Військовий "Щасливчик" про війну, поранення, ставлення до мобілізації та роботу в ТЦК

Військовий Павло "Лакі" з Луганської області, який після поранення працює в ТЦК, вдруге проходить курс лікування після трьох контузій та травми коліна. 

Про це повідомляє "Суспільне. Донбас". 

Павло строкову службу не проходив, бо фізичний стан не відповідав критеріям — при високому зрості мав замалу вагу. У 2014 році, під час окупації області росіянами, жив у Лисичанську — тоді він прийняв рішення стати на захист країни. У 23 роки підписав контракт і служив у військкоматі. До того — працював пекарем, оператором на заводі склопластику та бджолярем.

Нині йому 32 — і він знову служить у ТЦК. Після трьох контузій та травми коліна вже вдруге проходить курс лікування.

Побратими Павла охрестили "Щасливчиком", після того, як до нього в окоп прилетіла 120 міна. Був сильний дощ, вона розірвалася на глибині 2,5 метри. Це була перша контузія, згадує луганець.

"Того дня росіяни сильно гатили. Вночі ми змінилися та спали в окопах. По мені прилетіла 120-ка і навіть не заділа. Засипало землею так, що відкопували втрьох. Тоді побратими казали: "оце тобі повезло, ти — щасливчик". Відтоді і кличуть мене "Лакі" або "Щасливчик".

Перше бойове завдання — зупинити російську колону.

24 лютого 2022 року о 5:00 особовий склад вишикували й оголосили про збір та евакуацію. Куди саме їдуть — не попереджали.

"Вже, коли ми прибули на Запорізький напрямок, нам поставили задачу. Сказали, що на нас іде 80 одиниць техніки, яку потрібно зупинити. Я був гранатометником і мав підбити ту, що йшла на початку колони та подати сигнальною ракетою знак нашій артилерії, щоб вона далі "відпрацювала", — розповідає військовий.

Колону армії рф на своїх позиціях вони так і не дочекалися, пішла іншим шляхом, згадує чоловік. Через місяць їх перевели на Нікопольський напрямок, а згодом Павло приєднався до 53-ї бригади імені Володимира Мономаха.

Військовослужбовець з Луганщини готує окопи для піхоти. Фото надав Павло
 

Як розповідає Павло, спочатку вони стримували армію рф на Мар'їнському напрямку Донецької області, потім — на Бахмутському, але найскладніше було — на Авдіївському.

"Свою міну ти ніколи не почуєш. Натомість, коли чуєш, що щось летить, значить — точно не по тобі. Справжнє пекло було в Авдіївці, там прильоти були постійно, ми знали як діяти".

"Я відвозив особовий склад на "передок" і готував окопи для піхоти. Страшно, прильоти, але працювати треба, бо хлопці мають кудись відходити. Кожен метр нам давався страхом та потом, а тим, що стояли перед нами — кров'ю", — згадує Павло.

Авдіївка, Донецька область. 2023 рік. Фото: Kostiantyn Liberov/Libkos/Getty Images

Поблизу Авдіївки військовий з Луганщини отримав ще дві контузії. Його перевели в групу інженерного забезпечення, яка займалася мінуванням.

"Саперам допомагали ставити протитанкові міни. За нами слідкували ворожі дрони, коли відходили на позиції — по нас вівся щільний обстріл. Виконуючи якісь задачі, я себе героєм не вважаю, герої — ті, хто в цій війні загинули", — розповідає "Лакі".

Український прапор на зруйнованому армією РФ будинку в Авдіївці. Фото: 53 ОМБР/Facebook
 

На його думку, у ТЦК повинні працювати люди, які мають бойовий досвід. Те, що відбувається навколо мобілізації, у нього викликає змішані почуття.

"А хто нас має захищати: дітей, дружин, домівки? Ми втратили свої будинки — Луганська область окупована. Я не винен в тому, що віддано служив країні й лишився без житла. Якщо люди не хочуть втратити свої оселі, життя рідних — не треба чекати, поки ворог постукає у двері, щоб зрозуміти, що прийшла війна. Це вже було. Коли Донеччина і Луганщина потерпали від бойових дій, інша частина країни жила мирно. Так немає бути: на позиції двоє, а в барі — десятеро", — обґрунтовує свою думку військовий.

Однак, зазначає, що "совковщину" українська армія ще не пережила й це відбиває бажання людей ставати до лав ЗСУ.

"Для мотивації нам потрібні не тільки перемоги, а ще й розумний розподіл за компетенціями. У нас зараз людей забирають, тому, що їх бракує — це неправильно, тому класні механіки, наприклад, опиняються в піхоті", — розповідає луганець.

У 2015 році він був інструктором з комплектування на військову службу за контрактом. Згадує: тоді ситуація була кардинально іншою.

"Люди приходили добровільно, їм було вигідно. Солдат виконував поставлені задачі, які він добре вмів робити. Контракт можна було підписати на пів року, потім відпочити та повернутися знову. Не було такого, що чоловіка чи жінку змушували йти в якусь окрему бригаду, бо вони йшли у "свої" — до побратимів", — зазначає Пало.

Після поранення на фронті "Щасливчик" працює в ТЦК. Фото надав Павло
 

Повертатися на Луганщину після її деокупації чоловік не хоче, вважає сусідство з росією небезпечним для його нащадків. Після перемоги мріє вивчитися на кранівника, але остаточно з новою професією для мирного життя ще не визначився, розповідає Павло.

"Війна навчила не будувати планів. Сумую за спілкуванням з бджолами, якщо можна так сказати, але бджолярство потребує багато зусиль, думаю, вже не потягну. Я взагалі люблю тварин. Уже хочеться в цивільне життя, спокою. Чесно кажучи, вже дуже втомився. Перевів би дух з пів року, а займатися знайдемо чим та й все одно що це буде аби під мирним небом і більш-менш стабільним майбутнім", — ділиться "Щасливчик".

Читайте також: "Починається о 3-й годині ранку й може тривати цілий день", - військовий про штурми Білогорівки та темношкірих найманців рф