Три викладачі, одна кімната та бажання працювати: як Сєвєродонецька художня школа відродилася у Дніпрі 

Гуманітарний хаб Сєвєродонецької громади у Дніпрі знаходиться у Палаці культури “Металург”. Тут вже давно не просто пункт видачі “гуманітарки”, а своєрідне мініпосольство Сіверськодонецька, де проходять зустрічі, концерти та розміщуються представництва міських закладів.

У великій будівлі знайшлося місце й для Сєвєродонецької художньої школи. Це кімната на третьому поверсі, де по периметру прикріплені поручні та великі дзеркала. Колись тут була хореографічна зала. Тепер – стоять мольберти, на стінах висять малюнки, а у повітрі стоїть запах фарб.

Серед дитячих робіт – види Сіверськодонецька. Їх діти писали до 90-річчя рідного міста. Тоді ще - як відвідувачі гуртка. Але з 1 вересня заклад розпочав працювати повноцінно. Діяльність його налагоджує в.о. директора Юлія Боярчук. Вона ж - викладачка й мисткиня в евакуації. Напередодні Дня художника пані Юлія розповіла “Сєвєродонецьк онлайн” про роботу школи, власне життя у Дніпрі та плани.

 – Розкажіть, як працювала школа після подій 2022 року?

 – Певний час вона була на простої. Але є в мене педагоги, які в Україні залишилися. І дівчата на простої все одно працювали. Хоч раз на тиждень вони зустрічалися з вихованцями, ті виконували завдання. Вирішили так, щоб піти назустріч дітям. Бо були ж учні 3-4-го класів, випускники, які вже звикли до нашої школи, до викладачів, і не хотіли нічого змінювати.

Тому викручувалися. Минулого року ми відновилися у формі гуртка. У таких умовах все одно показували результати. Цього року за нашими результатами ухвалили рішення, що ми запускаємо школу в змішаному форматі навчання. У нас є й онлайн, й офлайн заняття.

Юлія Боярчук 

 – Скільки дітей займаються?

 – У гуртку заняття відвідували 15 дітей. Він теж працював і онлайн, і офлайн. З тими дітьми, які в Дніпрі перебувають, ми займалися офлайн.

Зараз у нас працюють усі класи. Тобто це повноцінна 4-річна художня школа. З журналами, оцінками, документами та іншими відповідними атрибутами.

Цьогоріч ми набрали 20 учнів віком від 10 до 17 років. З них офлайн відвідують школу п’ятеро. Є ті, які за кордоном та в інших містах. Вони займаються онлайн.

Заняття 

 – А як проводяться уроки?

 – Окремо з тими, окремо з тими. Я тут у Дніпрі набрала дітей і займаюся з ними офлайн щосуботи та щонеділі. Проводжу заняття з композиції та живопису, щоб основна робота з фарбами проходила у класі. А вдома вони роблять завдання з рисунка та історії мистецтва.

Інші педагоги займаються з дітьми та ведуть усі дисципліни у Zoom. Викладачі виходять онлайн, консультують. Дітки при них малюють. Потім вже вимикаються, закінчують роботи, фотографують, висилають викладачу. Він робить зауваження, вони виправляють. Отак все й налагоджено.

Якщо можуть на групове заняття онлайн вийти - проводять групове. Якщо немає такої можливості у дитини, то індивідуально викладач працює. Ми підлаштовуємося під потреби учнів. 

У школі 

 – Усі дисципліни залишилися у програмі? Мені здається, ще скульптура була?

 – Скульптура у нас залишилася за вибором: у кого є можливість.  Якщо немає - то ми ж не можемо дитину примусити. За кордоном, скажімо, не завжди можна знайти матеріали, з якими ми звикли працювати. Тоді заміщаємо ці години композицією. Тут уже беремо до уваги реалії.

Юлія Боярчук з ученицями 

 – Місцеві діти з Дніпра не висловлювали бажання вчитися?

 – Дніпровські діти приймають участь у сумісних заходах.

 – Скільки педагогів зараз працює від минулої кількості?

 – Троє, разом зі мною. А було близько 20. Але й учнів теж було близько 200.

Учениці

 – Де зараз інші викладачі?

