Світлана Талан: «Ми, переселенці, як та рослина, яку силоміць грубо вирвали з корінням і пересадили на нове місце»

Після 2022 року література в Україні набула нового об’єму, вийшовши за межі суто художнього письма. Дедалі частіше вона стає формою фіксації досвіду війни, колективного та водночас глибоко особистого. Письменниця Світлана Талан – лауреатка численних літературних премій та відзнак, членкиня Національної спілки письменників України та почесна громадянка Сіверськодонецька – працює саме на цій межі: між художнім словом і живим свідченням.

Після 33 років життя у Сіверськодонецьку Світлана Талан, як і тисячі її земляків, опинилася далеко від дому. Спершу на Львівщині, згодом – у Києві. Але відчуття «я вдома» так і не з’явилося.

Реальний досвід втрати звичного життя, яке руйнувалося просто на очах, став у основі документального роману «Нас вирвали з корінням». У ньому – 33 історії сіверськодончан, які пережили початок повномасштабного вторгнення, життя в окупації та евакуацію.

Світлана Талан принципово не редагує ці голоси та не пом’якшує інтонації, створюючи документ часу – про втрату, витривалість і людей, які, попри все, тримаються за життя та надію.

У розмові з SD.UA письменниця говорить про життя після втрати дому, про те, чому вона знову й знову повертається до болісних тем (попри власні обіцянки цього не робити) та як виглядає людська стійкість, коли зникає все звичне. Це розмова про стан, у якому живуть сотні тисяч українців: між пам’яттю та надією, втратою та впертістю жити далі.

 – Пані Світлано, вітаємо! Після попереднього інтерв’ю для SD.UA у Вашому житті відбулися деякі зміни – зокрема, переїзд до Києва. Як за цей час трансформувалося відчуття дому? Що для Вас тепер означає «бути вдома»?

 – Після Львівщини я вже майже два роки у Києві. Місто притягує, дивує, зачаровує, але, на жаль, і досі немає відчуття дому. Гадаю, що його й не буде до того часу, поки не повернуся у рідний Сіверськодонецьк, щоб місто мене відпустило.

Останнє фото біля дому у Сіверськодонецьку, 24.02.2022. Джерело: сторінка Світлани Талан у Facebook

 – Ви говорили, що з 2022 року працюєте більше, ніж будь-коли. У нинішніх обставинах це вимагає великого внутрішнього ресурсу. Звідки Ви його берете? Що саме допомагає рухатися далі?

 – Лише творчість та підтримка читачів допомагають не поринути в депресію. Коли дуже важко на душі – переключаюся на роботу. З головою поринаю у світ моїх героїв і таким чином відсторонююсь від негараздів сьогодення, від хвороб і розпачу від втрати всього, що було важливим у житті. Дуже допомагають триматися й вірити у краще підтримка читачів, авторські зустрічі, подорожі, відпочинок на природі.

Фестиваль «Книжкова країна» на ВДНГ, квітень 2026. Джерело: сторінка Світлани Талан у Facebook

 – Ви зізнавалися, що під час роботи над книжками іноді плачете, бо все берете близько до серця. У новому романі «Нас вирвали з корінням» – 33 реальні історії сіверськодончан, їхній досвід життя у місті від 24.02.22 до моменту вимушеної евакуації. Наскільки важко емоційно Вам далася робота над цією книгою?

 – Коли працювала над історичним романом про Голодомор на Луганщині, було морально дуже важко, і тоді дала собі слово, що більше не буду торкатися таких морально важких тем, але життя змусило. Не могла не відтворити події 2014 року у Сіверськодонецьку у своїх творах, і з’явився «Оголений нерв». Гадала, що все, остання книга, яка морально надтяжка для мене, яка пережила окупацію, але знову життя внесло свої корективи. Як Почесний громадянин міста, я не мала морального права не зробити подарунок рідному місту до ювілею, і тоді виникла ідея зібрати свідчення земляків для нової книги.

