До Щастя, і “Даешь Северодонецк!”

sd.ua: У вас есть интересные воспоминания и фотографии по истории Северодонецка?
Поделитесь с нами для публикации в рубрике по истории региона.
До Щастя, і “Даешь Северодонецк!”

Цю історію мені розповів Віталій Никифорович Аврамов – начальник відділу генплану і транспорту СФ ДІАП (1965-1992). Подібних історій на Луганщині не було ні до того, ні після. В історії судноплавства на Дінці був лише один випадок у 1841 році, коли доставляли вантаж з Ростова до Лисичанська масою у 164 тони. Але то була весна, коли Донець був повноводним. А в нашій історії – спекотний серпень 1972 року, і загальна маса вантажу складала близько тисячі тон.

Мова йтиме про доставку з Японії для нового виробництва аміаку Сєверодонецького хімкомбінату «понаднегабаритного устаткування», як значився вантаж в офіційних документах. Це шість одиниць обладнання. Але яких! Кожен із двох регенераторів мав масу 128 тон, довжину – 40 метрів, діаметр – близько шести метрів; високотемпературні конвертори по 138 тон та інші “залізяки” теж не маленькі.

Планувалося, що обладнання для цеху аміаку 1-А доставлять в Ростов. Постало питання, як транспортувати далі. Треба було реконструювати сотні кілометрів доріг, мости, лінії електропередачі, трубопроводи... Якось директор ДІАП Сергій Михайлович Штефан і начальник Управління капітального будівництва Віталій Павлович Драгниш їхали з Луганська і біля Щастя вирішили перекусити. Тільки розклали “тормозки” на березі Сіверського Дінця, як бачать, що по Дінцю пропливає невеликий теплоходик. Це був буксир організації “ОСВОД”, керівництво якої знаходилося в Києві. Виникла думка транспортувати вантажі баржами по воді. Це було б швидше і дешевше, менше треба було б реконструювати шляхів. Домовилися, що водники доставлять вантаж водою до Щастя, бо далі заважала Ворошиловградська ДРЕС.
З низкою інститутів були укладені договори на проєктування пристані і доріг, укріплення мостів, реконструкцію повітряних електроліній, розробку спеціальних транспортних засобів. “Осводівські” підводники працювали над поглибленням Сіверського Дінца, виявляли і ліквідовували перекати, піщані мілини і наноси, корчі...

А 22 липня на березі Дінця в палатках поселилися 47 монтажників, зварників, кранівників, шоферів ССУ-6 треста “Промхіммонтаж”, які мали зняти з барж вантаж. Будівельники перед переливною греблею Ворошиловградської ДРЕС розчистили русло, зміцнювали берег річки девʼятиметровими металевими шпунтами, встеляли його залізобетонними плитами. Управління механізації і Дорстрой побудували тут причал, проклали до траси п'ятикілометрову асфальтовану “японську дорогу”, як її після цього почали називати, і провели реконструкцію дороги від Щастя до Сєверодонецька.
У серпні вантажі були доставлені від берегів Балтики до міста Щастя. Це тисячі кілометрів водою від Ленінграда через Неву, Ладогу, Свір, Онезьке озеро, канал Волго-Балт, Волга, знову канал, Цимлянське море, Дон. На Дону перевантажили вантаж на одну тисячотонну і дві трьохсоттонні баржі з осадкою 90 см і буксирний теплоходик потягнув їх проти течії вгору.

Літо того року виявилося посушливим, річка обміліла, тому змогли дотягнути тільки до впадіння в Донець р. Митякінки. Поки гадали, що робити далі, почалися дощі, і рівень в річці піднявся. Директор «Азоту» В. І. Кандела, який був на баржах, ризикнув, і прийняв рішення піднімати обладнання далі. Не дотягли до причалу близько 200 метрів через мілководдя. Хтось запропонував перекрити Донець. Спочатку це здалося нечуваною зухвалістю: ніяких проєктів, розрахунків та потрібної техніки. Але люди загорілися ідеєю.

І запрацювали два бульдозери з обох берегів. Чотири години насипали вони саморобну греблю, яка підняла рівень води на півтора метра. А далі за планом дотягли до греблі ГРЕС, де на підготовленому причалі перевантажили вантажі на сухопутний транспорт, яким мали транспортувати їх до Сєверодонецька. Багатогодинний шлях обіцяв бути нелегким. Хтось куском крейди на борту першого тягача розмашисто написав “Даешь Северодонецк!”

В один із спекотних серпневих днів 1972 року по шосе Ворошиловград – Сєверодонецьк проїхала незвична автоколона. Вона складалася з десятка різних спеціалізованих машин. Попереду «Волга» ДАІ, а за нею те, для чого зібрали «почесний ескорт» – два могутніх тягачі МАЗ-543 тягли величезні, схожі на міжконтинентальну ракету тіла двох регенераторів по 40 м довжиною. Ці моделі тягачів і призначалися для доставки ракет. А за ними їхали і «монстри» легші, але не менших розмірів.

На сухопутній дорозі теж були свої непередбачуваності. Наприклад, при транспортуванні котла уперлись у балку нафтопровода. Напередодні реконструювали дорогу, трохи опустивши полотно, та все ж не вистачило просвіту. Прорахувалися! Знову поглиблювати дорогу — це ж скільки часу треба! Можна прибрати частину балки, але потрібно було отримати рішення проєктанта з інституту, який знаходився десь в іншій області. Послали гінця в інститут. Поки керівники різних служб моталися по інстанціям, тягач з вантажем направили на узбіччя шосе, де просвіт був більшим, зварник заліз на котел і вирізав у балці з нафтопроводом десятисантиметровий сегмент. Як тільки виступ котла пройшов вузьке місце, він приварив сегмент на місце. Коли прибув представник зацікавленої сторони, автоколона вже була готова йти далі.

Слід сказати, що від Щастя до Сєверодонецька пройшли під 98 повітряними лініями електропередач, частину з яких доводилося спершу реконструювати. За кілька кілометрів попереду енергетики забезпечували колоні повну безпеку, відключаючи електроенергію. У трьох місцях асфальтованої траси повороти попередньо випрямлялися і розширялися.
Вантаж було успішно доставлено. І якщо по шосе і пізніше доводилось возити не легші вантажі, то Сіверський Донець більших вантажів не знав. Це був рекорд для річки. І схоже, що побити його вже не вдасться.

Для Сєверодонецьк-online
 

До Щастя, і “Даешь Северодонецк!”
До Щастя, і “Даешь Северодонецк!”
До Щастя, і “Даешь Северодонецк!”
Комментарии для сайта Cackle