Директор Луганського українського музично-драматичного театру Олександр Гришков: "Плани є. Вони амбітні"

Колективу Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру вже двічі доводиться починати все спочатку. Після 2014 року їм вдалося відродитися у Сєвєродонецьку та завоювати свого глядача. Після повномасштабного вторгнення росії до України 24 лютого минулого року все довелося пережити знов. Театр втратив все – приміщення, матеріально-технічну базу, костюми, декорації. Але зберіг віру в те, що культура – дієва зброя у боротьбі з російськими наративами та ідеологією.

Спочатку колектив виїхав до Дніпра, а з літа минулого року знайшов притулок у Сумах. Відтоді вони ділять приміщення та сцену разом із Сумським національним академічним театром драми та музичної комедії ім. Щепкіна. За цей непростий, але творчий потужний рік сумчани й сєвєродончани стали справжніми друзями, а їхнє співіснування нагадує гастрольний тур, що не закінчується.

В інтерв’ю «Сєвєродонецьк онлайн» директор театру-художній керівник Олександр Гришков розповів про плани колективу, майбутній театральний сезон, нові вистави, старих друзів та мрії по повернення до Луганщини вже разом з новими людьми, які влилися в театральну родину.

 - Олександре, яким був цей рік для вашого колективу?

 - Я не можу сказати, що він був тільки важкий, враховуючи, що країна живе в умовах війни. Але в нас є досвід, як відновлювати роботу. Я став виконуючим обв’язки директора театру 7 липня минулого року. З 1 серпня ми повністю відновили процес вже у Сумах. Це стосується не тільки акторів та трупи. Ми відновили все цехи, виробляємо самі декорації, шиємо самі костюми. Тобто нам вдалося відновити процес виробництва. Зараз всі вистави, які у нас йдуть, робимо своїми руками. Закуповуємо всі матеріали – для костюмів, декорацій. Тому ми пройшли певний шлях відновлення. Робимо все можливе в тих умовах, які є. Ми поїхали з Сєвєродонецька, залишивши все. Зараз закуповуємо обладнання, швейну машинку купили, інше приладдя. Ми заробляємо, даючи вистави. Також дуже допомагає Сумський театр. Надали безкоштовно, за 1 гривню, приміщення, ми оплачуємо лише комунальні послуги.

У нас багато переселенців з Луганської області. Понад 4 тисяч людей. Ми підписали меморандум з хабом, який знаходиться в Сумах. Наші переселенці приходять до нас, дивляться вистави безкоштовно.

Також запрошуємо військових. Ви знаєте, що на Сумщині великий кордон з країною-агресоркою, тому багато захисників.

Колектив театру

 - А хто більше ходить на ваші вистави – місцеві чи наші?

 - Я не можу сказати, хто більше ходить. Глядача не можна поділити. Він або є, або ні. Але попит саме у сумчан на нашу роботу є. Вони ходять і на наші вистави, і на місцеві. Намагаємося залучати молодь. Зараз середній вік тих, хто ходить до нашого театру, 35-40 років. Наші глядацькі зали заповнені завжди майже на повну.

 - Судячи з новин театру, колектив також активно гастролює…

 - Стали багато гастролювати, їздити на фестивалі. Ми були в Польщі, а саме у Кракові, у квітні з виставою «Іх там нєт». Вона вийшла в нас у січні цього року. У Кракові були дуже схвальні відгуки на цю роботу. У червні їздили до Румунії на фестиваль. Там показували виставу, яка стала останньою у Сєвєродонецьку й яку показали там 18 лютого 2022 року – «Хто Я?».

Колектив театру на гастролях

Скоро їдемо до Дніпра на театральний фестиваль української драматургії «Дніпро. Театр. UA - 2023». Веземо 2 вистави. 16 серпня о 18.30 покажемо «Іх там нєт» за мотивами пʼєси Алекс Вуд «Четверта стіна», режисер Максим Булгаков. 17 серпня о 16-00 представимо «Хто Я?» за пʼєсою «Бридкий» Маріуса фон Маєнбурга в перекладі Наталки Сняданко. Режисер-постановник - Станіслав Садаклієв. Я думаю, що нас чекають там, бо у Дніпрі багато наших переселенців. Буду радий всіх бачити.

