Як Дмитро Прудов упакував Сіверськодонецьк у настільну гру

Сіверськодонецьк все ще можна відвідати: пройтися рідними вулицями, сходити до театру чи на урок англійської, завітати в улюблений паб і проїхати велосипедом через усе місто. Щоправда, тепер — лише за ігровим столом. Дизайнер-архітектор Дмитро Прудов, який роками проєктував громадські простори та заклади в Сіверськодонецьку, разом із другом упакував знайомі місця, локальні історії та легенди в настільну гру. Детальніше — у матеріалі SD.UA.

Паб, барбершопи та Ivonin Park

Дмитро Прудов хотів жити в місті, де є куди піти ввечері, де випити смачної кави й підстригтися. Тому разом із такими ж відчайдухами-однодумцями робив його комфортним для життя.

"Я певний час, як то кажуть, здобував довіру і міської влади, і людей. Намагався просувати щось незвичайне, креативне, показувати, що міський простір може бути цікавим і живим. Не раз доводилося стикатися із спротивом, тож, думаю, саме тому свого часу я не погодився на посаду головного архітектора міста. Водночас самі люди були голодні до нового. Не влада — люди. Вони з цікавістю сприймали незвичні ідеї, тому дивувати їх було легко", — розповідає він.

Робота Дмитра

Якось Дмитро з друзями збагнули, що в місті немає жодного пабу — так з'явилася спочатку ідея, а потім і The Puzo Pub.

"Коли паб відкрився, люди дивувалися: та який це паб, звичайний барчик. Але з часом зрозуміли, що справа не лише в назві — є дизайн, є їжа, є атмосфера”, - каже Дмитро.

The Puzo Pub

The Puzo Pub за три роки виріс із маленького закладу до потужного місця зі своїми родзинками, і це не тільки про кухню, а й про сцену, хорошу музику та футбольні матчі на великих екранах.

"Так само було й з барбершопами "Мистер Усси" і "Логан". Спочатку всі казали: це ж просто перукарня. А потім з'явився ще один барбершоп, потім ще один, бо люди побачили різницю: інший підхід, інший вигляд, інше позиціювання", — розповідає він.

Дмитро каже: завжди вірив у свої ідеї та просував їх, намагався донести суспільству. Наприклад, фітнес-клуб GoodZone — те, чим пишається найбільше з сіверськодонецьких проєктів. Навіть зараз, ходячи до київських спортзалів, бачить різницю. Підхід, який був у Сіверськодонецьку, — на рівні, каже він.

"Відповідність, ціна, якість, зовнішній вигляд, обладнання — прямо топчик. І багато хто цього не цінив", — зазначає він.

GoodZone

І додає, що в Сіверськодонецьку підприємці сильно старалися і постійно працювали над сервісом.

"В якийсь момент й маленькі кав'ярні чи МАФи хотіли мати власний стиль і хороший дизайн, бо стало зрозуміло: без цього нікуди. Навіть заклад із посередньою кавою, але з продуманим візуальним образом, привертав більше уваги, ніж такий самий без нього. І так було практично в усіх форматах", — пояснює архітектор.

Дмитро також згадує найбільш популярну кав'ярню в Сіверськодонецьку.

"Coffee Panda — всім відома мережа кав'ярень у нашому рідному місті. Таких МАФів, як ми тоді робили, я, мабуть, ще не бачив. У такі об'єкти вкладали зовсім інші гроші, ніж у звичайні кіоски. Валерій, власник мережі, дуже круто до цього ставився. Це був один із моїх топових замовників, а згодом — і друг", — каже він.

Coffee Panda після початку вторгнення 

Але, напевно, найвідоміші проєкти, над якими працював Прудов, — стела у сквері Гоголя та Ivonin Park.

"Стела набула скандальної слави. Пригадую, що ми спочатку її поставили, а потім вирішували бюрократичні моменти. А потім її розбили! І коли її розбили вандали, вона стала ще знаменитішою. Такий чорний піар відбувся", — сміється він.

