Як сіверськодончанка водить людей у походи Карпатами. Історія Тетяни Ісакової

Тетяна Ісакова у 17 років вперше побачила Карпати. Тоді її родина виїхала з охопленого війною рідного міста на захід країни. Вона захопилася горами та згодом захотіла передати цю любов іншим. Так, вона почала  організовувати походи у Карпати.  "Східний ретрит" – так вона назвала своє захоплення. За її словами, це символізує об'єднаність України. Проєкт існує вже 2 роки. Її телеграм-канал зібрав понад 1500  підписників. За цей час дівчина провела 14 походів, які охопили  понад 100 людей.

В інтерв’ю “Сєвєродонецьк онлайн” Тетяна поділилася, як прийшла ідея створення проєкту, з якими проблемами стикалася на початку діяльності та чим саме захопили гори дівчину з Луганщини.

 — Коли саме у вас з’явився потяг до пізнання Карпат та ідея організовувати походи у гори?

 — На початку повномасштабного вторгнення росії, у березні 2022 року, я з родиною виїхала із Сіверськодонецька на Закарпаття. Там, на заході, у мене не було друзів, вся моя родина працювала, а я сиділа вдома. Тоді я зрозуміла, що потрібно відпускати те, що я виїхала з рідного Сіверськодонецька, тож почала шукати можливості тут, на Закарпатті. 

Якось я подумала, що було б непогано сходити в гори. Компанію вирішила знайти через TikTok. Це був лютий 2023 року, я виклала відео, що шукаю людей, які не проти сходити зі мною в гори.

 Тетяна Ісакова

 — А до цього ви ходили у гори?

 — До цього я ніколи не була у походах.

А вже у квітні мені вдалося зібрати компанію із незнайомими між собою десятьма людьми. Для багатьох це так само був перший досвід. З нас лише один хлопець знав місцевість. Ми жили у будиночках пастухів, які залишилися порожніми навесні.

Згодом я створила телеграм-канал, де зібрала людей, які так само вперше хочуть піти в гори та спробувати, як це взагалі. Я така людина, що мені треба все й одразу, тож уже в травні я вирішила збирати великі компанії – нас було 25 або навіть більше. Ми тоді поїхали в Івано-Франківську область з наметами на дві ночі на Манявський водоспад. Там також було дуже гарно, були альтанки, місце для наметів, де погуляти, водоспади, річка, ліс. 

 У горах

 — Чи не стикалися ви з докорами через підлітковий вік? Все ж організація походів з незнайомими людьми – це велика відповідальність. 

 — Звісно, таке було. Я тільки почала цим займатися, все вивчати для себе й одразу беру відповідальність за велику групу людей. Я маю відповідати за карти, харчування, оснащення... Словом, це насправді велика відповідальність. Якщо хтось прийде в похід, і у нього не буде ні спальника, нічого, бо він подумав, що тут буде ліжко... Тоді я чула багато докорів щодо того, що я така мала, не маю досвіду, а вже збираю групи.

Та й авторитет довелося здобувати. У перші мої походи з цим було важко. Наприклад, мені треба було організувати групу, яка збере дрова, піде по воду та почне займатися приготуванням їжі. М’якість тут  це не працювала. Усі махали рукою і ми залишалися без нормальної вечері, бо ніхто нічого не робив. З часом я почала твердіше наполягати на своєму, щоб мене слухалася група. 

Походи

 — А що було найскладнішим на початку вашої діяльності у ролі організаторки?

 — Напевно, це і було найскладніше морально. Ніхто не ставився до мене серйозно.

Складання карти для мене було легко, бо я давно цим займаюся. Тож загалом не було чогось дуже складного саме в організації. Усі ці клопоти були приємними.

  — Які наразі умови для участі в походах “Східного ретриту”?

  — Спершу до походів долучалися усі охочі, навіть підлітки, бо мені самій було 17 років. Люди мені писали, і я додавала їх до загального чату. Але зараз у походи можна піти з 18 років. 

