П’ять доказів того, що Луганщина — не російська земля

Опубліковано 16.06.2025 - 07:00

російська федерація висунула вимогу Україні для припинення вогню — вихід ЗСУ з території чотирьох областей, які росіяни повністю не змогли окупувати. Серед них і Луганщина, загарбана рф майже вся, але й досі не на 100%.

Навіть нинішня американська влада, досить лояльна до рф, здивувалася і сказала, що “росіяни хочуть забагато, і що їхні вимоги нереалістичні”. Але росія продовжує наполягати, щоб весь світ визнав землі України російськими.

У 2022 році Кремль абсолютно незаконно вніс у конституцію рф ці напівокуповані українські області, які називають “споконвічно російськими”. А з Луганщини “ліпили” російську ще з 2014 року, або й раніше, за часів “регіоналів”.

SD.UA виділив п’ять історичних доказів, що Луганщина — не російська земля, хоча насправді їх набагато більше.

Луганщина — вільна територія козаків, а не московитів

Українці з чернігівських, черкаських і київських земель почали заселяти землі, які ми зараз називаємо луганськими, після війни 1500-1503 років XVI століття між Великим князівством Литовським і Московією за спадок Київської Русі. У ті часи північна частина території сучасної Луганщини була окраїною Чернігово-Сіверського князівства — васала Великого князівства Литовського.

Степова частина земель Луганщини ще у XV столітті виступала буфером між цими світами. А вже у XVI столітті, особливо з заснуванням Запорізької Січі, почалося більш інтенсивне заселення луганських земель українськими козаками.

Ця територія навколо річки Лугань належала до Кальміуської паланки війська Запорізького низового.

На чолі паланки стояла старшина, яку комплектували під час виборів у Запорозькій Січі. Від середини XVIII ст. її призначали почергово по куренях з-поміж заслужених козаків. До її складу входили полковник, суддя, писар, осавул, шафар, хорунжий та деякі інші посадовці.

Козаки будували на берегах луганських річок зимівники — невеликі поселення зі сторожовими вежами, де жили їхні родини, обробляли землі, випасали худобу. Одні з найвідоміших зимівників — Хутір Вергунка, Кам’яний Брід, Красний Яр, Маєтність Веселенька, вже пізніше вони стали основою майбутнього міста Луганськ. Зимівники Лисичий байрак, Білинка, Любовка, Пушурівка — це майбутній Лисичанськ, зимівник Підгірне — тепер Слов’яносербськ. Також відомо з тих часів про село Макарове — сучасне село Макарів Яр Сорокинського району Луганської області. А поселення Сватова Лучка засноване українськими козаками-переселенцями, тепер це місто Сватове.

Луганські землі війська Запорізького межували з землями війська Донського, кордон здебільшого проходив по річці Сіверський Донець. Але й у донському козацтві також було багато козаків-українців, що переселилися на Дон.

Значна частина як російських істориків (і серед них Василь Татищев і Микола Карамзін), так і українських (Микола Маркевич, Дмитро Яворницький), а також і турецькі історичні джерела, свідчили, що початок донського козацтва був пов’язаний з походом на Дон відомого черкаського старости Дмитра “Байди” Вишневецького у 1560 році. І саме черкаські козаки, що прийшли з Вишневецьким, започаткували як донське козацтво, так і столицю донських козаків, місто Черкаськ (Черкаський городок), який і названий був за містом Черкасами. А першим донським отаманом став виходець із тих самих дніпрових Черкас Михайло Черкашенин, писало “Радіо Свобода”.

Історик Віктор Брехуненко писав, що переміщення українських козаків на Дон з 1600-х років були постійними, а за своїми кількісними характеристиками значно переважали поселенців з Московії. “Якщо звідти з‘являлися індивідуали, максимум невеличкі групи, то з України нерідко накочувалися загони від 300 чол. до 4 тис.”, - стверджує він.

Щодо частини території півночі Луганщини, то після 1651 року внаслідок переселення козаків з Київщини згодом утворилися Слобідські козацькі полки.