 – Є викладачі, які за кордон виїхали. Ще один у Києві влаштувався у школу. Іншого – запросили на роботу в один із луганських навчальних закладів переміщених.

Двоє викладачів залишилися в окупації.

 – Що з приміщенням школи у Сіверськодонецьку?

 – Будівля пробита у декількох місцях. Діра з даху до низу й у стіні є дірка. Ті особи, які зараз керують, розповідають, що ремонтують школу. Але нічого там не ремонтують. Вони все перенесли у Палац культури та там проводять заняття.

 – А чому ви залишилися у своїй школі? Це було свідоме рішення?

 – Ми родиною далеко вирішили не їхати, залишилися у Дніпрі. Так вийшло, що тут поряд військова адміністрація, наш сіверськодонецький хаб. Тому мені запропонували стати в.о. директора та розпочати роботу з відновлення роботи закладу.

З чоловіком 

 – Що можете розповісти про свій 2022 рік?

 – Ми виїхали у Дніпро 18 березня. Спочатку жили у шелтері. Ну, а що там за умови? Кімнатки, перегороджені простирадлами, натовп. Так ми просиділи до травня. Цей шелтер місцевий депутат робив, потім йому знадобилося приміщення, і він нас розселив по гуртожитках.

І зараз з мамою та чоловіком ми живемо тут у гуртожитку: там у нас в одній кімнаті і кухня, і спальня, і майстерня. Ще й кішку взяли. У шелтер приїжджали люди з Ізюма й поїхали далі, а кішка заховалась під ліжко і не змогли її знайти. Потім вона до нас вийшла й так з нами й залишилась. Ще один член сім’ї.

 – Багато ваших картин у Сіверськодонецьку залишилось?

 – Вдома повинна була відкриватися  моя персональна виставка у Галереї мистецтв. Саме 24-го лютого. Всі картини залишились там. Дівчина, яка вирішила, що вона очолює галерею, каже, що їх вивезли в Луганськ. А там тематика – Україна. 33 роботи – і всі про Україну. Тобто авторські роботи просто взяли та присвоїли, і доля їхня мені невідома.

Роботи пані Юлії 

 – А ви з собою взагалі нічого не змогли вивезти?

 – Ні. Ми жили на лікарняному містечку, поряд об’їзна дорога. Там у нас бої почалися одразу. Ми сиділи у підвалі та  ледве звідти вибралися. Тому взяти взагалі вдалося мінімум речей.

Галерея мистецтв 

 – На деяких творчих людей війна вплинула так, що вони змінили тематику робіт. Інші кажуть, що не могли деякий час працювати. Як у вас було?

 – Я теж деякий час не працювала, бо в мене не було ні фарб, ні інструментів, ні бажання. Потім все вирішилося поступово. Ми волонтеримо з чоловіком, і одна наша хороша знайома, яка живе зараз у США, допомагає армії у тому числі через нас. І вона мені зробила замовлення – ікону. Вислала фарби, оплатила мольберт гарний. Отак я зробила першу роботу. Це ікона “Святий Сергій”. Її передали в одну з церков Києва.

Потім мене запросили дівчата наші зі Старобільщини на артрезиденцію “Аура міста” у Сваляву. Місяць я була у них там, ми робили серію картин за темою “Переселені”. Нас п'ятеро художників з різних регіонів. Потім ці роботи продали на аукціоні. І за виручені кошти ми закупили дрони. Там мені теж надали матеріали: фарби, холсти. І це теж поштовх був, що треба починати працювати.

Ікона "Святий Сергій"

 – Що малюєте зараз?

 – Останнім часом я відкриваю школу, то майже нічого не малюю. Мені ніколи. А так – види Дніпра. Я живу так, що через дорогу вже Дніпро, тому виходимо з чоловіком, малюємо лівий берег.

Зараз повинна приїхати робота, називається “Соняхи Бахмута”. Вона була у Шостці на виставці Спілки митців України “Нескорене прикордоння”. Там я намалювала неприбрані соняхи. Надихнуло мене життя наше. Якось побачила телесюжет, що їдуть воїни, а обабіч дороги неприбрані соняхи. Так мені це й запало у душу.