Початківців ми беремо усіх, головне, щоб були намети та спальники. Якщо ж немає намету, ми можемо допомогти його знайти або порадимо, де взяти напрокат. Проте, якщо це більш важкий похід, досвід має бути. Зрозуміло, що мало хто пройде без проблем по горах вперше 10-15 км. Бувало, що під час сходження люди навіть плакали, зупинялися, не могли йти далі.

 У горах

 — Чи бували випадки серйозних травмувань у походах?

 — Дуже серйозних, на щастя, не ставалося. Лише одного разу цього літа дівчина підвернула ногу прям біля автобуса, яким ми мали їхати назад. Добре, що це сталося вже наприкінці сходження, а не в горах. Але у такому випадку треба було б викликати машину на найближчу дорогу, де вона проїде, і спускати дівчину своїми силами. 

 — Усі походи ви досі організовуєте самотужки?

 — На початку я все робила сама. Але пізніше зрозуміла, що організовувати масштабніші походи самотужки – це важко. До того ж  у мене ще є навчання у Харкові. Також мені хотілося, щоб походи відбувалися принаймні раз на місяць. Тому я вирішила знайти людей, які також не проти займатися організацією, розмістила оголошення про це у телеграм-каналі й мені написали охочі. 

Так у команді з’явилися Світлана, Іван і Максим. Світлана вже водила групи у Карпати двічі, Іван один раз, а Максим не пропускав жодного походу зі мною. Він навіть не з’явився на іспит, щоб піти у похід.

  Тетяна Ісакова з командою

 — Зараз проєкт масштабувався, тож походи зі “Східним ретритом” стали платними. На що ви спрямовуєте кошти?

 — Гроші йдуть на супровід та саму організацію походу. У вартість входить трансфер. Також у походи навесні чи восени ми організовуємо ночівлі переважно у будиночках чи хостелах, оплата яких також входить у вартість. 

Раніше ми планували харчування у походах з наметами, як-от минулого року. Але цьогоріч ми скасували ці витрати, бо з досвіду зрозуміли, що приготування спільної їжі на всіх – це складно навіть з точки зору різних вподобань. Тому учасники походів беруть із собою сублімати та  їжу за своїми смаками.

Коли люди доєднуються до походу, я супроводжую їх від початку до дати виїзду, даю поради, інструкції, що треба взяти, відповідаю на всі питання, розповідаю, яка буде погода, контролюю наявність спорядження і допомагаю його знайти, якщо немає.

Крім того, для військових участь у “ретритах” безкоштовна.

Походи

 — Чим для вас особисто є гори? 

 — Походи в гори для мене – це відпочинок. Хоча насправді у мене вже так змішалися гори, Харків, Київ, я постійно десь катаюся й у мене немає чіткої межі. Тобто я гуляю горами так само, як гуляю містом. Для мене це приємна прогулянка. Гори – це місце, де можна побути наодинці із собою. Коли ви йдете компанією, все одно всі мовчать, особливо на складних підйомах. Ти йдеш і думаєш, як тобі не послизнутися. Тому це як розвантаження думок.

Мене не лякають некомфортні умови, наприклад, похід у дощ. Якщо добре підготуватися, обрати відповідний одяг, взуття, яке не промокне та в якому буде зручно йти по камінню, взяти дощовик, файний рюкзак, і тобі вже нічого не заважатиме. 

Гори я люблю в будь-яку погоду, але найбільше – у туманну та дощову. Не знаю чому. Мені не дуже подобається спека. 

 Тетяна Ісакова

 — Як плануєте розвивати “Східний ретрит” надалі?

  — Я хочу залучати більше охочих досліджувати гори у різні пори роки. Весною я планую робити щось нове. Тоді закінчиться навчання, більше людей захочуть поїхати відпочити, тож планую урізноманітнювати походи.  

Також хотіла б спробувати для себе похід у гори взимку, бо до цього ще не мала такого досвіду. 

 Походи

Фото: особистий архів Тетяни Ісакової

Авторка тексту та відео: Світлана Кравченко