5-6 жовтня у Львові відбудеться фестиваль «Золотий лев». Там представимо теж «Іх там нєт». Хочемо на Львівщині показати ще вистави, ведемо перемовини. Бо там багато наших ВПО.

24-25 жовтня на нас чекають гастролі в Києві. Там покажемо «Хто Я?» та «Іх там нєт» на камерній сцені Національного театру ім. Франка. Це головна сцена країни.

 - Та й скоро новий театральний сезон. Яким він буде?

 - Хочемо цього року зробити урочисте відкриття театрального сезону. Запланували його на 4 листопада. Відкриємо п’єсою «Хазяїн» на сцені Сумського національного театру в постановці головного режисера театру Максима Булгакова.

До кінця року також заплановані ще вистави. Потім йдуть перемовини зі Станіславом Садаклієвим, режисером «Хто Я?». Плануємо запросити його на постановку нової вистави. Але розповідати поки не буду. Він працюватиме з нами у січні-лютому 2024 року.

Також я звернувся до режисера й нашого давнього друга, який ставив у нас «Ніч на полонині» у Сєвєродонецьку, Сергія Павлюка. Домовилися, що він приїде до Сум там поставить нам виставу у квітні наступного року.

Плани є. Вони амбітні. Головне, щоб російська навала не заважала нашим акторам працювати з глядачем і якомога більше людей залучати до українського театру.

Колектив театру

 - А над якими п’єсами працюєте? Класика чи щось сучасне?

 - Не можу привідкрити завісу. Поки обираємо п’єси.

 - Ви наразі ділите приміщення та сцену з Сумським театром. Є конкуренція?

 - Для мене та наших акторів Луганського театру це класно, як і для сумчан. Це, якщо порівнювати, як бути постійно у гастрольному турі. Немає ніякої конкуренції, у нас вийшло багато спільних робіт з Сумським театром. У минулому році це була спільна вистава «Ромео та Джульєтта», якою ми відкривали театральний сезон. До того був концерт «Воля. Свобода. Перемога». У нас вийшла вистава «Коли дівчата грають джаз». Тому актори працюють разом. Також наш театр взяв на роботу людей з Сумської громади. Балетна трупа в нас з сумчан, наприклад. Коли минулого вересня ми проводили конкурс, то наша комісія запитувала їх, чи поїдуть вони з нами в разі деокупації на Луганщину, у Сєвєродонецьк чи Луганськ, всі відповіли – так. Це класно. Нам потрібні нові люди. Ми відкриті до співпраці. Всі актори навчаються один в одного, ми відвідуємо вистави їхні, а вони наші. Ми проводимо разом час. Дружні стосунки у всіх.

 Колектив театру

 - А взагалі у колективу настрій повертатися чи ні?

 - Так, наприклад наш головний режисер Максим Булгаков націлений повертатися. Наші актори теж так. Але є побоювання, як працювати з тими, хто там залишився. Сєвєродонецьк – це одне. Там ще не промили мізки так. А що робити з Луганськом – я не знаю. Поки немає розуміння, як бути з людьми, які працюють на окупантів. Якщо вони думають, що ми приїдемо, вони з-під матраца дістануть наш прапор і вийдуть нас зустрічати, то я буду першим, хто буде проти роботи з ними. Якщо ми будемо їхати туди, а ми будемо, я впевнений, то там почнеться у нас робота з повернення людей в лоно України. Коли буде деокупація Луганська, ми повинні там бути, як театр. Ми той місток між владою та людьми.

 Олександр Гришков

 - Вам вдалося зберегти трупу?

 - З трупи акторів, які виїхали, ніхто не пішов. Але ж є люди, які ще приїхали до нас. Ті, хто спочатку не приїздив, а потім надумав. Наприклад, наш концертмейстер Галина Бражко. Приїхала також начальниця пошивочного цеху. Ми відкриті й надалі. Чекаємо своїх.

 - У чому секрет міцності колективу? Бо з досвіду спілкування за цей рік можу сказати, що не всі можуть похвалитися збереженням команди.

 - Я не знаю, в чому секрет, щоб вам його розповісти. У мене з усіма дружні стосунки. Ми почуваємося як одна велика родина. Кожному допомагаємо, з тими ж переїздами, наприклад. Один за одного. У якийсь момент ти розумієш, що поїхав з Луганська, залишивши там всіх. Потім пройшов складний шлях у Сєвєродонецьку. Зараз ще новий етап. І немає людей дорожчих, ніж ті, що проходять цей шлях разом з тобою.

