Чи насправді Луганщина була диким полем? І який внесок щодо розвінчання цієї теорії вніс дослідник Сергій Локтюшев

Доісторичну Луганщину зведено вважати “диким полем”. Однак на початку ХХ сторіччя в області працював археолог та науковець Сергій Локтюшев, який досліджував луганський край та займався експедиціями. Саме його роботи кажуть про те, що на Луганщині була цивілізація.

Локтюшев також став засновником Луганського краєзнавчого музею, основними експонатами якого були результати його досліджень. Можна сказати, що він створив україномовний контент археологічної науки.

Про життя, роботу у радянські часи, репресії та вклад в історію області Сергія Локтюшева “Сєвєродонецьк онлайн” розповів доктор історичних наук, завідувач кафедри історії та археології України Луганського національного університету імені Тараса Шевченка Олександр Набока.

Передмова

– Є археолог Костянтин Красильников відомий своєю прорадянською позицією. Він склався як вчений на Луганщині (багато у чому непоганий). Красильников відстоював певні контексти, говорячи про різні періоди історії краю. Він також сформував ідею того, що це було дике поле. Начебто край знаходився у дикому та варварському стані в епоху давнини, наприклад, середньовіччя. Цей погляд був домінуючий.Тоді говорили, що цивілізація прийшла сюди з російською імперією, а потім з срср. Сьогодні Красильников, до речі, є ідеологом “російської весни”, – розповів Олександр Набока.

За його словами, окрім цієї “школи”, яка просувала ідею Красильникова, на початку 20-х років ХХ століття формувалася й інша. Її уособлював перш за все Сергій Люктюшев. Він досліджував Луганщину та за результатами своєї роботи визначив, що на території області були поселення, які переймали досвід інших культур.

– Я не можу точно сказати, через що його уявлення, результати його наукової діяльності не сильно відображалися в радянській історіографії. Скоріш за все, це було пов’язано з тим, що в період війни – у 1941 році він залишився у Луганську, коли німці наступали. Під час німецької окупації був змушений в якихось питаннях співпрацювати, – ділиться професор.

Хто такий Сергій Локтюшев

Він народився у росії у 1878 році в селі Маковєєво Рязанської губернії в селянській родині. У 1896 році, попри своє низьке соціальне походження, закінчив Московське імператорське Строгановське центральне училище. На Луганщину приїхав у 1906 році в якості вчителя місцевої луганської гімназії. І з того часу залишався у Луганську до 1943 року, коли був заарештований. Тоді він обіймав посаду директора краєзнавчого музею. Його звинуватили у колабораціонізмі за співробітництво з німецькою владою. Згодом він помер у в’язниці НКВС.

– Цей факт заплямував його наукові досягнення. Вони не те що були заборонені, але були забуті. Тож перемогла інша концепція, красильниківська, дикого поля, – вважає Набока.

Він додав: “Сергій Локтюшев, попри те, що росіянин, був вчителем протогімназії луганської. Його дуже цікавили археологічні дослідження. Він їх розпочав у неспокійні часи національно-визвольних змагань 1917-1921 років, тобто коли відбувалася постійна зміна влади, виникали різні військові ситуації, тривала економічна криза. Одним із перших він почав досліджувати різні кургани доби бронзи. У 1918 році у селі Весела Горка неподалік від Луганська у Слов'яносербському районі він знайшов залишки мамонта, сибірського носорога, оленя-зубра”.

Олександр Набока також наголошує на важливості праці Локтюшева: по-перше, він організовував ці дослідження, а по-друге, сприяв їхній популяризації. Засновував різні науково-просвітні археологічні товариства.

Ставлення Локтюшева до українізації

– У 1923 році ВКПБ (Всеросійська комуністична партія більшовиків), а потім і КПБУ (Комуністична партія більшовиків України) прийняли курс на українізацію – створення умов для розвитку української культури, залучення українських кадрів, партійної, державницької, наукової роботи. Тобто мало бути широке суспільне впровадження української мови, традицій. Попри те, що це була партійна настанова, не всі їй слідували, як того вимагалося. Наприклад, Донецька або Луганська партійні організації в силу своєї спрямованості на росію лише формально підтримували українізацію. Про це свідчить, наприклад те, що центральна газета “Луганська правда” виходила російською мовою, – ділиться співрозмовник.

Набока розповів, що Сергій Локтюшев – корінний росіянин – у цей період багато статей почав писати українською мовою: “Можливо, корявою, можливо, не досить виваженою. Але він, на відміну від того ж Красильникова, був лояльним до української мови у той період. Тобто можна сказати, що Локтюшев створив україномовний контент археологічної науки”.

Локтюшев активно взаємодіяв з іншим героєм періоду українізації – професором історії Сергієм Грушевським. За словами Набоки, вони розвивали цю популяризаторську науку, створювали у 20-ті роки різні культурно-просвітницькі організації. Найголовнішим доповідачем був саме Локтюшев: “Він постійно був в експедиціях, постійно щось шукав та досліджував стародавню історію. І постійно виступав з доповідями про результати своєї роботи”.

Про те, як похресник Михайла Грушевського проводив українізацію у Луганську та на Кубані, читайте за посиланням. 

