Топонімічна історія Сєверодонецька

Сєвєродонецьк, Сєверодонецьк, Северодонецьк, Сєверо-Донецьк, Сєвєро-Донецьк, Северо-Донецьк, Північнодонецьк, Сіверськодонецьк, Верхньодонецьк... Це варіанти назви міста, які мені доводилося зустрічати.

Основні причини такої топонімічної поліваріантності полягають у нерозумінні історії походження цієї складноскороченої назви і в зміні правопису. Через ці причини навіть світила філологічної науки, доктори філологічних наук, професори В. В. Лучик і О. Д. Пономарів наполягали кожен на своєму варіанті назви. Варіант Лучика – Сєверодонецьк було внесено в нормативний документ ДК 014-97 «Класифікатор об’єктів адміністративно-територіального устрою України», а варіант Пономаріва – Сіверськодонецьк значився в правописі 1990 року. Лише в Українському правописі 2019 року цей варіант назви було вилучено.

Міська влада використовує варіант назви Сєвєродонецьк, який вміщено у довіднику “Адміністративно-територіальний устрій (станом на 1 січня 2012 р.)” – К.: Парламентське видавництво, 2012.

Певно, що лише рішення Верховної Ради, яке буде базуватися на знанні історії походження назви і на нормах українського правопису, може покласти край варіативності у написанні назви міста.

Історію назви можна розпочати від 1932 року, коли розпочалося будівництво Лисичанського хімкомбінату. Планувалося, що майбутні хіміки житимуть в Лисичанську, а завод буде за річкою, на Ново-Сиротинській рівнині. Будівництвом опікується Наркомважпром СРСР, очолюваний Г. К. Орджонікідзе. Зрозуміло, що усе листування, уся документація велися російською мовою. І в ній місце будівництва називали “Лисхимстрой” – скорочення від “Лисичанскогое химическое строительство”.

У 1934 році директор будівництва О. Забєльський всупереч планам розпочав зводити селище будівельників не в Лисичанську, а поруч із будівництвом, щоб не їздити будівельникам на роботу через річку, яка мала особливість весною розливатися і зносити хирлявий міст. А грошей на будівництво капітального моста не було виділено. До 1938 року вже сформувалося робітниче селище, яке так і називали “Лисхимстрой”. Українською мовою воно писалося Лисхемстрой, бо у відповідності з тогочасним українським правописом слово “хімія” писалося як “хемія”.

Указ Президії Верховної ради УРСР “Про віднесення населених пунктів Ворошиловградської області до категорії міст та селищ міського типу і встановлення їх меж”, який підписаний 28 жовтня 1938 року. У ньому до категорії селищ міського типу окрім інших віднесено і “Лисхемстрой”. Процитую “ЛИСХЕМСТРОЙ, Лисичанського району, – виключити з міської смуги міста Лисичанська і утворити в ньому селищну раду. Зберегти за селищем попереднє найменування”.

Фраза “Зберегти за селищем попереднє найменування” вказує на те, що назва Лисхемстрой робітничому селищу була присвоєне раніше, до 1938 року. І саме Лисхемстрой, не Лисхембуд, як мало б звучати українською. Російськомовну назву “Лисхимстрой” записали українською мовою у відповідності з правилами тогочасного правопису – Лисхемстрой.

9 липня 1947 року Рада Міністрів СРСР прийняла рішення про прискорення будівництва Лисичанського хімкомбінату. Планувалося, що розвертання будівництва призведе до переростання селища Лисхембуд у місто обласного підпорядкування. А місту потрібно ім᾽я. У довідці про селище при Лисичанському хімкомбінаті голова і секретар виконкому Лисхімбудівської ради депутатів трудящих вказали:

В части названия города, у трудящихся имеется ряд предложений, как-то:
1. Донецк
2. Красно-Донецк
3. Северо-Донецк
4. Ново-Лисичанск
5. Светлоград

Із п’яти варіантів у трьох присутнє Донецьк. Ця назва тоді ще була вільною, бо сучасний Донецьк у той час називався Сталіно. Тож у Сєверодонецька був шанс стати Донецьком. І це було б мотивовано, адже місто вийшло з Лисичанська, який називали “колискою Донбасу”. Як бачимо, слово “Донецьк” пов᾽язувалося не з назвою річки, а з Донецьким краєм, Донбасом.

