Лисхімстроївський парк

sd.ua: У вас есть интересные воспоминания и фотографии по истории Северодонецка?
Поделитесь с нами для публикации в рубрике по истории региона.
Лисхімстроївський парк

Коли “партийные и непартийные большевики” взялися будувати “социалистический город – солнечный город”, а саме такими словами в першому номері газети “За стахановскую стройку” розповідалося про плани будівництва Лисичанського хімкомбінату і міста при ньому, то про парк не йшлося. Згадувалися сквери, спортивні майданчики, будинок культури, кіно і багато різного, а от парку заплановано не було.

Та після того, як будівельники розбудили піщані бархани і пісок під час буревію почав засипати будинки по самі вікна, то у лисхімстроївців виникло бажання перемогти цю “сахару”. Жителі почали виходити на озеленення свого селища, і навіть народилась ідея створити у селищі парк культури.

І такий парк у Лисхімстрої було створено там, де сосновий ліс від Борової підступав до північної околиці селища. Парк був невеликий, всього 13 гектарів. Між сосен бору вирішили зробити алеї, насадити листяні дерева і кущі. 5 червня 1937 року під звуки духового оркестру було відкрито парк культури і відпочинку з єдиною поки що розвагою – танцмайданчиком. Але молодь вірила, що у майбутньому їх парк стане справжнім парком, як у великих містах. Тоді й виникла думка – у майбутньому місті вулицю, яка буде проходити повз їх парк, назвати Парковою. І коли у 1950 році давали назви вулицям, її так і назвали – Паркова; це вже пізніше її перейменували на Сметаніна.

1939-Парк Лисхімстроя

На довоєнних картах видно, що Лисхімстрой був ще невеличким селищем, яке обмежувалося майбутніми вулицями Сметаніна – Енергетиків і Ліщини – Танкістів. Від Танкістів до Першотравневої ще тільки почали формуватися перші квартали від Сметаніна, там ще йшло будівництво. Тож вхід до парку був від вулиці Танкістів, від якої повз поліклініку і через піщані дюни вела доріжка.

А далі була війна. З боку парку в селище заходили радянські танки, які 31 січня 1943 року звільняли селище від окупантів. Після звільнення кілька років було не до парку, стояло питання виживання.

Повоєнний проект планування селища Лисхемстрой 1947 року вже передбачав парк з архітектурними спорудами і стадіоном поруч. Переважно у селищі проживала молодь, яка вирішила до 30-річчя заснування комсомолу (1948 р.) відновити парк. До парку проклали шосейну дорогу. Сімдесят фасонних лавок для паркових алей зробили у котельно-зварочному цеху РМЗ. Комсомольці робили і світильники, металеві деталі для читальні, танцмайданчика, ресторану. І в 1948 році, знову в червні, відбулося відкриття оновленого парку. По суті, це вже був новий Парк культури і відпочинку.

Проєкт парка 1947

Серед сучасних сєверодончан навряд чи ще хтось пам’ятає той парк сталінських часів. Ми знаємо його вже після реконструкції, яку було завершено, напевно, у 1956 році. А може й не завершено, бо оновлення у парку відбувалося постійно. У 1955 р. вийшла книга Т. Г. Гузенко “Парки Донбасса”, у якій є і опис парку в Сєверодонецьку, яким він був до 1954 року. Автор відзначає вдале використання рельєфу і розташування елементів парку на різних відмітках по висоті.

Основними спорудами парку були: головний вхід, літній театр на 400 місць, ресторан, бібліотека-читальня, танцювальний павільйон, плавальний басейн, фізкультурний павільйон, дитячий майданчик. Літніми були не лише театр, а й всі об’єкти. Навряд чи знайшлося б багато відвідувачів ресторану взимку, адже відвідувачі сиділи на майже відкритій терасі. Те саме і з читальнею.

Автор книги, нагадаю, що вона вийшла у 1955 році, вказує, що поступове систематичне удосконалення парку має виразитися у заміні дерев’яних конструкцій капітальними, створення різноманітних водних об’єктів і забезпечення “більш чіткого і архітектурно обґрунтованого зв’язку головного входу в парк з центром міста”.

Щодо центру міста. У 1948 році реконструювали парк, який було закладено до війни, коли центр селища був біля центрального магазину, що пізніше отримав назву “Космос”. Поступово центр, яким була площа, де проводилися демонстрації, зміщався до школи № 2, потім до Першотравневої, а після 1955 року вже до площі, на якій було збудовано Дім громадських організацій. Це сучасна площа Миру.

Старий парк на новому плані

До початку 1950-х років, поки ліва сторона вулиці Першотравневої була огороджена колючим дротом, за яким працювали в’язні, вхід у парк залишався від вулиці Танкістів, від дороги, що проходила повз селищну поліклініку, і зустрічалася з вулицею Мірошниченка. Від входу в парк починалася головна алея. Між головною і бічною алеями метрів за 150-200 від входу знаходився “центральний комплекс” цього парку: квадратна площа на алеї і видовжений партер між алеями.

