Як волонтерка з Луганщини долає онкологію та продовжує допомагати армії

72-річна волонтерка Наталя Журбенко, попри онкологію, продовжує допомагати армії, як робила це з ще 2014 року. А про свою хворобу каже так: "Мене "сєпари" не зламали, рак — тим паче".

Про це йдеться у сюжеті Суспільне. Донбас.

росія двічі забрала у неї дім: спершу у Луганську, потім — у Станиці Луганській. Цьогоріч у Наталі виявили тричі негативний рак молочної залози. Вона проходить курс хімієтерапії та продовжує підтримувати військо. А під час "хімії" розповідає сусідам по палаті про Луганщину та її патріотичних жителів.

Наталя Журбенко або Свєта Свєтікова — саме так її знають більшість армійців і волонтерів — показує черговий вантаж для війська: 350 кілограмів поїдуть на фронт.

"Це все поїде на Покровський напрямок, фронт наближається. Ну, а вони дають мені шанс одужати", — каже Наталя Журбенко.

Наталя Журбенко, волонтерка, Дніпропетровська область. Кадр з відео Суспільне Донбас

Бородаті діти — так волонтерка називає військових — коли мають можливість, самі приїжджають за вантажем. Багатьом з них вона допомагає ще із часів АТО.

"Завжди вона відгукується на наші питання, на наші прохання. Взимку — Наталія Павлівна швидко знайшла грілки для рук і ніг. Було б таких людей побільше в нашій державі — все було б набагато краще", — говорить військовослужбовець 25 окремої повітрянодесантної Січеславської бригади Ігор.

Військовослужбовці 25 окремої повітрянодесантної Січеславської бригади, допомога, Дніпропетровська область, 23 травня 2025 рік. Суспільне Донбас/Олександр Буряк

Родина Наталі тікала від війни двічі: з Луганська, потім — зі Станиці Луганської.

Волонтерка Наталя Журбенко разом з донькою, Дніпропетровська область, 23 травня 2025 рік. Суспільне Донбас/Олександр Буряк

Хаскі Рейна, каже Наталя, — також двічі переселенка.

"Наша Рейна — любить українське військо. Вона так любить хлопців в камуфляжі — я вам передати не можу! Вона їх так облизує. Моя золота, все розуміє. Це найкращий друг, з яким можна подумки розмовляти", — ділиться Наталя.

Хаскі Рейна, Дніпропетровська область, 23 травня 2025 рік. Суспільне Донбас/Олександр Буряк

Цьогоріч волонтерці встановили діагноз — тричі негативний рак молочної залози.

"У мене жоден м'яз на обличчі не ворухнувся. Донька та онучка дуже важко це пережили емоційно. Я сказала: дивно, якби цього не було. Та й ще, коли в одному організмі два різні види раку — це якийсь джекпот", — каже волонтерка.

Та, попри хворобу, Наталя не припинила підтримувати українських військових, як робила це з 2014 року.

"При онкології обов'язково має бути позитивний настрій у людини. А я отримую задоволення та радію, як дитина, коли допомагаю війську. Після того, як дізнались, що я захворіла, вони пишуть мені такі повідомлення голосові: "Павлівно, ми вас любимо, будьте сильні, ми поруч! Це така підтримка. Якщо я не буду з ними поруч — навіщо тоді взагалі жити?" – каже вона.

Зараз жінка проходить курс хімієтерапії. Та, каже, й у лікарні розповідає всім про Луганщину.

"Я пишаюся тим, що я луганчанка. Тому що, я асоціюю себе з яблунею старою, яку з корінням викопали, пересадили спочатку у Станицю Луганську — не прижилася. Тепер присадили сюди — знову не прижилася. Тому дуже сумую. Я, звісно, ​​переживу все це. Якщо "сєпари" мене не зламали, якийсь рак мене теж не зламає", - впевнена пані Наталя.

Вона вірить — вона переможе хворобу та повернеться додому.

Нагадаємо, як переселенка з Луганщини створює писанки на шовкових хустках.