Від аеродрому до аеропорту

Датою народження аеродрому в Сєверодонецьку можна вважати 1 травня 1948 року, коли з аеродрому, розташованого в Новосиротино на полі колгоспу ім. Сталіна, неподалік сучасних цехів аміаку Сєверодонецького «Азоту», вперше злетів літак ЯК-12. Новенький ЯК-12 був невибагливим і для зльоту йому вистачало 185 м рівної поверхні, відведеної на полі колгоспу ім. Сталіна. Максимальну швидкість він розвивав до 175 км/год. Небагато, але досить для того, щоб швидко доставити чотирьох керівників будівництва хімкомбінату у Ворошиловград чи Харків для оперативного вирішення питань. Невдовзі його замінили два біплани ПО-2, які належали один будівельникам, інший хімкомбінату.

Один з них був відкритий, пасажир сидів за пілотом, інший – санітарний варіант, який міг брати двох пасажирів.
Поштовхом для розвитку авіації в Сєверодонецьку стала... наука. В середині 1950-х років Президія Академія наук УРСР прийняла постанову, у відповідності до якої бригади учених, очолювані академіками і член-кореспондентами, виїздили в раднаргоспи. Там члени таких бригад науковців детально інформували керівників раднаргоспів і їх управлінь та представників підприємств про нові напрямки досліджень, про завершені науково-дослідні роботи, які можуть бути запроваджені, консультували про те, де і які наукові задачі можуть вирішуватися. Тоді заклади Академії наук УРСР встановили тісні контакти з Рубіжанським і Лисичанським хімічними комбінатами, які активно розвивалися, опираючись на новітні розробки учених. Тіснішій співпраці науковців з цими підприємствами заважала відстань від наукових центрів і відсутність розвинутого транспортного сполучення. Було прийнято рішення про організацію авіасполучення із Сєверодонецьком.

25 липня 1957 р. розпочалися регулярні пасажирські авіарейси із Сєверодонецька у Ворошиловград. Десятимісний АН-2 щоденно здійснював по три рейси. А в 1962 році відбувалося вже 12 щоденних рейсів між Ворошиловградом і Сєверодонецьком. Організували і повітряні прогулянки по 7-8 хвилин для бажаючих подивитися зверху на Сєверодонецьк і його околиці. Незабаром прийшли літаки чеського виробництва Super Aero A-45, які здавалися еталоном комфорту після АН-2. Газета “Луганская правда” (20.12.1962) повідомляла, що вартість польотів місцевими авіалініями не перевищує вартості проїзду автобусом, а відстань покривається у 8-10 разів швидше.

На грудневому 1963 р. пленумі ЦК КПРС було прийнято рішення про прискорений розвиток хімічної промисловості, про збільшення капітальних вкладень, будівництво нових і реконструкцію діючих заводів хімічної галузі. Лисичанський хімкомбінат розвиватися міг лише у бік Дінця, бо з іншого боку вже було місто Сєверодонецьк. Постало питання про перенесення аеродрому і будівництво справжнього аеропорту. Звісно, малі літаки типу АН-2 і далі могли б приземлятися на такому аеродромі, але в ті роки частими були розливи Дінця і Борової. У цей час аеродром стояв у воді. Керівники міста і комбінату мріяли про справжній аеропорт з великими літаками і почали добиватися переносу аеродрому на інше місце, мотивуючи тим, що нова висока труба ТЕЦ висотою 240 м буде становити небезпеку польотам. Дозвіл на новий аеродром було отримано.

На фото будівля аеровокзалу і вид на вулицю Шевченка Новосиротиного, за якою видно труби ТЕЦ, та вид на аеродромне поле.

Керувати будівництвом було доручено працівнику комбінату «Луганськхімбуд» Михайлу Лаврентійовичу Гололобову, який до 1960 року служив у авіації. Разом з командиром Ворошиловградського об᾽єднаного авіазагону вони облітали усі околиці. Авіаторам сподобалось місце біля озера Медвежого, але міська влада вирішила, що будівництво там обійдеться задорого, і вибрали місце перед Борівським. Там було відведено територію в 179 гектарів. По закінченні будівництва М. Л. Гололобова призначили начальником аеропорту.

