Палац спорту: мрії і реальність

Коли в Сєверодонецьку кажуть про Палац спорту, то мають на увазі Льодовий Палац спорту. Я ж хочу розповісти історію появи іншого Палацу спорту, про який навіть в газетах і книгах писали, але для сучасних сєверодончан він лишається невідомим.

Наведу досить розлогу цитату з книжки Юрія Метаєва “Спортивный Северодонецк”, яка вийшла в Москві у 1964 році:

Стоит специально приехать в Северодонецк только для того, чтобы пройтись из конца в конец по Советсткому проспекту – этой центральной магистрали, пересекающей город надвое. Проспект начинается у стадиона “Химик”, расположенного в огромном парке культуры и отдыха. Это главная спортивная база. На футбольном поле стадиона проходят все матчи команд мастеров, проводятся все спортивные празднества и основные соревнования. Дальше по проспекту – школа-восьмилетка №3 с комплексной игровой площадкой и зимним бассейном. За школой – знаменитые крытые корты. За ними четырехэтажное здание – Дворец спорта. В нем игровой, гимнастический и боксерский залы, помещение для занятий тяжелой атлетикой, огромный павильон для нового, еще более усовершенствованного бассейна и множество других подобных помещений. А через дорогу от Дворца спорта – игровой городок, обрамленный бесконечным ажурным забором. Великолепное образцовое сооружение! 12 теннисных кортов, площадки для гандбола, бадминтона, несколько волейбольных и баскетбольных площадок, гаревая летняя и особая, из опилок со специальной незамерзающей смесью, зимняя беговая дорожка, множество удобных трибун для зрителей, под которыми размещены раздевалки, душевые, комнаты врача, массажиста, библиотека и, естественно кабинет директора этого городка.

Залишки описаного грального майданчика можемо ще бачити навпроти ТРЦ «Джаз», а от чотириповерхового Палацу спорту немає. А є триповерхова КДЮСШ №1 – комплексна дитячо-юнацька спортивна школа № 1.

А мав би бути чотириповерховий Палац спорту, до якого входив би і зал тенісу. Чому автор книги написав про чотириповерховий? Звісно, в ті часи любили прикрашати дійсність. Але не думаю, що настільки. Книжка вийшла у 1964, а писалася в 1963. Очевидно, автор написав те, про що йому розповідав П. П. Новіков, який опікувався будівництвом цього Палацу спорту. Але в січні 1964 Новікова назначили заступником мініста будівництва УРСР, він виїхав із міста, а без нього вже добудовувати поверх не стали.

Показову для того часу історію будівництва цього об’єкта розповідав Василь Григорович Демченко, який був першим директором критих кортів. У 1958 році місто будувалося ще до проспекту Хіміків. На піщаному пустирі за сучасним міським палацом культури з’явився потужний металевий каркас сферичної форми. І стояв він так майже рік, викликаючи питання у сєверодончан: “Що це воно буде?”. Але відповідь знали лише П. Новіков і ті, хто його проєктував. Справа в тому, що Хрущов у той час заборонив будівництво не житлових об’єктів – була поставлена задача забезпечити усіх житлом. Тому цей об’єкт зашифрували як експериментальне овочесховище, яке будується методом толоки, тобто добровільно і задарма. А експериментальне тому, що на ньому нібито випробували конструкцію майбутніх промислових корпусів. На проєкт дійсно не потратили ні копійки, його автори – головний інженер та начальник будівельного відділу тресту Василь Медер і Валентин Купріянов, обидва затяті тенісисти, робили його на громадських засадах.

 І лише під новий 1960 рік, коли каркас накрили арматурою і почалося бетонування, а всередині будівлі викатували глинопіщані майданчики, стало схоже на те, що це тенісні корти. Але про корти мова не велась. Газети повідомляли, що 20 січня 1960 року в Сєверодонецьку було введено в експлуатацію зимовий спортивний зал тресту “Лисхімпрострой”. Спортивна громадськість думала, що тут буде центр спортивно-масової роботи і почали завозити свій інвентар: мати, коври, помости та інші спортивні снаряди. Але їм пояснили, що ці корти — лише перша черга Палацу спорту “Будівельник”, де буде дитяча тенісна школа. А в 1962 році буде збудовано ще чотириповерхову будівлю Палацу спорту, ось туди і перевезете свій інвентар.

У лютому 1960 на цих кортах було проведено Першість України з тенісу. Потім сюди почали приїздити найсильніші тенісисти Радянського Союзу.

З часом криті тенісні корти кілька разів модернізовували – прибрали трибуни на 500 місць. Замість них зробили ще один майданчик. Поміняли глинопіщане покриття майданчиків на кращий матеріал — тенісит, а потім дошки. М’яку покрівлю, яка в спеку стікала по поверхні через великий уклон, поміняли на оцинкований профіліт.

А от з другою чергою цього комплексу, який мав стати Палацом спорту, виникли труднощі. Не все те, про що писав автор книги, вдалося реалізувати. У Москві стало відомо, що в Сєверодонецьку будуються об’єкти соціально-культурного призначення, а житла не вистачає. Новіков отримав чергову догану, а вже збудовані спортивні зали, роздягальні, тренерські кімнати віддали під гуртожиток для спеціалістів, прикомандированих в місто на будівництво. Гуртожиток ліквідували, коли у жовтні 1964 р. зняли з посади першого секретаря ЦК КПРС М. Хрущова. Новіков уже був у Києві. В лівому крилі, де планувався басейн, на першому поверсі зробили легкоатлетичний манеж, а на другому появився ще один ігровий зал і тенісний майданчик. До четвертого поверху справа не дійшла.

Замість Палацу спорту у Сєверодонецьку появився спортивний комплекс “Будівельник”, у якому зараз знаходиться КДЮСШ №1.

Про спортивні заходи, які відбувалися в закритому тенісному залі у 1960 році, писала газета “Лисичанский рабочий”