", — розповідає Дмитро.

Додає: у підвалі "МГБ" його тримали 9 місяців. Без пояснень, без зв’язку, без доступу до адвоката.
За словами Бєлікова, у березні 2020-го його "засудили" — стаття 335 кримінального кодексу "лнр" — "держзрада" на користь України. Вирок — 12 років тюрми.

Після суду перевели до СІЗО Луганська, розповідає Дмитро. Як колишнього співробітника тоді ще міліції тримали окремо — разом з тими, хто мав відношення до правоохоронних структур.

"Коли прийшла росія, у 2023 році вони якихось своїх законів понавигадували. У 2024-му статтю, за якою мене закрили, перекваліфікували на 275 КК рф — дали тепер вже "держзраду рф". Молотком стукнули — винен. Навіть слова сказати не дали", — розповів він.

У слідчому ізоляторі на окупованій території він провів шість років. 28 березня 2025 року перевели в колонію — етапували в Нижньогородську область, додав він: "Там мені поставили межі — жодного слова на захист України, бо будуть серйозні проблеми".

За шість з половиною років, розповідає Дмитро, він бачив батька кілька разів. З жовтня 2024-го — жодних контактів: візитів, передач, розмов.

"Понад шість років я не тримав телефона у руках. Ліки передавати заборонили, посилки також: 2-3 таблетки дадуть — і все. Від Червоного Хреста, який приходив до СІЗО, мене ховали. Вони були, але жодного разу до мене не зайшли. Також відмовили в операції, зробити яку ще в Луганську домовлялися рідні. Чотири мої заявки на обмін десь "канули в невідомість", — розповідає він.

Констатує: побиття під час його викрадення не минули без наслідків — зламаний ніс, вибитий зуб і сива голова.

Як розповідає колишній ув'язнений, за роки полону у нього розвинулися хронічні захворювання: панкреатит, гастрит, простатит, пієлонефрит, вегетосудинна дистонія: "У мене постійно болить спина, шия, голова. Після побиття я почав втрачати свідомість. Зуб поламаний лікувати не хотіли, довелося вирвати".

Як пояснює чоловік, окупанти на нього тиснули: хочеш лікування — бери паспорт рф: "Я був змушений узяти це "громадянство". Але обіцяного лікування так і не було".

"Перші три роки були найважчими: я брав книжку, а не розумів, про що там написано. Просто щоб зайняти голову. Після 2022 року почав читати системно: історичні романи, фантастику, класику. Телевізор не дивився — те, що вони показували, — це було нестерпно. Промивання мізків", — зі сльозами розповідає Дмитро про те, що йому допомагало триматися.

13 серпня 2025 року чоловіка викликали в штаб, де невідомий у масці зняв його на камеру, відправив у лікарню для огляду. Потім — дали обхідний лист, сказали збирати речі.

"Паніка, метушня — ніхто нічого не пояснював. Ближче до вечора, сказали, буде етап. Чому, куди — не зрозуміло. Принесли довідку та повідомили: "Вас звільняють — помилував президент рф та етапують до Володимира, ви їдете додому". Якщо мене звільняють, я повинен вийти за ворота без охорони. А мене кудись везуть — яке це звільнення?", — у щирість помилування Дмитро не вірив.

Українці, яких повернули додому під час обміну військовополоненими 14 серпня. Telegram/КШППВ

Потім були переїзди. Як розповідає чоловік, з ним поводилися грубо — постійна лайка конвоїрів, погрози, штовханина: "руки зв'язали, кинули п'ятилітрову пляшку в автівку, сказали, що це ваш туалет, триматимете один для одного".

В "автозаку" він краєм ока побачив українських військовослужбовців у формі. А коли почув гул літаків, зрозумів: це — обмін.

"Коли ми чекали українські автобуси, час минав дуже повільно. Думав: Господи, хоч би все вийшло, хоч би це все скінчилося, хоч би нас не повернули назад. Дивишся на годинник — минуло 5 хвилин, а наче в очікуванні вже години три пройшло. Це було дуже важко", — ділиться він.

Дмитро Бєліков на свободі з мамою. надав Дмитро Бєліков

У лікарні Чернігова Дмитро вперше за шість з половиною років узяв телефон і подзвонив рідним. Спершу вони не повірили.

"Я одразу набрав маму, сестру. Кажу: "Привіт, мамо" і ми обоє розплакалися", — розповідає Дмитро.

Ще одним щемким моментом Дмитро називає дорогу вже Україною, коли на узбіччі стояли люди з прапорами, фотографіями зниклих, полонених та вітали їх з поверненням. Чоловік каже: його мама теж тричі приїздила на попередні обміни — і всі три рази марно.
Зараз Дмитру 37 років. Він живе в київському гуртожитку з мамою, яка давно його не бачила. Поступив на заочне навчання за державною програмою від центру зайнятості, опановуватиме кібербезпеку.

Дмитро Бєліков отримав ваучер на навчання. Фото надав Бєліков

"Перші кілька днів після звільнення ми попросили у лікарів дозволу на смаколики з кав'ярень. Вони не заперечували і сестра нам робила замовлення. Хотілося спробувати того, чого давно не куштував — піцу, суші, крильця, кока-колу", — сміється Дмитро.

"Хочу продовжити навчання. Я не закінчив юридичний факультет. Навіть у колонії здав документи, щоб вчитися на шевця. Там опанував гру в шахи, доволі непогано — шість років досвіду. Вступив зараз на заочку, мені це цікаво — кібербезпека, захист інформації".

А ще чоловік шукає роботу, проходить співбесіди та відновлює здоров'я. Він поспішає жити, бо каже: йому є, що надолужувати.

"Страшно навіть згадувати: вирок — 12 років. Шість з половиною — за ґратами. Це просто викреслені роки життя, свого здоров'я, рідних. Просто страшний сон. Але я повернувся додому і треба жити!" — переконаний Дмитро Бєліков.

Нагадаємо, після понад трирічного полону в Україну повернувся луганський прикордонник.