Як переселенка з Рубіжного адаптувала своє життя на Полтавщині. Історія Надії Власенко

У квітні 2022 року родина Надії Власенко із Рубіжного переїхала до Полтави, бо рідне місто окупували. Аби адаптуватися до нового життя, переселенка відвідувала різні курси. Зараз вона починає свою справу з нуля.

Про це в ефірі Українського радіо "Полтава" розповіла переселенка, пише «Суспільне Донбас».

Перед повномасштабним вторгненням родина купила великий дім за десять хвилин їзди від Рубіжного у Кремінній, де і мешкали з двома синами. Там почули й перші вибухи вранці 24 лютого 2022 року. У Рубіжному жили їхні батьки, там жінка разом зі своїм чоловіком мала свій бізнес.

«За тиждень Рубіжне було окуповане, і ми вже не могли туди поїхати ні на роботу, ні до своїх рідних. Півтора місяці ми з сім’єю ще прожили в Кремінній, бо мали надію, що дуже швидко все закінчиться. У 2014 році ми вже вивозили дітей до Криму. Та незабаром повернулися додому з вже окупованого півострова. Але цього разу так не сталося», – каже вона.

Коли подружжя зрозуміло, що Кремінна буде в окупації, вирішили виїжджати з міста. Вже не було ні газу, ні електроенергії. Родина жила у підвалі власного будинку, у якому тільки-но закінчили ремонт та облаштували його як «розумний» дім: поставили сонячні панелі, зробили кілька варіантів опалення. На збори була одна ніч.

«Чоловік мені сказав: «Я не зможу захистити тебе. Треба виїжджати, рятувати дітей». Із дому ми їхали з двома валізами. Спочатку планували у Красноград (нині Берестин) Харківської області. Ми виїхали 9 квітня, коли саме в той день обстріляли залізничний вокзал у Краматорську, і ми побачили, що траса на Красноград перекрита. Та й туди також був приліт. Тому психологічно не змогли поїхати туди, де стріляють. Адже у нас вибухи були такі, що будинок ходуном ходив».

Дорогою родина Надії Власенко домовилася із знайомими з Полтави, що у них є можливість на деякий час дати їм прихисток. Із одягом, взуттям та іншою гуманітарною допомогою дуже виручили хаби, яких було багато у місті. Потім почали винаймали житло та зрозуміли, що з такою орендною платою власних заощаджень надовго не вистачить.

«У Рубіжному у нас з чоловіком був свій центр краси та здоров’я. Це підбір оздоровчих програм для людей різного віку, догляд за шкірою, волоссям. Я знаюся на темі нутриціології, інтегративної медицини. Маю досвід у цій сфері більше 25 років. У нас є державні нагороди. Серед 800 подібних центрів в Україні ми входили до топ-10. Але центр наш розграбували окупанти, так само, як і дім. Значна частина клієнтів виїхала за кордон, частина залишилася на окупованій території. Тому коли переїхали до Полтави, нам довелося починати усе з нуля, а можливо навіть з мінуса», - каже жінка.

Зокрема, у Полтаві жінка відвідувала курси «Стійкість під час війни», де й зрозуміла, що треба рухатися далі. Потім були «Емоційний інтелект», а ще навчальні курси піцайоло, перукарів, барбера, організовані ГО «Центр освіти дорослих Полтавщини».

«Дуже багато я відвідала також психологічних курсів. Але знаковим для самореалізації стала школа лідерства. Саме тут мені повернули мене. І я зрозуміла, що треба рухатися туди, куди я йшла. Треба розвиватися далі. Бо війна – це не привід ставити своє життя на паузу. Кожна криза відкриває у житті нові можливості. Головне це зрозуміти і побачити», - каже жінка.

Нагадаємо, як сіверськодончанка водить людей у походи Карпатами.