Як переселенка з Луганська очолила львівську школу

Єлизавета Колеснікова у Луганську була вчителькою історії в місцевому коледжі. Після окупації одним з останніх потягів "Луганськ-Львів" родина педагогині змушена була залишити рідне місто. Повернутися сподівалася за місяць-два, натомість вже десять років живе у Львові. До серпня 2024 року Єлизавета працювала у міській школі №84 імені Блаженної Йосафати Гордашевської соціальним педагогом, нині — очолює її.

Про це повідомляє «Суспільне. Донбас».

Єлизавета Колеснікова закінчила Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, за фахом вона історикиня. До окупації Луганська працювала в місцевому коледжі, мріяла пов'язати себе з наукою, розповідає жінка.

Чоловік також викладав в одному з вишів міста. Однак у 2014 році через військові дії родина педагогів вимушена була виїхати з Луганщини.

"Чоловік з братом на автобусі поїхали на дачу за місто і почався обстріл. Вони вибігли на трасу, де зупинили першу ліпшу машину. Чоловік відкрив двері, вони стрибнули всередину й так звідти виїхали. З ними все добре, але того ж дня він сказав, що їде на вокзал за квитками. Так і зробив. 19 червня 2014 року ми сіли в один з останніх потягів, що ще курсував в регіоні, "Луганськ-Львів", — згадує Єлизавета Колеснікова.

Єлизавета з плакатам в руках "Україна — це ми". Львів. Фото: Єлизавета Колеснікова/Facebook

За словами Єлизавети, у Львів вони приїхали серед ночі 21 червня. Їхали на захід країни цілеспрямовано — тут жив її дядько, у нього родина переселенців сподівалася перечекати важкі часи й повернутися додому.

"Я, чоловік і наша донька, на той час їй було майже чотири роки, приїхали до дяді. Жили в нього перші три з половиною місяці. Ще сподівалися повернутися, але доньці нині вже 14, а ми все ще у Львові", — розповідає педагогиня.

Додає: тоді дитину влаштувала в садочок, а сама пішла шукати роботу, як тоді думала, тимчасову. В одній з місцевих шкіл їй запропонували посаду соціального педагога, і вона погодилася. Чоловік дистанційно викладав у Луганському національному університеті, час від часу виїжджаючи у відрядження до Старобільська Луганської області, куди після 2014 року релокували виш.

"Там все налагодиться, і я поїду назад, у мене ж там коледж, чудова група, я була куратором, тобто я працевлаштовувалася тимчасово. Мене прийняли дуже тепло і школа імені Блаженної Йосафати Гордашевської стала мені другою родиною. У мене подвійна спеціальність історія, соціальна педагогіка — взяли соціальним педагогом", — розповідає Єлизавета.

Педагогиня з донькою на футбольному полі. Фото: Єлизавета Колеснікова/Facebook

Як вона пояснила, у коло її обов'язків входили: взаємодія з батьками, робота з дітьми вразливих категорій, профілактика шкідливих звичок серед учнів. Період "притирання" до нового колективу минув швидко, запевняє переселенка з Луганська.

"До всього треба було звикати — це інші: менталітет, традиції, люди, інший уклад життя. Тут все абсолютно інше. Спочатку в мене щось викликало супротив, але потім я просто собі вирішила, вони інші й треба прийняти їхню "інакшість", скажімо так. Я вдячна, що й колектив прийняв мою "інакшість. Спочатку була "екзотикою", але недовго", — ділиться Єлизавета Колеснікова.

У 2016 році вона спільно з ще двома переселенками з Криму та Донеччини створили у Львові громадську організацію "Промінь змін". Її робота полягала у тому, щоб допомогти людям інтегрувати в нову громаду.

Єлизавета Колеснікова в різні роки під час відпочинку, навчання та роботи. Фото: Єлизавета Колеснікова/Facebook

"10 років тому наукову роботу я поставила на паузу. Натомість познайомилася не тільки з колективом нової школи, але й зі спільнотою соціальних педагогів району. У Львові я дуже багато для себе відкрила нових сфер, про які я взагалі не думала. Одна з них — це громадська діяльність. Я відкрила для себе громадянське суспільство", — розповідає педагогиня.

На одному із заходів, згадує вона, що проходив в Українському католицькому університеті, її ця тема зацікавила ще більше. Подалася на стипендію та вступила у магістратуру в УКУ за фахом "Управління неприбутковими організаціями".

"Я була очарована програмою і поринула ще в одне середовище — інститут лідерства".
У 2022 році, після початку повномасштабного вторгнення рф в Україну, вже до неї у Львів їхали друзі з Краматорська, Сіверськонецька (Сєвєродонецька), Харкова, розповідає Єлизавета. Тоді ж вона приєдналася до команди ГО "Крим СОС".

У серпні 2024 року Єлизавета Колеснікова подала свою кандидатуру на посаду директорки школи № 84 і перемогла у конкурсі.

Нині заклад відвідує до тисячі учнів, понад 40 з них — це переселенці. Працюють інклюзивні класи.

Спортивний майданчик та смуга перешкод перед школою. Суспільне Донбас/Лія Русик

"На старті претендентів було троє. Я пройшла всі етапи конкурсу і взяла на себе таку відповідальність. Цього навчального року я випускатиму одинадцятикласників — тих дітей, що прийшли у цю школу тоді, коли і я — у 2014 році, дуже символічно для мене. За час війни виросло ціле покоління", — зауважує директорка.

Окрім роботи, родина Колеснікових приділяє також час на подорожі, розповідає Єлизавета. Серед країн, які вони відвідали: Туреччина, Польща, Литва, Чехія, Грузія, Словаччина.
"У Луганську жила — світу не бачила, ніде не була. Як поринула в громадську діяльність — об'їздила всю Україну. Після того, як відкрили "безвіз", почали їздити за кордон, вже багато чого бачили", — ділиться жінка.

Переселенка з Луганська Єлизавета Колеснікова. Суспільне Донбас/Лія Русик

Єлизавета Колеснікова, запевняє: сумує за домом і перше, що зробить після перемоги — поїде на Луганщину, але тільки в гості.

"Пам'ятаю ключові дати, пов'язані з Луганськом, маршрути. Там минуло 29 років життя, чудового життя. У Львові я вже 10 років, так само чудових. Просто вони різні. Повертатися не планую. Їздити в гості, провідати університет, коледж — так. Вдруге виривати життя з корінням — ні", — пояснює переселенка.

Нагадаємо, раніше ми розповідали, як родина з Луганщини втретє розпочинає бізнес з нуля у Львові.