Зараз вже не знаю, звідки у мене взялися сили морально витримати, бо кожна розповідь – повернення у ті важкі часи. На збір матеріалу та написання книги витратила рік.

З книги С. Талан «Нас вирвали з корінням». Джерело: сторінка видавництва «Білка» у Facebook

 – Як Ви збирали ці історії? Чи спілкувалися особисто з героями та наскільки це було складно?

 – Було дуже складно! По-перше, нас розкидало по всьому світу. По-друге, часто доводилося вмовляти, доводити, що ми маємо залишити спогади про своє місто для історії. Погоджувалася на все: розповіді у письмовій формі, частинами, по телефону, при особистих зустрічах.

Не кожен погоджувався повертатися знову у той час, бо нібито все пам’ятаємо, але коли починаєш покроково все відтворювати, біль накриває з головою. Дехто охоче погоджувався поділитися спогадами, але так і не зміг. Хтось одразу казав, що не хоче все згадувати, хоче якнайшвидше забути.

З книги С. Талан «Нас вирвали з корінням». Джерело: сторінка видавництва «Білка» у Facebook

 – Оскільки це публіцистичний роман, Ви залишали імена та прізвища героїв чи все ж таки змінювали на вигадані?

 – Деякі прізвища довелося не вказувати за бажанням людей. Я їх особисто знаю, але з метою безпеки їх або родичів розповіді були підписані, як анонімні. Вигаданих прізвищ немає.

З книги С. Талан «Нас вирвали з корінням». Джерело: сторінка видавництва «Білка» у Facebook

 – Чи змінювали Ви щось у їхніх розповідях? Через етику, безпеку тощо?

 – Коли я запропонувала поділитися своїми спогадами, то дехто запитував, чи буду я щось викидати з тексту або змінювати. Одразу казала, що все залишиться без цензури. У книзі зроблена примітка, що ні я, ні видавництво не несе відповідальності за розповіді.

 – Якщо спробувати дуже коротко означити сенс книги «Нас вирвали з корінням»: це більше про втрату чи про виживання?

 – Скоріше за все, про виживання, стійкість, взаємодопомогу у складних обставинах.

 – Як, на Вашу думку, людині у війні залишитися людиною?

 – Не озлобитися, не втрачати найкращі людські якості: турбота про ближнього, кохання, віра.

 – Чи багатьом, з Вашого досвіду, вдається пройти це випробування?

 – Не всі здатні витримати випробування долі. Втратити одночасно все й часто всіх – не всім під силу, тому ми маємо згуртовуватися і триматися разом. Коли на авторських зустрічах або навіть на вулиці зустрічаю сіверськодончан, то це така радість, ніби зустрів свого родича.

Під час зустрічі з землячкою з Сіверськодонецька та її цуциком Арчі. Джерело: сторінка Світлани Талан у Facebook

 – Що може допомогти людині, яку «вирвали з корінням», пустити нове? Чи здатна вона набути ту силу, яку в неї відібрали?

 – Ми, переселенці, як та рослина, яку силоміць грубо вирвали з корінням і пересадили на нове місце. Рослина хворіє, чіпляється за життя з усіх останніх сил, бо, попри все, хоче жити. Часом вона згинається до землі, не в силі вже триматися, але проходить живильний дощик – і вона знову оживає. У нас все так само. Своєю книгою хотіла показати тим людям, які плачуться від того, що недостатньо світла у домі або що ціни повзуть вгору, що вони не пережили й чого вдалося уникнути.

Переселенці – найбільші оптимісти, які живуть надією на повернення додому. Часто кажуть «Я обов’язково повернуся додому» навіть тоді, коли від дому лишилося лише згарище.

Весна на Сіверському Донці, архівне фото. Джерело: сторінка Світлани Талан у Facebook

 – Наостанок, що би Ви порадили героям своєї книги та нашим читачам? Де їм шукати опору та натхнення, щоб гідно впоратися з усіма випробуваннями?

 – Хочу побажати всім не втрачати віру в себе та Перемогу. Поки вона жива – ми живемо.