«За руку» через складні обставини: як сьогодні працює Сіверськодонецький центр соціальних служб

До окупації міста Сіверськодонецький міський центр соціальних служб був установою, яка вела комплексну соціальну роботу з родинами та особами, які опинилися у складних життєвих обставинах та потребували сторонньої допомоги.

Сьогодні більшість цих функцій взяли на себе органи влади у тих населених пунктах, куди переїхали сіверськодончани. Проте Центр продовжує роботу на підконтрольній території, адже його послуги у теперішніх реаліях залишаються затребуваними у переселенців.

Фахівці з соціальної роботи – одна з ланок зв’язку між сіверськодончанами та громадою. Вони супроводжують родини у вирішенні юридичних та скрутних соціальних питань, сприяють організації тимчасового проживання та допомагають ВПО адаптуватися до нових умов життя.

Крім того, під опікою Центру функціонує прихисток, створений два роки тому Сіверськодонецькою МВА у Самарі.

З нагоди Дня працівника соціальної сфери SD.UA поспілкувався з в. о. директора Центру Євгеном Кондратовим про те, чим саме займається установа у релокації.

 – Пане Євгене, я так розумію, після релокації Центру його штат значно скоротився. Скільки зараз там працює людей і де вони знаходяться?

 – Зараз у Центрі працює вісім фахівців. Більшість з них – у стаціонарній службі з надання притулку в місті Самар. В Одесі наша фахівчиня з соціальної роботи веде особистий прийом громадян, також до неї можна зателефонувати та/або звернутися онлайн.

Решта колег консультують віддалено: через телефон, месенджери чи відеозв’язок. Допомагаємо жителям Сєвєродонецької громади, де б вони не були – в Україні чи за кордоном.

Євген Кондратов

 – Які напрямки діяльності вдалося зберегти після переміщення?

 – Ми зосередилися на тому, що зараз найбільше потрібно людям – кризовому реагуванні та підтримці переселенців. Зберегли головні напрямки. Це консультування та інформування, представництво інтересів, психологічна підтримка.

Запровадили новий напрямок – надання притулку сім’ям з дітьми та постраждалим від війни. У 2023 році за кошти бюджету громади відремонтували будівлю у Самарі, яку передало місто у власність Сєвєродонецької громади.

 – Скільки зараз на обліку переселенців з Сєвєродонецької громади й де вони переважно перебувають?

 – За статистикою Мінсоцполітики, станом на 1 січня 2025 року зареєстровано 42 059 переселенців з Сіверодонецької громади. Найбільше наших людей нині в Дніпрі та області, у Києві, Одесі, Харківській, Полтавській і західних областях. Дані постійно змінюються, адже люди переїжджають.

 – Як ви вважаєте, переселенці у кризових ситуаціях охочіше звертаються до місцевих соціальних служб чи до сіверськодонецьких фахівців?

 – Забезпечувати для ВПО рівний доступ до місцевих програм та послуг мають обов'язок органи місцевого самоврядування приймаючих громад. Але на практиці людям нерідко відмовляють, мотивуючи відсутністю постійної реєстрації у цих громадах.

І, на мій погляд, і по відгуках мешканців громади, до місцевих служб звертаються вже тоді, коли немає альтернативи. Людям зручніше та простіше взаємодіяти зі своїми фахівцями.
Перш за все тому, що це такі ж самі внутрішньо переміщені особи, як і вони. Ми розуміємо їхні потреби, настрої. І так само радіємо разом з ними, коли вдається знайти реальні шляхи виходу зі складних життєвих обставин.

Ми зберегли навіть зв’язок з нашими прийомними родинами. Вони йдуть у нас під супроводом приймаючих громад.

Фахівчиня Центру

 – З якими проблемами звертаються найчастіше, чим ви можете допомогти?

 – До фахівців центру звертаються з широким спектром потреб, всі не перерахуєш. Часто вони комплексні та взаємопов’язані через втрату звичного способу життя.

Передусім звернення стосуються потреб у гуманітарній та фінансовій допомозі, житлі та працевлаштуванні, допомоги в отриманні соціальних виплат та послуг, встановленні пільгових статусів, представництва інтересів у різних установах.