Безпідставно вважається, що назва міста пішла від назви річки Сіверський Донець, яка російською мовою у різні часи писалася то “Северский Донец”, то “Северный Донец”. Від цього і плутанина з назвою міста. У дійсності ж це не так. Ключовим словом у назві міста, як бачимо у запропонованих варіантах, є Донецьк.

Розглянемо історію питання.

З часів Катерини ІІ річку Сіверський Донець називали "Северным Донцом". Не називали її Сіверським Дінцем і в 1950, коли давали назву селищу Лисхімбуд. Тож про Сіверськодонецьк і мови не може бути.

Ще з часів Є. Ковалевського і Д. Менделєєва, які вивчали можливості Донбасу, Сіверський Донець вважався північчю Донецької височини, де закінчувався Донецький басейн. Донбасу присвятив свою працю “Донецкий каменноугольный кряж и его будущность” (1867 р.) академік Григорій Гельмерсен. Під його керівництвом було створено пластову карту Донецького басейну, на якій позначено “Северодонецкий надвиг” – Північнодонецький насув, де карбон налягає на крейду і палеоген. Термін “северодонецкий надвиг” пішов не від назви річки, а від півночі Донецького кряжу і Донецького басейну. В томі XLVI «Геологии СССР» (М., «Недра», 1970) написано, що границею Донбаса є: «...на севере — Северодонецкий (Глубокинский) надвиг, на востоке — Восточно-Сальский разлом». Як видно, визначення дано по сторонам світу.

З 1913 по 1953 рік існувала “Северо-Донецкая железная дорога” – Північно-Донецька залізниця. Ця назва точно походить не від річки, яку іноді могли писати як Північний Донець, бо була ще й Південно-Донецька залізниця, але ж Південного Дінця немає. Лише у 1953 році обидві залізниці об’єднали, утворивши Донецьку залізницю. І Сталіно перейменували на Донецьк, не тому, що місто знаходилося на Донці, а тому, що його вважали центром Донецького басейну, Донбасу.

Назви дореволюційних акціонерних товариств “Северо-Донецкое”, “Русско-Донецкое”, “Крымско-Донецкое”, рудників “Горско-Донецкий”, “Донецко-Горский”, “Рубежанско-Донецкий” вказують на приналежність їх до Донецького краю, а не до річки Сіверський Донець. Утвердилася традиція називати об’єкти, які знаходилися на півночі Донецького краю, словосполученнями, що містили похідні від слів північ та Донецьк.

Від того, що Лисичанськ знаходився на півночі Донецького краю, навколо міста було чимало підприємств із назвою, яка свідчить про приналежність їх до півночі Донбасу. Наприклад, до утвореного в 1921 році у Лисичанську тресту “Химуголь”, входили Північно-Донецький склозавод та Північно-Донецький рудник. У 1927 році розпочалося проектування “СевДонГРЭС” (російською – Северо-Донецкая государственная районная электростанция), українською мовою в деяких документах писали “Північдондрес”. Ця електростанція в планах ГОЭЛРО (скорочення від російського – Государственная комиссия по электрофикации России), мала назву Лисичанської, але при підготовці планів першої п’ятирічки, назву змінили на “Северо-Донецкую”, бо вона мала обслуговувати північ Донбасу. Ця електростанція стала до ладу в 1931 році. У той час у Лисичанську було ще підприємство “Північдоненерго”.

