Сєверодонецький парк ім. Горького

sd.ua: У вас есть интересные воспоминания и фотографии по истории Северодонецка?
Поделитесь с нами для публикации в рубрике по истории региона.
Сєверодонецький парк ім. Горького

Селище Лисхімстрой, яке з 1950 року отримало назву Сєверодонецьк, в середині ХХ століття було суцільною будовою. Тут будувався Лисичанський хімічний комбінат і місто хіміків при ньому. Ліва сторона Першотравневої вулиці ще була за колючим дротом – там працювали спершу військовополонені, а потім вітчизняні в’язні. Пам’ятники вождям у селищі не було де ставити. Парк був найкращим місцем для них. На центральній алеї парку було встановлено бюст генералісимуса Сталіна, трохи далі на алеї Ленін і Сталін сиділи на лавочці. Ще один бюст Леніну на постаменті стояв біля літнього кінотеатру, який був з колонами, але без даху. Постамент з бюстом стояв близько до стіни, за якою була будка кіномеханіка. Молодь лазила на дах цієї будки дивитися безкоштовно кіно. Щоб залізти, доводилося ставати на голову Леніну, від чого на голові постійно були чорні сліди від взуття. Звісно, владі це не подобалось, але ж вартового до бюсту не поставиш.

Крім фігур вождів у парку все більше ставало й інших скульптур. Архітектурно-скульптурним оздобленням парка і міста займався скульптор, член Спілки художників СРСР Валентин Ілліч Пухальський. У 1950 році на запрошення начальника будівельно-монтажного тресту П. П. Новікова він переїхав у Сєверодонецьк із Сталіно. Переїхав не один, а привіз із собою випускників практично всіх відділень архітектурно-художнього ремісничого училища, де викладав ліпнину: скульпторів, художників, майстрів художнього литва, різьбярів та інших спеціалістів. На силікатному заводі розпочала роботу майстерня і цех архітектурного оздоблення. Завдяки їй парк наповнився скульптурами, вазонами для квітів, квітниками, фонтанами та іншими елементами оздоблення. Майстерня Пухальського багато зробила для того, щоб не лише парк, а й селище стали привабливими.

Восени 1950 року поруч з парком почали будувати стадіон. Будувала переважно молодь, у вільний від роботи час, в “недільники” – тоді працювали по шість днів на тиждень, вільними лишалася лише неділя. А 1 травня 1951 року відбулося відкриття стадіону «Хімік» та перший матч ентузіастів з Лисхімстроя і запрошеної команди «Металург» з Дебальцевого.

У 1953 році помер Сталін, і з Сєверодонецька почали вивозити в’язнів, які будували місто. Колючий дріт, яким було обнесено квартали за Першотравневою вже було знято. На місці воріт у “зону” постав пам’ятник Леніну. Можливо, бюст вождя перенесли від літнього кінотеатру з парку, бо влада увесь час боролася з молоддю, яка по голові Леніна лазила на кінобудку, щоб звідти безплатно дивитися кіно. З часом літній театр накрили дахом.

Тепер, коли “зона” з в’язнями спорожніла, можна було б повернутися до проекту генплану селища 1946 року, за яким парк мав би стати більшим, а вхід у парк виводив би на центр селища. За планом вхід мав бути між початком тогочасних вулиць Радянської і Ворошилова, які утворили сучасний Центральний проспект, тобто на місці СК “Хімік”. Стадіон за планом був трохи ближче до вулиці Єгорова. За рахунок цього територія парку мала б збільшитися, а орієнтація алей змінитися – напрямок центральної алеї мав би збігтися з напрямком Центрального проспекту.

Але ж у парку вже стільки зроблено, та й стадіон вже збудовано. Тому вирішили робити вхід у парк від Першотравневої. На місці нинішнього входу в парк уздовж вулиці Сметаніна мали збудувати пологовий будинок. Його і побудували у 1954 році, але розвернули, і повз нього зробили алеї, які вели до центральної і бічної алей та до стадіону. Уздовж тротуару біля лікарняного кварталу і стадіону стояв паркан. Перед входом у парк паркани з обох сторін завершувалися стінкою з колонами, на яких стояли фігури жінки-трудівниці і робітника. Між ними, трохи ближче до парку, постала колонада, через яку відбувався вхід до парку. До архітектурного оформлення цієї колонади і всього парку долучилася і майстерня Пухальського.

Так виглядав вхід до парку у 1955 році

Неподалік входу поставили велику чашу-фонтан, з якої звисали вазони з квітами. Трохи далі, де вхідна алея розділялася, поставили пам’ятник Максиму Горькому, чиїм ім’ям назвали парк. Від Горького проклали нові алейки, які вели до двох алей, що вже раніше існували.

