Вулиці Сєвєродонецька носять імена своїх героїв. Олексій Агафонов.

З кожним роком віддаляються події однієї з найкривавіших воєн, яких зазнало людство - Другої світової війни.

Але ніколи не зникне пам’ять про велику Перемогу, про усіх загиблих і усіх тих, хто вижив та пройшов через пекло тієї війни.

Всі ветерани і учасники Другої світової війни - герої. Але й серед них є особлива категорія людей, кого ми називаємо героями з великої літери - Герої Радянського Союзу. І неважливо, що вже не існує такої держави: героїзм - категорія вічна поза простором і часом.

Серед таких героїв - троє наших земляків. Біографія кожного з них - це сторінка в історії нашого міста. Вулиці Сєвєродонецька носять їх імена. Починаємо розповідь про наших земляків-героїв.

Герой Другої світової війни Олексій Іванович Агафонов.

Алексей Агафонов у 17 років пішов на фронт разом з батьком у листопаді 1941-го. Олексій служив - кулеметником, батько - підношувачем снарядів. Після закінчення полкової школи сержант Агафонов був призначений командиром відділення протитанкових гармат.

У листопаді 1943 року готувалася операція по звільненню Києва. Потрібно було проникнути в тил ворога і перерізати дорогу на північ від Києва, по якій фашисти повинні були відступати. На завдання відбирали добровольців. Серед них був Олексій Агафонов.46 бійців вночі перейшли лінію фронту і окопалися на заданому п'ятачку. Вранці зав’язався бій. Танки, піхота... Олексій був важко поранений в голову, але до цього встиг підбити 3 ворожих танка. Нацистів було в кілька разів більше, вони стали обходити десантників з флангу. Поранений командир віддав єдино можливий наказ: «Викликаємо вогонь на себе!» Через кілька хвилин поле бою накрив шквальний вогонь «катюш». Ворог був знищений, але з 46-ти добровольців в живих залишилося тільки четверо. Серед них був і Олексій Агафонов.

15 січня 1944 року Олексію Івановичу Агафонову було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Герою не було ще й 20-ти років.

Після госпіталю Олексій закінчив кавалерійського училища і був призначений командиром шабельного взводу 9-ї гвардійської кавалерійської дивізії. При звільненні Будапешта знову був тяжко поранений. Перемога застала його в госпіталі.

Після закінчення війни Олексій Іванович повернувся додому, спочатку в Лисичанськ, а трохи пізніше переїхав в Лісхімстрой. Став працювати шофером, потім начальником зміни в цеху водопостачання «Азоту».

4 травня 1978 року Олексія Івановича не стало. Його ім'я золотими буквами написано на меморіалі Музею Другої світової війни в Києві.

А вулиця, на якій він жив в Сєвєродонецьку - Театральний провулок - тепер носить ім'я Агафонова.