 Колектив театру

 - Сумський глядач відрізняється від сєвєродонецького?

 - Я вважаю, що виховання глядача у Сєвєродонецьку сталося. А в Сумах давно є театр, він вже Національний. Але сумчани не все так розуміють, як сєвєродончани. Ті ж «Три сестри». Якщо ми б робили цю виставу тут, скоріш за все, вона не зайшла. Як і «Кармен». Але повинен пройти час і люди будуть готовими до цього. Сєвєродонецьк теж не одразу все сприймав. Є різниця між 2015 роком та 2022-м.

 - А на що люди йдуть більше – комедії чи драми?

 - На кожну виставу є свій глядач. Є ті, хто більше хочуть подумати. Комусь, навпаки, хочеться легшого, комедійного. Але навіть наші комедійні вистави дають привід замислитися. Людина повинна прийти, десь посміхнутися, десь поплакати, десь подумати. Це все має бути в одній виставі. То вони не є на 100% розважальними. Наприклад, на «Любов до скону» були розкуплені квитки за тиждень до вистави.

 - А як сприймає європейський глядач?

 - В Європі нас добре приймають. Особливо в Польщі. Вщент була заповнена зала в Кракові, наприклад. Ми їздили у вересні й потім навесні 2023 року. Є українці, які давно там, є переселенці з Луганщини. Десь 40% - це поляки. Вистава грається українською, але ми завжди робимо субтитри. І глядачі дуже добре сприймають.

 Колектив театру

 - Після скандалів з діячами культури, які побачили у гастролях можливість виїхати з країни, не було проблем з перетинанням кордону?

 - Я думав, що будуть. Але, як показала практика, то все нормально. Ми не так давно їздили до Румунії. Я беру на себе відповідальність за людей. Це тішить, що все нормально. Бо, якщо будуть перепони для виїзду, це буде дуже погано. Театр не тільки показує вистави. Він спілкується з людьми. Польська не настільки складна, щоб ми не розумілися. Тому ми розповідаємо про війну, наших героїв, сьогодення.

Але я їздив на конференцію у Швецію. У Стокгольмі підіймалася тема українських театрів в умовах війни. І ось там треба було багато пояснювати. Бо європейська людина не може збагнути, як це - окупована територія. Так, ближчі до нас країни мають більше розуміння. Я вважаю, що треба це доносити у дальні держави теж. Бо чим далі від нас – тим менше володіння ситуацією в людей.

Гастролі

 - Зараз багато стьобу стосовно фронтів - економічного, культурного, інформаційного. Не ображає це?

 - Я не можу сказати, що у нас немає культурного фронту. Є. І всередині країни є. Але доcі є люди, думаю, у кожному місті, які себе не асоціюють з українцями. Якщо вони навіть мають український паспорт, громадянами нашої держави себе не вважають. Треба залучати людей до української культури. Показувати їм, що вони мають частку української ідентичності. Культура – це важливий момент, коли йде війна в Україні.

 - У нашого театру завжди були колаборації з відомими діячами культури. Наразі є таке?

 - З нами працює наша давня подруга, актриса Римма Зюбіна. Показувала виставу «Веселий дух», яка свого часу полюбилася сєвєродончанам. Вона приїде у вересні показати роботу «Це все вона». Римма Зюбіна працює на волонтерських засадах. У лютому вона проводила також творчі зустрічі. Плануємо ще залучати її до вистав, якщо буде змога.

 - А не думаєте зробити тур Україною?

 - Дуже б хотілося, але це впирається в гроші. Наприклад, команда, яка їхатиме до Дніпра, це 20 людей. Без матеріально-технічної бази це складно. Але ми б хотіли проїхатися Україною з нашими виставами.

 Колектив театру

 - Наразі, на вашу думку, культура на часі?

 - Культура завжди на часі. Особливо, коли йде війна в країні. Коли ворог знаходиться у 40 кілометрах. Вони думають, що ми любимо російську мову, російську культуру. Тому ми повинні навіть в таких умовах вкладати гроші в культуру, в театр, щоб показати свою українську ідентичність.