У варіантах назви, запропонованих у 1947 році, складова “Донецьк” означає не річку, а Донецький край, Донбас, центром якого було місто Сталіно. Через це, коли настав час перейменовувати Сталіно, то й назвали його Донецьком, як столицю Донбасу. А міг би Сєверодонецьк називатися Донецьком. Із 5 запропонованих назв три були з основою "Донецьк". А існував ще один варіант – Верхньодонецьк.

Назва міста, де будували велетень української хімії – Лисичанський азотно-туковий комбінат, походити від річки у той час не могла. Сталін у зеніті слави і міці – переможець у Другій світовій війні. Він будує комуністичну державу і мріє про комунізм у всьому світі. Тоді все було підпорядковано цій ідеї, все мало бути у дусі величі комуністичного будівництва. Називати тоді могли іменами соратників-комуністів, символами розвитку і будівництва промисловості та того, що показує майбутню велич комуністичної країни.

У 1950 році, коли вже настав час перейменування, у селищі при обговоренні, яке тривало три дні, найбільше пропозицій набрали назви: Світлоград, Комсомольськ-на-Дінці, Менделєєвськ і Сєверодонецьк. Найбільше голосів набрав Світлоград. Молодь пропонувала Комсомольськ-на-Дінці, керівнику тресту «Лисхімбуд» П. Новікову подобалося Менделєєвськ, були прихильники і Сєверодонецька. В обкомі партії зупинилися на назві “Северодонецк”.
Можливо, своїй назві місто зобов’язане Гнату Макаровичу Галянту, довоєнному секретарю Ворошиловградського обкому партії. У жовтні 1941 із усіх електростанцій “Донбасенерго” Сєверо-Донецька ДРЕС залишалася єдиною поза зоною окупації. Дев’ять місяців станція забезпечували шахти, військові майстерні, хімкомбінат електроенергією. 10 липня 1942 поступила команда завершити евакуацію. На станції лишилося 6 чоловік, які мали в останній момент вивести з ладу єдину турбіну, яка ще лишалася в строю. Після повідомлення із підстанції шахти “Чорноморка”, що в шахтний двір в’їжджають німці, енергетики злили масло з турбіни. Коли підшипники поплавилися і турбіна почала розриватися, вони переправились через Донець і пішли у сторону Воронового. Серед цих останніх був і секретар Ворошиловградського обкому партії Гнат Макарович Галянт. А в 1950 році Гната Галянта було призначено директором Сєверодонецької ТЕЦ, яку тоді почали будувати для потреб Лисичанського хімкомбінату і селища Лисхімстрой. Тоді Сєверо-Донецька ДРЕС і Сєверодонецька ТЕЦ мали становити одне підприємство, яке розташоване на двох майданчиках. Логічно, що коли селищу давали ім’я, то авторитет Галянта вплинув на те, щоб селищу дали назву тієї ТЕЦ, яка була йому так близька.

А річка Сіверський Донець тут ні до чого. Адже місто не знаходилося на березі Сіверського Дінця. Між річкою і містом було ще два ряди поселень: уздовж берега розташувалися Павлоград і Синецький, перед комбінатом – Новосиротине і Бакай, а Сєверодонецьк вже за Лисичанським хімкомбінатом.

В Указі від 27 січня 1950 р. “Про перейменування селища міського типу Лисхімстрой Лисичанського району Ворошиловградської області” назву міста записали без врахування особливостей української мови:
Задовольнити клопотання радянських та партійних організацій Ворошиловградської області про перейменування селища міського типу Лисхімстрой Лисичанського району з присвоєнням йому найменування Сєвєродонецьк.
Лисхімстроївську селищну Раду перейменувати на Сєвєродонецьку.