Ми допомагаємо людям розібратися, як оформити місцеві та державні види допомоги залежно від їхніх потреб, отримати виплати від держави та міжнародних фондів, гуманітарну допомогу чи товари медичного призначення. Допомагаємо розв'язувати правові питання.

Для цього створена «дорожня карта» з адресами та контактами органів місцевої влади, благодійних фондів, гуманітарних штабів, медичних закладів тощо.

Часто фахівці особисто супроводжують отримувачів послуг до установ, допомагають заповнити документи, пояснюють деталі, іноді самі спілкуються від імені клієнта. Це критично важливо для тих, хто пережив травму, має обмежені можливості чи просто губиться у складних бюрократичних процесах.

Мешканці громади, які знаходяться за кордоном, також звертаються за допомогою. В основному, з питань, що стосуються оформлення допомоги при народженні дитини, проходження ідентифікації у ПФУ, з'ясування причин зупинки виплат тощо.

Якщо коротко, фахівець з соціальної роботи не просто інформує – він фактично «проводить за руку» людину крізь усю систему, допомагаючи відчути контроль над ситуацією.

Для вразливих категорій населення, як я вже казав, ми надаємо можливість тимчасового проживання у прихистку. Також допомагаємо людям адаптуватися на новому місці, надаємо психологічну підтримку або скеровуємо до кваліфікованих психологів.

Прихисток у Самарі

Звернутися по допомогу можна різними способами: через електронний кабінет на порталі Мінсоцполітики, електронну пошту smcss@sed-rada.gov.ua, або телефонами: 050 860 63 37, 066 595 98 43.

 – Які категорії людей зараз найбільш вразливі?

 – Якщо говорити відверто, сама по собі внутрішня міграція вже ставить людину у вразливу ситуацію. Люди втратили житло, роботу, звичне коло спілкування. До цього додалися фінансові труднощі, стрес, пережите під час евакуації чи обстрілів. Дехто живе в громадах з перебоями водопостачання, опалення чи електрики, тому їм потрібний тривалий супровід.

Окрема категорія – це діти й підлітки. Вони особливо чутливі до того, що відбувається, і навіть якщо зовні виглядають спокійно, всередині часто переживають глибокий стрес.

Люди похилого віку, особи з інвалідністю чи хронічними хворобами також залишаються серед найуразливіших. Їм складно пересуватися, а часто вони потребують постійного догляду, який у нинішніх умовах забезпечити нелегко.

Ветерани війни й члени їхніх родин потребують не лише медичної чи психологічної допомоги, а й підтримки в реінтеграції у мирне життя.

Загалом ці категорії часто перетинаються: наприклад, літня людина з інвалідністю, яка є переселенкою, потребуватиме комплексної підтримки та уваги.

Видача продуктової допомоги

 – Можете зараз розповісти про реальні кейси, коли підтримка Центру допомогла у складній життєвій ситуації?

 – Таких історій за ці роки дуже багато, насправді. Одна з найпам'ятніших – про жінку, яка потребувала термінової операції на хребті. Без дорогої металоконструкції вона могла втратити можливість ходити.

Наша колега Дар’я Левченко взялася допомогти. Звернулася до благодійних фондів, волонтерів, партнерів. Зрештою вдалося зібрати 200 тисяч гривень, знайти нейрохірурга та організувати перевезення з Чорноморська до Тернополя. Тепер ця жінка знову ходить, пройшла реабілітацію й повернулася до нормального життя.

Є історія родини, де в одного з близьких виявили онкозахворювання. Ми підтримали їх психологічно, перш за все. Далі допомогли оформити міську допомогу, залучили Червоний Хрест – вони надали медичні товари. Зараз сім’я чекає рішення щодо фінансової допомоги від Норвезької ради у справах біженців.

Ще один випадок – родина загиблого військового. Після смерті батька дитина переживала важкий період і навіть стикнулася з булінгом у школі. Ми направили маму й дитину до психологів «Карітас Україна», де вони проходять консультації. Жінці допомогли знайти курси перукарської майстерності, щоб вона могла працювати, а дитина отримала шкільне приладдя в межах акції «Шкільний портфелик». Зараз родина поступово оговтується, ми постійно на зв’язку.