Створення музею та дослідження стародавньої історії Луганщини

У 1927 році Сергій Локтюшев дав початок створенню Луганського краєвого соціального музею (пізніше краєзнавчого). Головною його експозицією були результати саме його досліджень та його знахідки. Як зазначає Набока, вони різнобічні, бо Локтюшев досліджував і найдавніші періоди кам’яного віку, і бронзову епоху (кургани, могильники), і ранішній залізний вік.

– Що я побачив, досліджуючи його спадщину? Деякі його дослідження були продовжені у радянські часи, хоча не відзначалося, що саме він їх започаткував. Він створював забуту, але зовсім іншу концепцію стародавньої історії Луганського краю, яка суттєво відрізнялася від ідей Костянтина Красильникова. Я хотів би звернути увагу на дослідження Локтюшева так званої зрубної культури (кочової, яка була на території, зокрема, і Луганщини). Вона панувала приблизно в ІІ тисячолітті до нашої ери, – каже професор Набока.

У 1932-1933 роках взимку у селі Петрівка в долині річки Йовсуг Локтюшев знайшов попалені залишки житла представників цієї зрубної культури. Він зробив їхню реконструкцію. Воно нагадує хату-мазанку (будівля, зроблена з саману та покрита очеретом і глиною), за цією ж технологією робили житло українці наступних епох.

– Що ми знаємо про кочовиків-скотарів? Що вони не мали власного постійного житла, рухалися зі своїми стадами худоби, жили у тимчасових шкіряних вігвамах, які вони возили з собою. Красильников у своїх лекціях доводив, що об’єктом дослідження цих скотарів були кургани (поховання їхніх царів). А виходить, що були й поселення. У них були традиційні житла. Вони нагадують хати. При цьому я не буду огульно проводити зв’язок з українськими хатами, слов’ян, а потім українців з тими народами, але за схожою технологією трипільці, які тоді жили у центральній, південно-західній Україні, також будували свої житла, – розповів Набока.

Через це, вважає професор, протиставлення скотарів, які частувалися м’ясом, та трипільців, які віддавали перевагу рослинній їжі, можна вважати надуманим: “Воно й ідеологічно, і тим більше науково неправильне. За типом житла так звана скотарська культура була близька до трипільської”.

– Ми можемо спростовувати тезу про якусь історичну, археологічну специфічність Луганщини. Але якщо є будівлі, є поселення, то це завжди свідчить про певний рівень цивілізації. Що це вже не такі й дикі народи, – підкреслив Набока.

Послідовники досліджень Локтюшева

За словами професора, з 2019 по 2021 рік разом з дослідником Сергієм Теліженко проводилися розкопки старобільського неоліту, який є найдавнішим на сході та і взагалі в Україні. Починав раніше його досліджувати саме Локтюшев у 1939-1941 роках. Це був його останній масштабний археологічний дослідницький проєкт перед війною.

– Цікаво те, що Локтюшев, а потім й інші історики виявили взаємозв’язок цієї культури з культурами важливішими з точки зору цивілізації анклавів. Тож наша старобільська неолітична культура була тісно пов'язана з ракушечноярською культурою Придоння (район Ростовської області). Там знаходили схожу кераміку. Своєю чергою ракушечноярська культура була пов’язана з культурою неолітичного напівмісяця (Мала Азія, міжріччя Тигру та Євфрату, тобто та, де зароджувалася неолітична революція – відбувся перехід до землеробства та скотарства, що є одним з найголовніших досягнень людства), – поділився Набока.

Замітка про дослідження Локтюшева. Джерело 

Він вважає, що саме тоді Луганщина вперше опинилася в системі цього технологічного розповсюдження та почала розвиватися в системі міжцивілізаційних зв’язків: “Це перший зафіксований випадок (6 тисячоліття до нашої ери, коли була привнесена така важлива технологічна новація)”.

Професор також зазначив, що Локтюшев у своїх роботах розвивав цю ідею, досліджував інші періоди та знаходив, наприклад, що на технологічний цивілізаційний розвиток української Луганщини повпливав, зокрема, крито-мінойський період: “Він часто знаходив і описував залишки технологічних новацій або безпосередньо якісь вироби, які були характерні для давньогрецької крито-менойської цивілізації”.

– Тобто завдяки результатам досліджень Локтюшева ми фіксуємо, що Україна так чи інакше була пов’язана з ключовими цивілізаційними осередками ще з епохи неоліту. Що серйозний був цивілізаційний вплив на місцевий розвиток крито-мінойської культури (давньогрецької) та перської. А Луганщина розвивалася в контекстах великих цивілізацій, у взаємодії з ними, переймала від них технологічні новації й ми вже не можемо говорити про цей період як про дикий край любителів м’яса. Тут значно більше щось відбувалося, – додав Олександр Набока.

– Мені здається, що якби Локтюшев не загинув у радянській в’язниці, у нього були б можливості наприкінці життя систематизувати свою роботу, написати якусь системну книгу, то він представив би зовсім інший концепт, який би порушував уявлення ідеологічне про Луганщину як про дике поле, – підсумував Набока.