План центра

“В центрі цієї площі знаходиться рельєфний квітник, посередині якого на високому п’єдесталі встановлено бюст Й.В.Сталіна. У зв’язку з тим, що площа має прямий і зручний зв’язок з головним входом і алеями парка, монумент, який розташований посеред неї, добре проглядається зі сторони підходів у парк і є його силуетною домінантою. Ця площа і вузький партер, розташований вище її, композиційно ув’язані між собою і сполучаються двома парковими сходами”.

Опишу тогочасний парк, як я його уявляю за описом і фотографіями.

Головна алея парка

Паркові алеї, навіть центральна, були неширокими. Уздовж алеї було встановлено , як зараз кажуть, МАФи – малі архітектурні форми – на підставках стояли вазони для квітів.

Зліва від входу був дитячий майданчик, а справа – літній театр, без даху. Літній театр був важливим елементом тогочасної культурно-масової роботи. У ньому читали лекції, проводили зустрічі з письменниками і цікавими людьми, влаштовували концерти і гастрольні спектаклі. Літній театр у парку перетворили на кінотеатр, побудувавши у ньому приміщення для кіноапарату.

Літній театр

Одним з перших, найбільш пам’ятних заходів, проведених у парку, став спектакль Театру мініатюр Аркадія Райкіна “Творчі зустрічі” у літньому кінотеатрі. Спектакль відбувся 31 серпня 1949 року. Гостей чекали, але ж біда: артист популярний, усі жителі хотіли б побачити Райкіна, а в селищному клубі всього 360 місць. Вирішили використати літній кінотеатр у парку, погода дозволяла. Хоч офіційно там зал на 400 місць, але можна вмістити і 800. От тільки доріжку від алеї до театру ще не вимостили, не по піску ж вести артистів. За два дні працівники ДОКу спорудили деревяний настил, який прозвали “Алеєю Райкіна”. Свій концерт в Лисхімстрої Райкін почав репризою зі словами: “Гога, а ты и по городу такие деревянные тротуары сделал?”. “Гога” – мався на увазі заступник директора хімкомбінату з будівництва Віктор Федорович Ґоґін. Настил прослужив недовго, зимою його розібрали на опалення. Пізніше в літньому кінотеатрі виступали Штепсель з Тарапунькою, ансамблі із Закавказзя, Білорусі...

Пам’ятник Сталіну

Метрів за 150 від входу посеред алеї була квадратна площа, посеред якої у квітнику стояв пам’ятник генералісимусу Сталіну – бюст у військовій формі із прапором, що ніби спадав з правого плеча. Це був перший пам’ятник у Сєверодонецьку. По праву руку генералісимуса була бібліотека-читальня, а по ліву – частина парку, яка за проектом називалася “вузьким партером”. Цей партер був невеликим природним підвищенням, який задернували, з обох сторін уклали сходи, і перед спуском до іншої алеї зробили фонтан.

Фонтан у парку 1950

Зійшовши вниз від фонтану, потрапляли на паралельну алею, яка вела до атракціонів. А за партером, між алеями знаходився танцювальний майданчик.

Ресторан

Центральна алея закінчувалася рестораном, який стояв на природному підвищенні. Перед пагорбом з рестораном були встановлені лавочки для відпочиваючих. А перед рестораном, у ще одній клумбі, була встановлена широковідома скульптурна композиція “Ленін і Сталін в Горках”. Виходило ідеологічно не вірно, бо відпочивальники від ресторану мали дивитися в спини вождям.

Ленін-Сталін

Такий пам’ятник вождям, відлитий з бетону, у той час був чи не в кожному місті країни. Композиція із вождів перед рестораном виглядала сумнівно, ніби Сталін питає Леніна, чи не зайти нам і випити по стаканчику “Хванчкари”, а Ленін задумався: “А может водочки?”. Цей літній ресторан “Ветерок” народ прозвав “Сквозняком”; чи то від того, що у ньому гроші виносило ніби вітром, чи від протягів, адже він стояв на підвищенні і був відкритим – літній варіант.

Відстань від Сталіна до ресторану була невелика, метрів 150. Посадивши на лавочку на цьому короткому відрізку перед рестораном ще двох “вождів”, і встановивши ще один бюст Леніну перед стіною театру, автори досягли досить великої щільності вождів на гектар площі парку.

Від ресторану в бік другої алеї дві доріжки вели до танцмайданчику і у спортсектор. За другою алеєю знаходилася зона розваг – атракціони на зразок “лабіринт”, “гігантські кроки” тощо.

Після смерті Сталіна, у другій половині 1950-х років парк почав набувати рис того парку, яким його пам’ятають старожили.

Для Сєвєродонецьк-online

Комментарии для сайта Cackle