І ще один чоловік, який пережив два інсульти. Ми допомогли оформити документи на міську допомогу, а з «Карітас Одеса УГКЦ» він отримав ортопедичний матрац та приладдя для догляду. Це значно полегшило життя і йому, і тим, хто поруч.

Кожна по-своєму складна й водночас надихає нашу команду, бо за ними – конкретні люди, які не опустили руки.

Контактна інформація Центру

 – Ви вже двічі загадали про шелтер у Самарі. Бачу щомісяця оголошення на сторінці адміністрації про можливість там заселитися. Зараз багато вільних місць?

 – Давайте одразу розберемося з термінами. От ви кажете шелтер. Але це не зовсім так. Шелтер  – більше про гуртожиток. У нас же це стаціонарний відділ Центру, який надає тимчасовий притулок людям з відповідними потребами.

Є визначений законом порядок, згідно з яким ми працюємо. З кожною людиною укладається договір: не просто так, що заходь і живи. Договір укладається на пів року. Потім, якщо є потреба, продовжується.

Наразі у нас у прихистку живе 23 людини. Всього місць 35. Поселяємо передусім тих, кому найважче. Більшість з тих, хто живе зараз – люди похилого віку, люди з інвалідністю, які залишилися на самоті зі своїми проблемами. Є одинокі мами з дітьми.

Проживання безкоштовне, за комунальні послуги теж платити не треба. Умови пристойні: усе нове, є базові меблі, кухня, сантехніка.

Загалом через стаціонарний відділ пройшло вже понад 40 людей. Тобто «текучка» невелика, як бачите. В основному, люди, які поселяються у нас, залишаються і вже нікуди не хочуть їхати.

Нам часто телефонують переселенці з шелтерів, які закрилися. Кажуть: «Жили собі, а потім фінансування закінчилося – й усіх попросили шукати інше житло». Таке трапляється, бо багато прихистків утримуються за кошти донорів чи громадських організацій. У нас фінансування йде з бюджету Сєвєродонецької громади. Адміністрація нас підтримує, за що їм велика подяка. Зараз фінансування, в основному, йде на оплату комунальних послуг – це близько 25 тисяч гривень на місяць.

 – Ви слідкуєте за долею людей, які покинули прихисток?

 – Так, ми намагаємося не втрачати зв’язок з тими, хто виїжджає.
Пам’ятаю родину – батько, його двоє синів і його літня мама. Вони виїхали до Польщі ще влітку 2024 року. Хлопці серйозно займаються спортом, мають гарні перспективи. Дуже сподіваємося, що в них усе складеться добре.

Кілька жінок переїхали до дітей у Черкаську область – там їм у селі безплатно надали будинок. Туди ж поїхав і літній чоловік з двома синами, які мають інвалідність, – благодійний фонд придбав для них житло.

А ще нещодавно до нас потрапила зовсім молода мама – їй лише 18, і в неї вже двоє дітей. Ми всі разом допомагали: і громада, і благодійні організації: знайшли візочки дітям, постіль, усе необхідне.

Прожили вони у нас місяць. Потім їх прийняли у Кам’янському, там надали житло. Тож родина зараз має свій дах над головою. Ми всі дуже за них переживали. Бо, чесно кажучи, у притулку з двома маленькими дітьми не дуже комфортно.

Одна з колишніх мешканок прихистку

 – Ну, а ті люди, які живуть постійно в прихистку? Як зараз організоване їхнє життя?

 – Ми намагаємося, щоб людям було не просто де жити, а ще й допомогти адаптуватися до нових умов.

Регулярно проводимо зустрічі з юристом для розв’язання питань з відновленням документів, оформленням пенсій, соцвиплат, компенсацій тощо. Є консультації з психологом, арттерапія – щоб підтримати емоційно.

Багато хто з мешканців облаштовує біля будинку невеликі грядки, садять зелень, овочі. Є навіть теплиця – її нам подарувала громадська організація. Це дає людям можливість трошки заземлитися, як то кажуть, дати відчуття стабільності.

