Чи можна чесно заробити на війні?

Для більшості жителів міста, в яке прийшла війна, вона означає втрату майна та грошей. Іноді дуже значні втрати. Для невеликої частини людей це час, коли можна заробити. Я зараз не про кримінал, не про мародерів, здирників та корупціонерів, які розкрадають державні ресурси та гуманітарку. Я про людей, які за умов війни надають платні послуги іншим людям. Вони своїми машинами вивозять людей із зони бойових дій, привозять туди передачі (продукти, ліки, речі), вивозять із квартир та підприємств особисті речі та товари. При цьому вони ризикують своїм життям та своїм майном (автомобілями), а їхні послуги справді дуже потрібні. Дивно чути нарікання на те, що за це беруть гроші, або що ці послуги надто дорогі.

Моїми перевізниками були якраз такі заповзятливі люди. Чоловік, якого звали Сергій (всі імена змінено), та його дорослий син. До Сєвєродонецька з Дніпра вони везли гуманітарну допомогу відомій благодійній організації. Транспорт, це вантажівка Ман з металевим фургоном. Гуманітарку вони завантажували у Дніпрі, на лівому березі, вивантажували у Сєвєродонецьку. І керування автомобілем, і навантаження-вивантаження, це все вони робили самі. Безкоштовно. У цьому плані вони є справжніми волонтерами. Щоправда, паливом їх забезпечували.

Заробляв Сергій тим, що разом із вантажем віз до Сєвєродонецька передачі: продукти харчування, ліки, якісь предмети. На цей раз, наприклад, він віз, у тому числі, автомобільний акумулятор. Передачі він розвозив містом. Крім того, назад у Дніпро він гнав не порожню машину, а завантажував її речами, технікою та меблями із квартир на замовлення їхніх власників. Які платили за цю послугу. Ось тільки навантаження вони здійснювали знову удвох. І потім - за кермо. Фізично важка робота. І небезпечна. По дорозі син Сергія показав мені пошкоджену під час обстрілу вантажівку їхніх партнерів, яка стояла на дорозі вже кілька днів.

Щодо вартості послуги з вивезення майна, то з Сергієм ми про це не говорили. А по інформації знайомих, які такою послугою користувалися, вона була і 300 доларів, і 40 тисяч гривень. Це залежить від кількості речей, місця знаходження тощо.

Із Сергієм я зустрівся у Дніпрі близько 11 ранку 2 травня. Як це зазвичай буває, вчора я домовлявся з однією людиною, а перевізником була інша людина. І інформація другої суттєво відрізнялася від того, що казав перший. Виявилось, що їхати треба не в кабіні машини, а у фургоні, сидячи на гуманітарних товарах. Що для моїх хребетних гриж було проблемним. Та й поїздка в закритому металевому фургоні територією, де була ймовірність потрапити під обстріл, здавалася не дуже безпечним заходом.

Крім того, у Слов'янську перевізники (батько та син) збиралися ночувати в кабіні машини, а мені ще треба було знайти місце для ночівлі.

Я так довго ставив із цього приводу питання, що перевізник із кимось переговорив і запропонував мені їхати до Сєвєродонецька наступного дня вже іншою машиною. Теж безкоштовно, але на легковику, водій якого також їхав до Сєвєродонецька. Про мету його поїздки я не питав, але з розмов можна було зрозуміти, що він збирався вивести когось із Сєвєродонецька до Дніпра. Вартість такої евакуації (за машину) становила від 10 тис. грн.

Це був дорогий позашляховик, а за кермом сидів вмілий водій. Виїхали ми від вокзалу Дніпра о 5-й ранку і вже о 9-й у районі Соледару наздогнали вантажівку Сергія. Тут мене пересадили в кабіну вантажної машини, і приблизно об 11 ранку 3 травня я приїхав до Сєвєродонецька.