“Понад 500 років тому українське козацтво проторувало шлях до Кальміусу, Міусу, Сіверського Дінця, Лугані та Дону! У війнах і військових сутичках українці зуміли колонізувати велику територію Дніпрово-Донського межиріччя, яке тоді називали Диким Полем. Ані протидія Кримського ханства, ані сторожі “государевих людей” Московського царства, ані яничари Османської імперії не відлякали наших мужніх пращурів від боротьби за цю землю. За допомогою “меча і плуга” вони заснували тут самобутні адміністративно-територіальні структури — Кальміуську, Єланецьку та Барвінківську паланки Війська Запорозького Низового. Кордони Запорозької Січі сягали Дону включно з великою частиною сучасної Ростовської області росії. Однак, на жаль, сьогодні українське суспільство мало знає про це”, - розповідав “Голосу України” Тарас Чухліб — доктор історичних наук, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН, автор багатьох книг, серед останніх — “Донеччина та Луганщина — козацькі землі України (XVІ—XVІІІ ст.)”

Навіть після Переяславської угоди Московія не мала повної влади над козацькими землями сучасної Луганщини

До початку XVIII століття козацькі землі сучасної Луганської області жили за своїми законами, користуючись козацькими вольностями (привілеями), розповідає проєкт "Реальна історія".

А козацькі закони такі: право на самоврядування, незалежний суд, звільнення від податків, можливість проживати на державних та приватних землях, безплатне утримання під час походів, право на рибалку та виробництво алкоголю. Козаки також мали право на обрання власних військових старшин та право на самостійне ведення господарства.

Крім того, московити не мали права на аграрні та промислові ресурси луганської козацької землі, до того ж туди тікали російські кріпаки, які після втечі мали захист від московської влади й вважалися вільними людьми.

Все змінилося після 1700 року, коли російський імператор Петро I програв війну шведам та знекровив і армію, і казну. Він вирішив узятися за повернення втікачів, а також мав й інший інтерес — сіль, яку видобували слобідські та донські козаки на річці Бахмутці, вона була цінним ресурсом для збереження продуктів харчування, тому коштувала доволі дорого.

Спочатку Петро I підпорядкував бахмутські солеварні царській скарбниці, потім подавив Булавінське повстання, яке стало наслідком його дій. Паралельно з цим каральні царські загони буквально “потопили козацькі населені пункти у крові”. Наприклад, були спалені такі містечка, як Сватова Лучка, Євсуг і ще багато населених пунктів на луганській землі.

Чергову каральну експедицію очолив Василь Долгоруков, брат вбитого князя Юрія Долгорукого, Петро I йому наказав: “Чини негайно з Божою поміччю промисел над тими…, які з них спіймані; тих вели перевішати по містах українських… Містечка згідно цього розпису, що лежать по Дону та іншим річкам, знищи, і над людьми чини за указом… Слід спустошити по Дону з півночі по Лугань все… По Айдару все… По Деркулу все…”.

Після цього російська імперія поступово позбавляла усіх українських козаків вольностей.

Українське козацтво та всі його привілеї остаточно ліквідувала російська імператриця Катерина II з 1760 по 1780 роки.

Мідну руду на Луганщині почали видобувати ще до н. е., а пізніше металургією займалися козаки

Російська імперія, а потім й радянська влада та сучасна рф насадила міф про те, що Луганщина стала промисловим регіоном тільки завдяки росіянам. Мовляв, це вони знайшли першими поклади вугілля і руди.

Це спростовують археологічні дослідження, у тому числі й ті, які проводилися за часів СРСР. Корисні копальні першими знайшли та видобували точно не росіяни.

“Археологічні дослідження інститут археології НАН України, які проводилися в 50-х роках ХХ століття, дозволили знайти залишки металургійного виробництва, які вели козаки. Об’єкт цей називався “Рудня”, він знаходиться на території мальовничої Новопсковщини. Там було таке нормальне металургійне виробництво, а значить розвивалася інфраструктура металургійна, видобуток вугілля, підвезення цього вугілля. Ми бачимо, що і в давні часи і в ранньомодерні часи край виконував ту господарчу долю, яку виконує і донині”, - розповідав проєкту “Історія без міфів” історик Олександр Набока.

SD.UA писав й про видобуток руди у давні часи на Луганщині. Зокрема, про Картамиський археологічний мікрорайон поблизу Новозванівки Попаснянського району, внесений у Державний реєстр пам'яток національного значення України. Там знаходилася частина мідних рудників Бахмутської улоговини — це група давніх копалень бронзової доби, гірничо-металургійний центр XV–XI ст. до н. е. Рудники засновані на мідних рудах у Бахмутському району Донецької області та сусідньому Попаснянському районі нашої Луганської області.