Взагалі наші мешканці вже згуртувалися і самі дуже активні. Домовляються між собою про чергування, прибирають територію, разом відзначають свята. Відчувається взаємопідтримка. Я дуже тішусь, що там склалася така атмосфера.

І ще вони не просто користуються допомогою, а й самі допомагають. Долучаються до волонтерського руху, зборів. От недавно разом пекли рогалики з джемом – сім сотень штук! – для наших військових на передовій і для захисників, які зараз у шпиталях. Кажуть, це їхній спосіб подякувати й бути корисними.

Смаколики для захисників

– Наскільки я знаю, у забезпеченні прихистку допомагають міжнародні партнери. Яку саме допомогу від них вже отримали?

 – Так, міжнародні партнери й благодійники нас дуже підтримують. Бо коли людей побільшало, без їхньої допомоги просто не впоралися б.

Наприклад, УВКБ ООН передали нам три великі сучасні холодильники. Благодійний фонд «Право на захист» забезпечив усім потрібним для побуту – від мийних засобів і відер до наборів інструментів. Допомогли придбати ємність для води на 250 літрів, яку встановили на кухні, щоб мати запас на випадок аварій. Є й генератор на 9 кіловатів – без нього зараз ніяк.
«Eleos Україна» привозили засоби гігієни, «HelpAge» – продукти, окуляри, медичні засоби. Організація «Triangle» допомогла з посудом, постільною білизною, продуктами й каністрами для води. А завдяки «Взаємодії Плюс» у нас з’явилася теплиця – з крапельним поливом, освітленням та обігрівом.

Теплиця у прихистку

Червоний Хрест регулярно підтримує продуктами, напоями, ліхтариками на сонячних батареях і медичними товарами. Благодійний фонд «Крок з надією» допоміг з ремонтом – відновили дах сараю, підвели електрику, купили шланги, сушарки, душові штанги, інструменти. «Добротвір Радомишль» теж передав гуманітарну допомогу.

Допомагає й міськрада Самару. Місцеве комунальне підприємство «Комсервіс» зробило ремонт каналізації на кухні, облаштувало цоколь і встановило кодовий замок на хвіртці.
Ось так потроху кожен зробив внесок – і вже маємо не просто притулок, а справжній дім, де людям затишно й безпечно.

 – Тож побут вже повністю організований? Чи є ще якісь плани?

 – Зараз комунальні послуги оплачуються з бюджету громади, але ми розуміємо, що у наступні бюджетні роки бюджет може суттєво скоротитися. Тому ми хочемо зробити прихисток максимально автономним. Це пріоритет номер один.

Нам пощастило, що є своє приміщення. Нещодавно Самарівська міська рада дала дозвіл на передачу нам землі навколо прихистку у постійне користування. Зараз займаємось її відведенням. Це дозволить встановити паркан для безпеки мешканців та пробити свердловину, щоб мати свою воду.

Також хочемо мати власне джерело електроенергії – встановити сонячні панелі. Щоб прихисток був більш незалежним від зовнішніх чинників та вимкнень електроенергії. За нашими розрахунками, на встановлення сонячних панелей треба приблизно 630 тисяч гривень. Наразі шукаємо, хто може фінансово долучитися до цього проєкту.

Допомога від партнерів

 – Якою ви бачите подальшу роботу центру у кількох сценаріях: продовження окупації/деокупація міста?

 – Як тільки Сіверськодонецьк деокупують, то попереду буде – величезний обсяг відновлювальної роботи, але ми готові, бо розуміємо, наскільки це важливо для громади.

А поки плануємо розширювати роботу Центру – налагоджувати нові партнерства, домовлятися про спільні проекти, працювати разом з фахівцями з різних сфер.

Також плануємо запустити ще одну послугу – перевезення людей з інвалідністю та маломобільних мешканців спеціальним транспортом. Це допоможе їм безперешкодно відвідувати лікарів, навчальні або соціальні установи. Наразі проводим опитування серед мешканців Центру, щоб розуміти, кому та в яких умовах така допомога буде потрібна.