Була побудована злітна смуга довжиною 1450 м з бетонним покриттям 14,5 см, під яким укладена дренажна подушка: глина, пісок, щебінь. Крім будівлі аеровокзалу побудували і готель «Політ». У 1967 році будівництво аеропорту було завершено, але не обійшлося без недоробок. Цей рік був останнім роком старого аеродрому у Новосиротиному, начальником якого був Романцов Микола Петрович. У той рік малими літаками було перевезено понад 68 тисяч пасажирів і близько 500 т вантажів.

По справжньому масовою і доступною авіація стала після відкриття справжнього аеропорту з аеровокзальним комплексом і бетонною смугою, які могли приймати літаки середньої протяжності. У 1968 році почали приймати перші ИЛ-12, ИЛ-14, ЛИ-2. А 7 травня було виконано перший рейс турбогвинтовим літаком АН-24 на Київ. Урочисте відкриття відбулося у вересні 1968 року. На відкриття прибув із Києва керівник хімічної галузі України Г. І. Вілєсов, який до 1957 року був директором Лисхімкомбінату, і завжди сприяв розвитку міста і підприємства. Серед гостей були присутні і керівники Сєверодонецького хімкомбінату на чолі з тогочасним директором Гогіним В. Ф., адже комбінат брав пайову участь у будівництві аеропорту.

Аеропорт “Сєвєродонецьк”

Поступово можливості аеропорту росли. Добилися дозволу на другий напрямок. Тепер літаки АН-24 і ЯК-40 могли заходити на посадку не лише від міста, але й зі сторони Борівського, від чого продуктивність зросла удвічі. Збільшувалась і кількість напрямків. У розклад включалися рейси на Москву, Київ, Одесу, Сімферополь, Вінницю, Львів. Потім появився рейс Київ – Сєверодонецьк – Рига, в Анапу, Сочі, Ростов та інші. Для малої авіації побудували другу смугу довжиною 400 м.

У 1969 році аеропорт очолив полковник Пономарьов А. М., потім Приходько І. С., а з 1976 по 1982 рік ним керував Лойко М. Г. Його заступником був Шутько І. О., начальниками служб були Цуканов В. С., Дяченко Є. М., Галій К. С. Вузол зв᾽язку очолював Черниш В. І. У штатному розкладі аеропорту значилося 220 чоловік, хоча, фактично число співробітників коливалося навколо числа 160. Крім керівників в аеропорту працювали авіатехніки, техніки зв'язку, аеродромні працівники, техніки ГММ, служба руху (диспетчери), касири, чергові по посадці, перонний контролер, багажний і комірник, агенти Аерофлоту в Сєверодонецьку, Лисичанську, Рубіжному, Кремінній.

У 1975 р. аеропорт досяг піку: було здійснено 5100 вильотів, перевезено 114,5 тисячі пасажирів, близько 2,5 тисячі тон вантажів. У 1992 р. аеропорт доставляв пасажирів у 13 міст України, а також у Москву, Санкт-Петербург і Ростов. У зв’язку з розпадом всесоюзної авіакомпанії “Аерофлот”, галопуючої інфляції і різкого зростання цін на пальне, 1993 рік став останнім роком регулярних пасажирських перевезень. Після чого почалася нова і сумна історія аеропорту. У 1995 році авіакомпанія “Луганські авіалінії” передала аеропорт у власність міста Сєверодонецька. У ті кризові роки утримувати аеропорт місту було не під силу. Почалася передача аеропорту все новим власникам зі спробами відновити діяльність аеропорту, аж поки у 2014 році бойовики Олексія Мозгового дограбували аеропорт до останнього.
Поки йдуть бойові дії, навряд чи з аеропорту зможуть злітати літаки.

Та віриться, що цей сумний період колись скінчиться, і над містом знову будуть літати літаки, які доставлятимуть сєверодончан не лише у міста Росії і Білорусі, як це було колись, але і в міста європейських країн.

Розклади рейсів літаків за маршрутами у кризові 1990-і роки показують як мінялася ситуація, маршрути і ціни.