7 березня — день народження засновника Сєверодонецька

Засновник Сєверодонецька Олександр Дмитрович Забєльський народився, як зазначено в “Анкеті арештованого”, 22 лютого 1889 року. За новим календарем, який було введено у 1918 році, ця дата має відповідати 7 березня.

Саме Забєльський заснував місто Сєверодонецьк, якого не мало бути. Сєверодончани досі не знають, кому зобов’язані появою свого міста, нічого не знають про людину, яка вказала місце, від якого почало рости майбутнє місто хіміків. При Забєльському було зведено перші будинки, почали формуватися перші квартали Сєверодонецька.
А не знаємо ми про Забєльського тому, що він був розстріляний у 1937 році як “ворог народу”. Про людей, які загинули у сталінські часи Великого Терору ми й досі мало знаємо.

Олександр Дмитрович Забєльський народився 1889 року в м. Мензелінськ Уфімської губернії. Про дитячі роки нічого не відомо. Ріс без батьків в Ахтирці Сумської області у двох жінок-одиначок, які виховували його як сина, дали можливість закінчити гімназію. Що сталося з батьками і як опинився в Україні – невідомо. Отримав вищу економічну освіту і змолоду вступив у Партію соціал-революціонерів, тобто есерів. Але у 1919 став більшовиком і почалася партійно-господарська кар'єра.

 Гімназист Олександр Забєльський

У 1921-1923 рр займався кооперацією, працював головою “Вукопспілки” у Чернігові, Одесі, Києві. З 1924 року живе й працює у Харкові, був членом правління”Сільського господаря”, потім членом колегії Наркомторгу УСРР
У Харкові з дружиною Таїсією Пилипівною (у дівоцтві – Клименко) та дочкою Оленою проживали у “будинку-підкові” по вулиці Гіршмана, 17, який спорудили у 1928 році для працівників УРНГ — Української Ради Народного Господарства, що згодом увійшла до очолюваного Г. Орджонікідзе Наркомтяжпрома.

Забельській на лавці

П’ятирічкою індустріалізації стали 1928-1932 роки, коли будували Магнітку, ТуркСиб, Уралмаш, Комсомольськ-на-Амурі, ДніпроГЕС та інші підприємства, закуплені за рубежом і змонтовані тут під керівництвом зарубіжних спеціалістів. Для закупки заводів за кордоном потрібні були гроші, і великі гроші. Олександра Забєльського, який займався споживчою кооперацією і торгівлею, послали торгпредом СРСР в Австрію і Німеччину, де він працював з 1928 по 1930 роки, продаючи нафтопродукти, руди, ліс, зерно тощо, закуповуючи обладнання і цілі заводи. Звітував особисто перед очільником Наркомтяжмаша Г. К. Орджонікідзе.

Торгпред О. Забєльський в Німеччині

Після повернення в Харків Забельський працював начальником науково-дослідного сектора ВРНГ УСРР. А після реорганізації і утворення галузевих народних комісаріатів – Уповноваженим Наркомважпрому, який підпорядковувався науково-технічному управлінню ВРНГ СРСР, очолюваного М. І. Бухаріним. Тож з Бухаріним і наркомом Орджонікідзе Забєльський був добре знайомий і неодноразово зустрічався.
В кінці 1930-го сім’я Забєльського повертається із-за кордону.

Дружина Таїсія Пилипівна та дочка Олена у Харкові після повернення з Німеччини

У вересні 1933 Забєльського призначають начальником будівництва Лисичанського азотно-тукового заводу. Спочатку тут планували невеликий дослідно-промисловий завод, де відпрацьовували б необхідні процеси для проектування великого азотно-тукового комбінату.

Начальник будівельного управління Лисхімбуду Олександр Забєльский і спеціалісти-будівельники, які жили в Лисичанську, зиму поїздили кінними фаетонами і “лінійками” з лисичанських круч правого на лівий берег і назад, а коли вже весняна повінь змила міст, то Забєльський вирішив, що персонал має жити на тому ж березі, що й комбінат, а з Лисичанська у разі термінової необхідності можна і не добратися. Проєктанти проєктували місто хіміків поруч з Лисичанськом, але він переконав наркома важкої промисловості Орджонікідзе і, заручившись його підтримкою, розпочав будувати місто на тому ж березі, за два кілометри від комбінату.

Від перших бараків на розі вулиці Ліщини і бульвару Дружби народів, які заселили 29 квітня 1934 року, почався відлік Сєверодонецька.

На схемі І. М. Барського зображено перші об’єкти Лисхімстроя, майбутнього Сєверодонецька, започатковані Забєльським весною 1934 року.м.

У липні 1934 Раднарком СРСР прийняв постанову про будівництво у Лисичанську не заводу, а великого комбінату. І ніякого імпорту. Все обладнання – своє і найпередовіше. Розпочалися роботи над новими проектами, мінялися закладені раніше рішення, синтез аміаку переводився з тиску 300 атмосфер на 850. Деякі процеси ще відпрацьовувалися на інших підприємствах. Через це будівництво кілька разів “заморожувалося”.
Забєльський повернувся у Харків, де з квітня 1935 і майже до кінця 1936 року працював директором дослідного заводу управління азотної промисловості (“Главазот”). У грудні 1936 його призначено директором Баглійського коксохімзаводу (м. Кам’янське Дніпропетровської області).

1936 рік. О. Забєльський — директор Баглійського коксохімзаводу

13 липня 1937 року Забєльського арештовують як учасника “антирадянської терористичної організації правих в Україні”. Про нього згадали після лютнево-березневого пленуму ЦК ВКП(б) 1937 року, де розглядали питання “Справа тт. Бухаріна і Рикова” та питання шкідництва у промисловості. З доповіддю виступив сам голова уряду В. Молотов. Він розповідав про “контрреволюційну роботу” заступників Орджонікідзе і наводив приклади шкідництва по галузям промисловості. Не забув і азотну промисловість: “В галузі азотної промисловості затягувалось будівництво нових об’єктів, головним чином шляхом систематичних і довготривалих переробок їх проектів (Лисичанський, Ріонський, Бакинський, Чирчикський)”. З “лівим уклоністом” Троцьким на той момент було покінчено. Настав час “правого” Бухаріна. Ось тут і згадали Забєльського, який працював з Орджонікідзе і Бухаріним, і гальмував будівництво ЛХК, бо “вредітєль”. А для чого? Бо ворог, член контрреволюційної організації.

Анкета

16 вересня 1937 року за вироком Військової Колегії Верховного Суду СРСР він був засуджений до вищої міри покарання – розстрілу з повною конфіскацією майна. 17 вересня 1937 вирок виконано в місті Дніпропетровську. Фактично вирок було винесено особисто Сталіним і Молотовим ще 25 серпня, коли вони підписали список обвинувачених по 1-й категорії, яких Військова колегія Верховного Суду СРСР мала “судити”. Після цієї санкції судові органи лише оформляли видимість “суду”.

У “розстрільному списку” із 569 осіб, підписаному Сталіним і Молотовим, Забєльський був під номером 198

Дружині Забєльського, як ЧСИР – “члену семьи изменника родины”, дісталися вісім років таборів, які вона “від дзвінка до дзвінка” відбула у відомому АЛЖИРі – “Акмолинский лагерь жен изменников родины”. Дочку студентку Олену виключили з інституту, бо не покаялася на факультетському зібранні і не відмовилася від батька.

Забєльські Таїсія Пилипівна і Олександр Забєльський

Реабілітували Олександра Дмитровича Забєльського через 20 років, 16 листопада 1957 року. Посмертно.

Справка о реабілітації-16.09.1957