Звернемо увагу на те, що у 1938 р. Президія ВР називала селище Лисхемстрой, а у 1950 – Лисхімстрой, хоча ніякого перейменування у цей період не відбувалося. Юридично виходить, що перейменували якесь невідоме селище Лисхімстрой в Сєвєродонецьк, а Лисхемстрой лишився без перейменування. Цей казус трапився через зміну правопису. У 1946 р. до правопису внесли деякі зміни, які наблизили українську мову до російської, зокрема “хемія” стала “хімією”. Очевидно, після уведення нових правописних норм внесли правку у назву селища без усяких указів. І вже у довіднику адміністративно-територіального поділу Української РСР 1947 року назва записана як Лисхімстрой.

А в 1950 р. на український правопис не дуже звертали увагу. Назву Сєвєродонецьк написали так, щоб було схоже на російську – “как слышим, так и пишем”. А чули у високих кабінетах лише російську мову.

Правила адаптації російських прізвищ та географічних назв до української мови складалися у 1918 році під час мовної реформи. За правилами російська літера «е» передається через «е», а літера «ѣ» – через «і» або «є», в залежності від ситуації. Коли російському «е» кореня відповідає в аналогічних українських коренях «і» (тобто на місці колишнього «ѣ» ), пишеться «є». За цими правилами дореформенне сѣвер має писатися українською сєвер. Ці норми не змінилися і в останньому варіанті Українського правопису.

27 березня 1958 року виконком Луганської Облради депутатів трудящих приймає рішення: “Поселок городского типа Северодонецк города Лисичанска отнести к категории городов районного подчинения”. Протокол і рішення подано російською мовою. А вже 31 березня у “Відомостях Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки” було зафіксовано: “Рішення виконавчого комітету Луганської обласної Ради депутатів трудящих від 27 березня 1958 року селище міського типу Сєверодонецьк Лисичанської міської Ради віднесено до категорії міст районного підпорядкування”. В секретаріаті Верховної Ради в назву міста внесли правку, записали у відповідності до норм українського правопису. Сталіна вже немає, можна згадати і норми української мови.

Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 30 грудня 1962 року прийнято рішення:

Віднести у відання обласних /промислових/ Рад депутатів трудящих такі міста з підпорядкованими їх Радам населеними пунктами:
. . .
м. Сєвєродонецьк — з селищем міського типу Сиротине.

Але у довідниках адміністративно-територіального поділу за 1968, 1972 і 1987 роки назву міста залишили Сєверодонецьк. Очевидно в редакції довідника персонал виявився освіченішим від секретаріату Президії ВР, і переклали рішення Луганської обласної ради з російської мови у відповідності з нормами української.
З настанням незалежністі в Україні усі подібні довідники було замінено нормативно-правовим актом ДК 014-97 «Державний класифікатор об’єктів адміністративно-територіального устрою України”, у другому томі якого під номером 44 120 значиться місто Сєверодонецьк. Кількість варіантів написання почала зменшуватися. Лишалися три частіше вживаних: Сєверо, Северо і Сєвєро.

З 1 липня 2004 року почав діяти Закон «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», а за ним вийшов наказ Держкомпідприємництва № 65 «Про затвердження Вимог щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу». Виникла потреба писати офіційну назву міста в установчі документи. І тут, очевидно, російськомовні чиновники не додумалися заглянути в Державний класифікатор, а вирішили, що «пишется, как слышится» – Сєвєродонецк. Але ж ті організації і підприємства, хто реєструвався раніше, використовували назву Сєверодонецьк. Тому далі розпочалися якісь чиновницько-депутатські дії, що не мають відношення ні до філології, ні до історії з географією, ні до іншої науки. В результаті на внутрішній обкладинці Відомостей Верховної Ради України від 11.04.2008 № 15 (лише україномовного видання, хоча у той час виходило і російськомовне) появилося повідомлення про те, що Луганська обласна рада прийняла таке рішення: «У довіднику “Українська РСР. Адміністративно-територіальний устрій”, Київ, 1987 рік, на сторінках 36, 37, 38 та 41 внести наступні правки: в Луганській області у розділі 2 «Відомості про міста і селища міського типу», пункт а) «Міста обласного підпорядкування» замість найменування міста «Сєверодонецьк» записати – «Сєвєродонецьк», пункт в) «Селища міського типу» на сторінках 37 і 38 замість слів «Сєверодонецькій міськраді» записати «Сєвєродонецькій міськраді».

