Пухальський у Сєверодонецьку

Центральна площа Лисхімстроя на проєкті, розробленому харківськими архітекторами у 1946 році, цілком пізнавана.

На місці нинішнього ПК хіміків теж якийсь триповерховий заклад культурно-просвітницького призначення, але скромніший. Він більше схожий на кінотеатр проєкту архітектора Неслуховської, який у Сєверодонецьку перетворився на будівлю нинішнього театру. Проєкт передбачав посеред площі трибуну з колоною-шпилем, повз яку мали проходити святкові демонстрації. У місті її ніколи не було, навіть пам’ятник Леніну постав аж у 1960 році. Але основна відмінність полягала в архітектурній скромності будинків, які обрамляють площу – на проєкті вони без скульптурно-архітектурних прикрас.

У 1947 прийнято рішення будувати великий хімкомбінат, і більше місто при ньому. У 1948 р. прибув керівник будівельно-монтажного тресту “Лисхімсрой” П. П. Новіков, а архітекторам було доручено розробити новий проєкт міста. В кінці 1949 Новіков шукав у Сталіно (Донецьку) скульпторів, які могли б художньо оздоблювати і прикрашати те, що будували будівельники. В архітектурно-художньому ремісничому училищі АХРУ № 26 він зустрів талановитого скульптора Валентина Ілліча Пухальського і запросив його з групою учнів у Сєверодонецьк. Запросив на певний час, щоб організувати на силікатному заводі майстерню і цех архітектурного оздоблення, пообіцявши всі умови для проживання і цікавої, творчої роботи.

І в 1950 році у Сєверодонецьку появився скульптор, член Спілки художників СРСР Валентин Ілліч Пухальський. Він привіз із собою випускників практично всіх відділень училища: скульпторів, художників, майстрів художнього литва, різьбярів та інших спеціалістів. На силікатному заводі розпочинає роботу майстерня і цех архітектурного оздоблення. Завдяки їй парк наповнився скульптурами, вазонами для квітів, квітниками, фонтанами та іншими елементами оздоблення. У своїй майстерні скульптор створював скульптури, тут створювалися ескізи і моделі деталей декоративного оформлення будівель, внутрішніх приміщень. У майстерні Пухальського за його проектами створювалися неймовірно різноманітні декоративні елементи –класичні карнизи і античні розетки, орнаментальні фризи і пілястри, капітелі колон і стельові кесони, панно і балюстради – це не просто краса, це мистецтво. Створено це з гіпсу. Завдяки своїй пластичній структурі гіпс здатний зберегти ідеальну чіткість ліній задуманого малюнка.

Пухальський багато зробив для того, щоб не лише парк, а й селище стали привабливими, затишними, комфортними, щоб Сєверодонецьк відрізнявся від інших невеликих міст. На жаль, матеріал, з яким йому доводилося працювати був недовговічним. Час, зміна ідеології, моди і технологій не сприяли збереженню цих витворів талановитого скульптора.

Я не буду писати тут про Пухальського. Його життєвий і творчий шлях складний, насичений різними історичними подіями і навіть зараз у його біографії ще лишається чимало “білих плям”. Про нього є книжка Тетяни Забірко “Он украшал Северодонецк. Скульптор В.И.Пухальский”. Тут я хочу показати на фото лише дещо з того, що було зроблено Пухальським у Сєверодонецьку.

Скульптурне оформлення парку і фігури вождів у ньому я показував, розповідаючи про парк. Довгий час відвідувачів вражала колонада входу в парк. Неподалік входу розташовувався Зелений фонтан – вертикальне озеленення із каскадів вазонів. Уздовж алей стояли вазони на тумбах і різні скульптурні фігури.

Довгий час стіни поліклініки прикрашали барельєфи світил медицини. Це Валентин Ілліч зробив як подарунок, коли його дочка Світлана після закінчення медінституту в Сталіно теж приїхала в Сєверодонецьк із Донецька.

Газета “Лисичанский рабочий” 4 грудня 1952 року писала: “В самом центре Северодонецка расположено одно из красивейших зданий поселка – клуб Лисичанского химического комбината”. Для того, щоб типову будівлю кінотеатру перетворити в окрасу Сєверодонецька, доклали зусилля Пухальський і його майстерня. Тепер тут знаходиться театр, про який мріяли першобудівельники Лисхімстроя.

До 1954 року центр Сєверодонецька перемістився на площу Миру. Площу обрамляли чотири будинки, прикрашені архітектурно-скульптурними елементами, виготовлені у майстерні Пухальського. На фото будинок з аптекою.

Палацу культури хіміків не пощастило. Після смерті Сталіна будівництво “заморозили”, усі сили було кинуто на будівництво житла. На 10 років ПК хіміків став довгобудом. Тільки у травні 1967 року в День хіміків відбулось відкриття прекрасного Палацу культури. Прекрасного, але скромного. Довелося відмовитися від скульптурних фігур, які мали б стояти на даху, та інших архітектурних надмірностей. Подивіться на колони — не граніт, скромно, проте зі смаком.

У 1950-і роки. Коли у місті активно боролися із спекою і піском, коли йшло активне озеленення міста, популярними стали вази і вазони Пухальського, його фонтачики і невеличкі басейни з фігурами “жабок” у дитсадках. На жаль, гіпс – матеріал не дуже підходить для вулиці. Але “залишки” минулих “скульптурних надмірностей” ще іноді можна зустріти в кварталах міста.