Стела у сквері Гоголя 

У 2021 році Дмитро з Михайлом Івоніним, відомим сіверськодонецьким підприємцем, взялися перетворювати закинуту будівлю майже в центрі міста на громадський простір — так з'явився Ivonin Park.

"Якось Михайло сказав мені: давай зробимо дитячий майданчик, який можна буде, якщо що, взяти й перевезти кудись. Потім він знайшов автобус і каже: давай щось із ним зробимо. Я подумав: а чого ні? Треба робити щось цікаве, трохи авантюрне. І це сподобалося, і дітям, і дорослим! Потім навіть бачив, як діти приходили й малювали усі ті елементи цього майданчика. Ми хотіли ще літак туди поставити — і суто через те, що його було трохи важко транспортувати, треба було відпилювати крила й везти його туди, не вийшло. Але, думаю, що ми б це втілили, якби не повномасштабне вторгнення, встигли б до літа 2022-го", — переказує Дмитро ті розмови.

Ivonin Park

Потім додалися екран для кіно просто неба та газон — єдиний у місті, де можна просто ходити.

"Спочатку не було якогось чіткого плану, за яким ми рухалися. Зробили перший крок і вже потім почали приходити люди. Ми поступово розуміли їхні потреби, що було б круто додати екран, робити перегляди фільмів, Євробачення і так далі. Постало питання: де сидіти? Лавки не дуже підходили. Тоді вирішили зробити просто газон, по якому можна вільно ходити. Це був, по суті, єдиний у місті газон, де можна було просто ходити й ніхто тебе не сварив", — говорить архітектор.

Ivonin Park

"Мозаїка", набережна, мрії

Дмитро мріяв долучитися і до відновлення кафе "Мозаїка" — одного з найкультовіших місць міста.
"Ми спілкувалися з власником, який це все втілював. Я думаю, я б встиг долучитися до цього, якось посприяти", — розповідає він.

Але архітектурні амбіції ніколи не обмежувалися окремими закладами. Проєкт набережної озера Чистого кілька разів доходив до фінального етапу на громадських слуханнях, але щоразу впирався в бюрократію і бюджетні обмеження. Для Дмитра це був не просто проєкт, а питання спадку.

З донькою

"Взагалі мені кортіло брати участь у будівництві комфортного житла. Наприклад, у нас там були невеличкі будівництва — ЖК Оріана, Оберіг. У мене було трошки інше бачення до цього. Навіть тоді, я ще не бачив активно київських ЖК, але вже хотів робити вдома більш комфортне житло, рекреаційні зони, громадські проєкти з реконструкції скверів, пам'ятники, монументи тематичні. Мріяв вплинути більш глобально на місто. Не просто будувати якісь розважальні чи бізнесові заклади, а зробити щось таке, щоб я зміг зі своєю дочкою прогулятися і показати, що зробив її тато", — говорить він.

Дмитро Прудов. Фото Олександра Млєкова

Дмитро каже, що підготовка до реконструкції "Мозаїки" відбувалася практично до 24 лютого 2022 року. Здавалося, часу на всі ці плани ще достатньо.

"Будівництво, щоб ви розуміли, йшло до останнього дня, до останньої години. Серйозні люди до останнього вкладали гроші. Напередодні сплачували матеріали. Ніхто до кінця не вірив у війну", — розповідає Дмитро.

А потім настало 24 лютого, Дмитро з родиною і друзями виїхали й більше не змогли повернутися додому. Сіверськодонецьк залишився там — у пам'яті, у снах, у страху відкрити старі фото.
"Я не дивлюся фото. Бо варто лише зануритися — і потім довго ходиш у цьому стані, горюєш. Намагаюся зайвий раз не згадувати. Але як не згадувати, якщо воно сниться і завжди залишається з тобою. Ми ніби хочемо вже відпустити це. Я, наприклад, не те щоб хочу — я просто боюся переглядати якісь фото, уникаю всього, бо знаю: варто зануритися, і потім знову накриває", — каже він.