До рудника поблизу Новозванівки належали три кар'єри, система підземних виробок, виробничі споруди та ділянки зі збагачення руди, а також поселення гірників з ознаками кам'яного будівництва. Унікальність цього гірничого комплексу була зумовлена тим, що частина його території не підлягала подальшому виробничому використанню в інші часи й була збережена протягом тисячоліть майже недоторканою. На сайті Попаснянської бібліотеки збереглися фото цього рудника. Через війну рф і захоплення Попасної й району зараз невідомо, що від цієї пам’ятки залишилося.

Великі міста Луганщини та масштабні промислові підприємства заснували європейці, а не росіяни

Попри величезну територію російської імперії, наприкінці XVIII століття не знайшлося росіян, які тямлять у розвитку тогочасної промисловості, зокрема й тієї, яку можна використовувати на воєнні потреби. А йдеться про металургію і видобуток вугілля, тож довелося імперії запрошувати європейців.

Інженер і підприємець Карл Гаскойн, шотландець за походженням, є засновником Луганська, а також Луганського чавуноливарного заводу та першої вугільної шахти.

Проте чавун, попри усі випробування і вдосконалення виробництва, виявився низької якості. Але Гаскойн казав: “…коли цей край відкриється, то з місцевих руд і вугілля можна буде видобувати скільки завгодно заліза високої якості”.

Більш вдало справи на Луганщині йшли в бельгійського вченого Ернеста Сольве, який винайшов аміачний спосіб вироблення соди. І у XIX століття інвестував у Содовий завод поблизу селища Верхнє — у майбутньому частина Лисичанська.

Сольве побудував не тільки завод, а й цілу інфраструктуру: житловий квартал, школу, 16-кілометрову канатну дорогу, надавав соціальний пакет робітникам, лікарняні, відпустки та навіть пенсії.

Особливо вражаючою була багатоповерхова лікарня з ліфтом. Багато бельгійських будівель періоду Сольве, включно з лікарнею, дійшли й до наших часів, хоча й у поганому занедбаному стані, бо “регіонали-господарники”, які керували Лисичанськом, не дбали про цю історичну спадщину. А росіяни у 2022 році під час наступу на Лисичанськ остаточно її знищили. До речі, содовий завод теж знищили, буквально підірвали, власники-росіяни, але у 2010 році.

Німецький промисловець і банкір Густав Гартман заснував Луганський паровозобудівний завод, який до 2014 року був відомим як “Луганськтепловоз”.

Завод Гартмана почав працювати у 1900 році, на підприємстві були власна електрична станція, чавунні та сталеливарні цехи. Окрім паровозів, завод виготовляв труби та сортове залізо. Гартман особисто контролював виробництво тепловозів, адже знався на цьому ще з часів роботи на паровозобудівному заводі в Манчестері.

Під час кризи у російській імперії, яка того часу вже “дихала на ладан”, Гартман в 1908 році вийшов зі складу правління заводу та повернувся у Європу. Після повалення імперії завод привласнили більшовики, за радянських часів він працював, за часів України належав російській кампанії, але окупація Луганська поставила на виробництві тепловозів крапку.

Українська мова нерозривно пов’язана із Луганщиною навіть у радянські часи

Такого жахливого ставлення до української мови, як зараз на окупованій росією Луганщині, не було навіть за радянських часів. За українську в окупації можна потрапити за ґрати як “поплічник укрфашистів”, а російська пропаганда понад десятиліття торочить про “споконвічну” російськомовність Луганщини.

Але навіть радянські фото свідчать про інше — тоді у містах області траплялися назви, вивіски, оголошення, навіть друковані газети українською були, уявити собі таке зараз на окупованій Луганщині неможливо.

Ось Сіверськодонецьк радянської доби. Що написано на будівлі клубу, який згодом стане театром: "Хай живе 1 травня"!

А ось радянський Луганськ, кінотеатр "Україна". Нагадаємо, що після окупації міста у 2014 році російська колабораційна влада "лнр" перейменувала кінотеатр, зараз це "Русь".