Парк заполонили статуї, фонтани, декоративні вазони, які гармонічно заповнили простір між природним різноманіттям. Не обійшлося і без “Девушки с веслом” – знакової скульптури епохи “гіпсового соцреалізму”, вона стояла у напрямку до стадіону. Справа від входу стояли бетонні фігури Зої Комодем’янської, Лізи Чайкіної, а біля стадіону – футболіст-нападник. Біля танцмайданчику чомусь поставили футболіста, який викидає м’яч із ауту. Перед виходом у бічну алею стояли піонер з піонеркою, а уздовж алей на постаментах – вазони з квітами.

Після смерті Сталіна з тюрем і концтаборів, із сибірських поселень почали повертатися незаконно репресовані. Дуже повільно з очей громадян СРСР почала спадати полуда. А після ХХ з᾽їзду КПРС, який пройшов у лютому 1956 року, де було розвінчано культ особи Сталіна, по країні почали знімати пам’ятники «вождю». Процес цей ішов до початку 60-х років. Зустрічалися і курйозні випадки, коли з лавочки знімали лише фігуру Сталіна, а Ленін лишався сидіти у тій же позі і далі. У Сєверодонецьку «генералісимуса» прибрали швидко, замінивши на постаменті погруддя Сталіна на Леніна. А скульптурну композицію “Ленін і Сталін в Горках” передали в Лисичанськ.

Все ж у селищі, яке будували осуджені, та й у Донбасі в цілому, було чимало колишніх безневинно репресованих, які пройшли «сталінські табори». Тож особливих сентиментів до Сталіна на той час тут уже не було. І настрої столиці, а особливо, які йдуть від вихідця з Донбасу Микити Хрущова, тут розуміли добре. Тому зі Сталіним розпрощалися досить швидко і майже безболісно. Сєверодонецьк був серед перших. Однак прихильники Сталіна, які були проти знесення пам᾽ятників своєму кумирові, влаштовували навіть чергування у парку.

У план було внесено і деякі інші зміни, наприклад, басейн замінили штучним озером. Ідея з Парковим озером виникла сама собою. Тут довгий час брали пісок для міського і промислового будівництва. Утворилася величезна виїмка. І в 1958 році вирішили її підрівняти й залити водою. Вирішили – і зробили. Організували прокат човнів. І тепер в літні спекотні дні сєверодончани відпочивали на березі озера ніби на євпаторійських пляжах – дно піщане, вода прозора, ніби скло, навколо зелень парка...

Поступово старі атракціони міняли на нові, появилося навіть “Чортове колесо”. Його встановили в зоні атракціонів, на тому ж підвищенні, на якому стояв ресторан.

На фото 1970 року можна бачити пам’ятник Леніну на колишньому постаменті генералісимуса Сталіна. За пам’ятником видно ресторан, а збоку “Чортове колесо”. Я прибув у Сєверодонецьк у 1976, але ні Леніна, ні ресторану не застав. І це дивно. У 1970 році вся країна відзначала 100-річний ювілей Леніна. Чому ж зняли пам’ятник після ювілею? Гадаю, що цей пам’ятник посеред вузької алеї давно вже заважав ходити до Паркового озера. Адже в місті було вже близько 90 тисяч жителів. Та й неполіткоректно виглядали напіводягнені відпочивальники поруч з вождем. До ювілею потерпіли, а після 1970 року організували чергову реконструкцію парку, пов’язаною з розширенням центральної алеї. Алею розширили, прибравши з неї пам’ятник, ресторан і пагорб, на якому він стояв. Замість ресторану побудували кафетерій за кінотеатром, ближче до зони атракціонів.

Танцмайданчик вже теж на цей час став замалим. Побудували великий між парком і стадіоном.

Окрасою парку були квіти уздовж алей, і запах... Але квіти уже садили не в вазони, а в землю, і доглядали, поливали. Хоча більшість фігур не витримали випробування часом, проте у парку було вже налагоджено систему поливу з використанням “водяних гармат”. Тінь дерев, запах квітів і трава, яка закривала пісок – уже ніщо не нагадувало про піщану “Сахару”.

Матеріал ваз і вазонів був недовговічний, як і інших скульптурно-архітектурних прикрас – бетон і гіпс, не витримував спекотного літа з вітрами, що несли пісок. Та й траплялися некультурні відвідувачі, які часом докладали певних зусиль, щоб від фігур відпадали руки, ноги, а то й голова. Тому до середини 70-х років більшість фігур зникла.
Не вічною виявилася і Радянська країна. А з розпадом країни почав занепадати і парк.

В незалежній Україні появилися плани про новий парк біля Чистого озера. Але, якщо він колись і буде, то це вже буде зовсім інша історія.

Для Сєвєродонецьк-online

Сєверодонецький парк ім. Горького
Сєверодонецький парк ім. Горького
Сєверодонецький парк ім. Горького
Сєверодонецький парк ім. Горького
Сєверодонецький парк ім. Горького
Сєверодонецький парк ім. Горького
Сєверодонецький парк ім. Горького
Сєверодонецький парк ім. Горького
Сєверодонецький парк ім. Горького
Сєверодонецький парк ім. Горького
Сєверодонецький парк ім. Горького
Сєверодонецький парк ім. Горького
Комментарии для сайта Cackle