Як у Сєверодонецьку палаци будували

У травні 1958 року Пленум ЦК КПРС взяв курс на розвиток хімічної промисловості і особливо на виробництво синтетичних матеріалів. Лисичанський хімкомбінат активно розвивався, будувалися нові виробництва і нове житло для хіміків. Відповідними були й керівники. Трестом “Лисхімбуд” керував Герой Соціалістичної праці, член-кореспондент Академії будівництва і архітектури УРСР Петро Пилипович Новіков. Директором ЛХК у 1957 – 1968 роки був Віктор Федорович Гогін, який теж пізніше став Героєм Соціалістичної праці. А начальником управління хімічної промисловості Донецького раднаргоспу у 1957 став Геннадій Іванович Вілєсов, який до цього очолював ЛХК. Хороші були керівники, які у хороших справах підтримували одне одного.

27 березні 1958 року селище міського типу Сєверодонецьк Лисичанської міськради було віднесено до категорії міст районного підпорядкування. Маленьке, але місто, у якому число жителів ледь перейшло за число 30 тисяч. У маленькому місті було лише два клуби – довоєнний будівельників і клуб хіміків, який запрацював у травні 1952.
13 липня 1956 року в кварталі № 21 почалося будівництво Палацу культури хіміків. Його проєкт усіх вражав: площа 3100 квадратних метрів, об᾽єм будівлі – більше 47 тисяч кубометрів. У глядацькій залі більше тисячі місць, а на сцені круг, що обертається, і має в діаметрі 10 метрів. А крім того малий кінозал на 300 місць, кафе, більярдна, спортзал, артистичні убиральні і багато кімнат для художньої самодіяльності. Кошторисна вартість складала 9 млн 617 тис руб (в цінах до 1961 р).

Проєкт нового Палацу культури не був оригінальним. Уже до цього за проєктом архітектора Ємельянова були споруджені Палаци культури у Бійську, Нижньому Тагілі і Челябінську.

Планували закінчити будівництво у 1958 році. Але в цей час уряд взяв курс на забезпечення трудящих дешевим житлом, кожна сім’я мала отримати окрему квартиру. Будівництво об’єктів соцкульпобуту заморозили. У будівництві ПК хіміків, коли його продовжили в 1965 році, застосовувати «надмірності» вже не дозволялося. Проєкт в цій частині був змінений. Змінили форму колон, скасували скульптурні прикраси на фасаді, змінили форму балконів, прибрали купол, загалом палац трохи втратив у роскоші.

Тільки 27 травня 1967 року в День хіміків відбулось відкриття прекрасного Палацу культури.
Було заборонено будувати нові об’єкти соцкультпобуту, адміністративні будівлі, палаци і спортивні споруди, але ж ремонтувати старі – не заборонено. А клуб будівельників по вулиці Свердлова (Енергетиків) ще з моменту відкриття був без стелі, та ще й пережив Другу світову війну, то ж край потребував капремонту. До того ж Сєверодонецьк уже став містом і активно будувався, а будівельникам потрібен свій пристойний Палац культури.

І керівник тресту “Лисхімбуд” Петро Новіков у таких умова приймає рішення: замість капремонту старого клубу розпочати будівництво нового Палацу будівельників. На капремонт якісь кошти будуть виділені, решту робити за рахунок економії на інших об’єктах.

Якщо будівництво ПК хіміків було законсервовано на п’ять років (з кінця 1959 го до початку 1965 року), то ПК будівельників продовжували будувати, але за кожен поверх Петро Пилипович отримував по догані. Догани по партійній лінії з часом познімали, а Петро Пилипович Новіков з 1 квітня 1960 роки очолив будівельно-монтажний комбінат «Луганськхімбуд», створений на базі тресту «Лисхімбуд».

А Палац культури будівельників при цьому й надалі будували, тепер уже БУ-1 тресту «Сєверодонецькпромбуд». ПК будівельників було успішно добудовано і введено в експлуатацію у травні 1963 року. Після підписання акту держкомісії ПК залишився на балансі тресту «Сєверодонецькпромбуд» і перебував там до моменту його передачі в комунальну власність міста у 1992 році. Відтоді він називається Міським палацом культури.

І нагадаю, що у 1958 році Новіков почав будівництво ще й Палацу спорту. Почав з критих тенісних кортів. Їх будівництво – наглядний приклад того, як у Сєверодонецьку обходили хрущовську заборону “на розкіш”. Потужний металевий каркас сферичної форми, який звели на піщаному пустирі за сучасним Міським палацом культури зашифрували як експериментальне овочесховище, яке будується методом толоки, тобто добровільно і задарма. А експериментальне тому, що на ньому нібито випробували конструкцію майбутніх промислових корпусів.

З другою чергою цього комплексу, який мав стати Палацом спорту, виникли труднощі. Не все те, про що задумали, вдалося реалізувати; замість чотириповерхового Палацу спорту появився триповерховий спортивний комплекс “Будівельник”, у якому зараз знаходиться КДЮСШ №1. У Москві стало відомо, що в Сєверодонецьку будуються об’єкти соціально-культурного призначення, а житла не вистачає. Новіков отримав чергову догану, а вже збудовані спортивні зали, роздягальні, тренерські кімнати віддали під гуртожиток для спеціалістів, прикомандированих в місто на будівництво. Гуртожиток ліквідували, коли у жовтні 1964 р. зняли з посади першого секретаря ЦК КПРС М. Хрущова. Новіков уже був у Києві, працював заступником міністра будівництва УРСР.

Палац тенісу. 1967 рік.

КДЮСШ №1

За будівництво цих об’єктів були покарані по партійній лінії керуючий трестом П. П. Новіков і заступник директора хімкомбінату з капітального будівництва Є. С. Іванов. Крім того, з’явилася критична стаття в центральній газеті «Правда» під назвою «Майстри камуфляжу», у якій описувалося, як будівництво одних об’єктів ведеться під прикриттям інших.

При Сталіні за такий “камуфляж” подібних керівників розстріляли б, при Брежнєві – зняли б з посад. А в часи “волюнтариста” Хрущова ініціативні керівники отримували догани, але росли на посадах і лишали після себе добру пам’ять.

П.П.Новіков 

Руками цих будівельників зведено Палаци культури Сєверодонецька