Фото Олександра Млєкова

Коли його запитали: чи гра про Сіверськодонецьк — це рефлексія на втрату міста, він відповів без вагань: сто відсотків, так.

ПВА, дипломат, ностальгія

Ідея гри визрівала роками — приблизно чотири роки від першої думки до виходу. Ще до повномасштабного вторгнення Дмитро з другом дитинства Павлом грали в аналоги гри про Харків та Київ і думали, що їхнє рідне місто не гірше, воно теж має потенціал.

"Профдеформація: я завжди дивлюся на будь-який творчий продукт критично, але зазвичай не виношу це назовні. Я зрозумів, що підхід у таких іграх можна зробити краще, і ми вирішили — точно робимо. Але потім починаєш працювати, відволікає рутина, відкладаєш. Згодом трохи вигораєш, ще відкладаєш. А потім раптово повертаються спогади — і ти знову сідаєш і продовжуєш роботу", — розповідає він.

Гра чекала, поки з'являться потрібні інструменти, і нарешті дочекалася.

"Знаєте, як із фільмом «Аватар» Джеймса Кемерона: він вигадав його давно, але зняв тоді, коли технології це дозволили. Так само й з грою. У нас задіяний 3D-друк та інші інструменти, якими ще кілька років тому ми не володіли. Зараз ми вже їх опанували та вирішили: настав час діяти", — пояснює Дмитро.

Тестували на друзях: картки вирізали вручну, друкували в друкарні поруч, клеїли, грали, збирали фідбек, робили помітки на чернетках гри. Не афішували, щоб зберегти вау-ефект. Людей, які знали про гру до виходу, було з десяток.

"Були жорсткі умови: ти граєш з нами в цю гру, але все, що відбувається на ній, залишається в цій кімнаті. Тоді йдеш з нами грати. Дякую вам, що зберегли цю таємницю до цього дня", — каже він.

Гра

Іколи розробили гру, постало питання упаковки.

"З’явилась ідея зробити такий собі дипломат — той, що виробляли у нас. Він був дуже цінним у всьому світі. А якщо він ще й був начинений нашим клеєм, то це взагалі відкривало усі двері. Клей ПВА — це теж наше надбання. Пам’ятаю, як я навчався в інституті в Донецьку: купували клей на ринку й питали, чи хороший. А у відповідь чули: «Сіверськодонецький — не може бути поганим»", — розповідає він.

Фото Олександра Млєкова

Усередині дипломату знаходиться стратегічна бізнесова гра на знання міста: ігрове поле, фішки, кубики, покрокові ходи. Всі написи та всі історії реальні, невигадані — такі, що могли статися з кожним жителем Сіверськодонецька, який добре знав своє місто.

"Принцип гри доволі цікавий — це стратегічна, бізнесова гра на знання міста й місцевого бізнесу, тих самих «золотих часів». Вона перевіряє, який ти підприємець, як умієш організовувати справу та комунікувати з іншими гравцями. Усе це упаковано в ігрове поле з фішками та кубиками. Гра покрокова, і кожен сектор по-своєму цікавий: є ті, куди потрапити приємно, є такі, яких краще уникати. А є сектор «Догрався» — наприклад, якщо заносить до «Шахматного», місця, яке в 90-х було справжньою грозою району, де багато чого вирішувалося і відбувалося. Або якщо завітаєш на «Сальвадор» — і прокидаєшся наступного дня не вдома й без грошей. Кожен сіверськодонецький знає, про що йдеться", — розповідає Дмитро Прудов.

Гра

Усе це — реальні місця, реальні ситуації, реальна пам'ять про той Сіверськодонецьк, яким він був до лютого 2022-го, тепер живе на ігровому полі. І це, мабуть, найчесніший спосіб попрощатися з минулим міста.

Придбати гру можна звернувшись до Дмитра в соцмережах.