Невідомі, які були поховані першими

Сєверодонецьк – місто молоде, по суті – післявоєнне. Якщо запитати будь-якого жителя міста про місце поховання перших сєверодончан, то подумавши, він згадає про старе кладовище за автостанцією.

А якщо запитати про перших лисхімстроївців? Самих перших, які починали у 1934 будувати хімкомбінат і селище при ньому. Жили вони в селищі Ново-Сиротиному і у тимчасовому Восточному, яке було ближче до будівельного майданчика. Від того, що на схід від Ново-Сиротиного, де розташовувалася виконробська дільниця, тому й назва така — Восточний.

Невже їх звідти возили ховати аж за майбутній автовокзал? Адже спочатку селища Лисхімстрой не мало бути, планувалося, що майбутні хіміки житимуть у Лисичанську.

Можливо, хтось згадає старе кладовище, яке розташоване зліва від дороги, яка веде до Синецького мосту. Там дійсно є новосиротянське кладовище, на якому ховали жителів Ново-Сиротиного і Бакаїв. Хутір Бакаї був справа від дороги.

На цьому кладовищі я не зустрів поховань давніших від 1950 року. Є кілька 1943 року, коли не везли на кладовище, а поховали недалеко від житла. Не всі написи читаються, можливо, я не зумів побачити більш ранні. Але подумалось, що мало бути новосиротянське кладовище довоєнного часу.

І таке кладовище було. Про нього мені розповів Віталій Никифорович Аврамов. Його батько був лісником Рубіжанського лісництва, яке розташовувалося у Бакаях. Там був і будинок лісників.

Він розповів, що новосиротянське кладовище було на межі річкової долини і території, де починалися піски. А на пісках і почалося будівництво Лисичанського хімкомбінату.

У 1963 р. на хімкомбінат приїхав Перший секретар ЦК КПРС і одночасно Голова Ради Міністрів М. С. Хрущов. Перед цим він побував в Америці, де побачив, які врожаї можна вирощувати, якщо застосовувати мінеральні добрива. Хрущов поставив питання про прискорення хімізації. Розвиватися хімкомбінат міг у бік Дінця, бо з іншого боку було місто Сєверодонецьк. А це означало, що потрібно виселяти жителів Бакаїв і Новосиротиного. Селище Новосиротине приєднали до Сєверодонецька і почали переселяти новосиротянн у Сєверодонецьк, Щедрищеве, Сиротине. Давали грошову компенсацію.

Рішучий наступ на селище розпочався в кінці 1960-х років, коли взялися за будівництво цехів аміаку. Усіх новосиротян, які ще лишалися, переселили, на місці старого новосиротинського кладовища побудували один з корпусів комбінату, де ведуть хімпідготовку води. А новосиротянам не дозволили навіть перенести могили рідних, через що вони ще довго ображалися на тогочасних радянських керівників.

Починається будівництво виробництв аміаку.
Під бульдозерами лишилися могили перших будівельників ЛХК.

Звісно, у той час вже існувало нове новосиротинське кладовище, хоча майже усі жителі Новосиротиного стали сєверодончанами. На ньому можна зустріти прізвища перших лисхімбудівців, прізвища сучасних сєверодончан. Багато могилок вже забуті, нащадки тих, хто в них поховані, напевно, вже далеко від Сєверодонецька. А є й такі, чиї діти і внуки ще живуть у місті, і відвідують свої рідних, могили доглянуті. Я зустрів навіть могили похованих в кінці 1990-х. Це означає, що деякі сєверодончани пам’ятають своє коріння.

Це кладовище – єдине, що лишилося від селища Новосиротиного, яке перестало існувати офіційно з 1 січня 1968 року.