З останнього – розписувала гільзи. Це також для знайомої волонтерки. В Америці був аукціон. І я розмалювала гільзи видами Сєвєродонецька. Вони продалися. На ці кошти закупили візки для хлопців-паралімпійців.

Розписані гільзи 

 – Ви кажете, що малюєте Дніпро. А дім?

 – Оце на гільзах намалювала. Також малювала Сіверськодонецьк у рамках проєкту на тему зруйнованих міст. Моя робота – Льодовий палац, вже розбитий.  Це було завдання таке: графічні роботи для того, щоб всьому світу нагадувати про злочини росії.

А так я не пам'ятаю його. Тільки зараз починаю пригадувати вулиці, деталі. Це, мабуть, так відреагував організм на стрес. По фото я можу пізнати, що це мій дім, місто, а по пам’яті – ні.

 – А що діти, згадують рідне місто?

 – Звичайно. Виставка була до 90-річчя Сіверськодонецька, і ми разом готували роботи. Видно, що дуже скучили за домом, вийшли дуже душевні малюнки.

Роботи вихованців художньої школи

 – Вище ви сказали, що за результатами минулого року вирішили поновити роботу школи. Які це результати?

 – Ще працюючи як гурток, ми все одно брали участь у конкурсах: міжнародних, всеукраїнських та обласних. Зокрема – у всеукраїнському конкурсі  “Об'єднаймося, брати мої”. Це шевченківський учнівський конкурс, найбільший в Україні. Наша дитина посіла там перше місце.

Ми подивилися і вирішили, що учням це треба. Вони з задоволенням ходять на заняття, з задоволення готуються до конкурсів. Виставки робили: і у хабі, і онлайн. Є енергія і у дітей, і у викладачів.

Переможниця конкурсу 

 – І які подальші плани?

 – Плани – повернутися додому. А поки в евакуації, то зберігаємо позитив і працюємо далі. Ми не боїмося працювати! Уже перший конкурс пройшов: на пленері помалювали з дітками. Вони ще побігали, перші місця отримали за естафету. Це було на День козацтва.

Звичайно, хочеться, щоб прийшло до нас більше дітей наступного року. Хочеться набрати гуртки для дорослих.

На святі

Процес навчання 

 – Чи вистачить педагогів, якщо дітей стане більше?

 – Візьмемо ще. Вже є викладачі на прикметі. З Сіверськодонецька, з Рубіжного. З Дніпра питала дівчина про вакансію. Але вона більше працює з комп'ютерною графікою. А у нас поки немає, на чому проводити такі заняття. Вдома у Сіверськодонецьку був комп’ютерний клас, інтерактивні дошки...

До речі, один з “прильотів” у Сіверськодонецьку був якраз туди, де техніка зберігалася.
Взагалі у 2025 році школі має виповнитися 55 років. Звичайно, за цей час зібрали гарну матеріальну базу. Архіви у нас шикарні були. Тепер невідомо, де це все й що з ним.

Заняття 

 – Є діти, які люблять малювати, а їхні батьки сумніваються, чи віддавати малечу до художньої школи. Яка ваша порада у таких випадках?

 – Віддавати, звичайно! У всіх є задатки. Я, коли ще була в Сіверськодонецьку, проводила майстер-класи у художній галереї. До мене нерідко приходили і діти, і дорослі, які взагалі ніколи пензля у руки не брали. І усі почали малювали!

Я впевнена, що навчити малювати можна всіх. Було б бажання. Оце – ключовий фактор. Взагалі діти різні приходять. Ми нікого не напружуємо! Процес малювання має приносити задоволення.

Заняття

 – А чим потім займаються ваші випускники?

 – Багато дітей закінчили школу та вчаться у Харківській академії дизайну. Моїх учнів там багато вже: хваляться дипломами, є з ними постійний зв'язок. Є у Києві наші діти,  закінчують чи вже закінчили навчання. Також – ті, хто виїхали за кордон і там успішно працюють.

В основному – дизайнерами. Наприклад, наші дівчата, які виїхали за кордон, онлайн закінчили академію і там вже працюють, оформляють сайти. Є ті, що працюють безпосередньо художниками: проводять виставки, продають роботи. В Англії є наші випускники, в Америці.  Також шлють вітання і подяку викладачам, що ми їх таких виховали. Звичайно, це радує і надихає!