Але ж це було лише повідомлення про рішення обласної ради внести зміни в недіючий довідник Української РСР. А чи може обласна рада вносити зміни у будь-які довідники, які не вона видавала? Для зміни назви населеного пункту потрібно рішення Верховної Ради. Такі дії схожі на ситуацію, коли якусь Марію за паспортом, рідні і близькі називають Машею, Марусею або навіть Мариною. Обласна, і міська ради можуть відміняти назву міста у недіючому довіднику неіснуючої країни. Тільки юридичних наслідків це не може мати. Вносити зміни в назви населених пунктів може лише Верховна Рада. Обласна рада ніби-то внесла зміни у довідник УРСР 1987 року, який втратив свою силу, бо в Україні вже діяв державний класифікатор ДК 014-97, де зафіксована назва Сєверодонецьк. Тобто обласна рада внесла зміни у недіючий довідник Української РСР. Та й довідник не є нормативним документом, він лише має фіксувати рішення компетентних органів.

Рішення облради від 11.04.2008 було опубліковано на обкладинці “Відомостей ВРУ” № 15 від 11.04.2008, тобто в той же день, що практично неможливо. Можна бачити, що в інших випадках від прийняття рішення облради до публікації у “Відомостях ВРУ” проходить певний час – від кількох тижнів до кількох місяців. Це наводить на думку, що рішення облради могло і не бути. Яким чином подібне рішення було опубліковано в день його прийняття обласною радою?

Зараз склалася ситуація, коли в Україні усі топоніми з основою “сєвер”, такі як Сєверний, Сєверне, Сєверо-Гундоровський пишуться у відповідності з нормами українського правопису, і лише Сєверодонецьк лишається поза нормами.

Існують “Правила написання українських географічних назв на картах та в інших виданнях”, затверджені у Міністерстві юстиції України 13 серпня 2014 р. за N 957/25734 відповідно до Закону України "Про географічні назви"

Пункт 3.4.Правил говорить:

Географічні назви російського походження не перекладаються, а передаються українською мовою за нормами і правилами українського правопису, наприклад:

Лечебное — Лічебне,
Северное — Сєверне

Виходить, що “на картах та в інших виданнях” назва буде писатися “Сєверодонецьк”, а в місті влада писатиме “Сєвєродонецьк”. Сім населених пунктів України писатимуться через “сєверо”, а лише Сєверодонецьк через “сєвєро”.

Припустимо, відбудеться якась адміністративно-територіальна зміна і Сєверодонецьк стане центром адміністративної одиниці, куди входитимуть й інші поселення із “сєверо”. Тоді треба буде писати, наприклад, “селище СєвЕро-Гундорівський СєвЄродонецької області”. Якось негарно буде, наочною стає відсутність єдиних правил, що не припустимо у цивілізованій країні.

Наразі чинне законодавство не передбачає такої правової категорії, як уточнення найменувань населених пунктів, хоча вона існувала у правовому полі держави до набрання чинності Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року, і застосовувалася обласними радами до найменувань селищ міського типу і сільських населених пунктів. Зараз будь-яка зміна назви населеного пункту кваліфікується як його перейменування і має здійснюватися лише за рішенням Верховної Ради України.

Історія з назвою Сєверодонецька тягнеться від 1950 року. Вже давно немає Сталіна, Існує незалежна держава Україна з державною українською мовою. Існує український правопис, за яким назву слід писати Сєверодонецьк. І існують різні закони й нормативно-правові акти, які не співвідносяться між собою. І досі ми пишемо на свій розсуд, хто як уважає за правильне назву міста Сєверодонецька.