Дружні Новодружеськ і Сєверодонецьк

Невеличке шахтарське місто Новодружеськ розташувалося за північною околицею Лисичанська. Його офіційна історія розпочалася в 1935 році, коли на лівому березі Сіверського Дінця взялися за будівництво Лисичанського азотно-тукового заводу. На заводі планувалося виробництво азотних добрив з аміаку, який мали виготовляти з газу, отриманого шляхом газифікації коксу з лисичанського вугілля. Для видобутку вугілля тут побудували нову велику шахту, яку назвали “Ново-Дружеська”

Якщо “ново”, то мало бути і щось старе. Назва шахти пішла від старого рудника, який мав назву “Дружеський”. Він розташовувався на лівому схилі Рубіжної балки і був заснований ще в 1903 році. Тоді група товаришів узяли в оренду 140 десятин землі у рубіжанської поміщиці М. Ю. Іванової та заснували акціонерне товариство “Дружеский рудник”.

Власне рудник вони назвали “Пламенный уголь”, але прижилася коротка назва “Дружеский”, від назви товариства. Але в 1920-х роках через потрясіння громадянської війни та відсутність через це робочої сили і продовольства, рудник закрили. А для потреб Лисичанського АТЗ вугілля з шахти “Томашовської” не вистачало б. От і вирішили замість старого рудника будувати нову велику шахту “Новодружеську”.

Від шахти “Томашовської” до заводу “Русско-Краска”, який розташовувався біля Рубіжанської залізничної станції існувала, повітряно-канатна дорога, якою транспортували вугілля на завод. Шахту “Новодружеську” почали будувати за два кілометри на південь від селища Томашовка. І канатну дорогу подовжили, з’єднавши нову шахту зі станцією Рубіжне, з якої вже вагонами мали направляти вугілля на Лисичанський АТЗ, будівництво якого велося на лівому березі Дінця.

На карту М. Ломако наніс об’єкти, які дають уявлення про розташування старих шахт Лисичанська. 

Весною 1935 року біля нової шахти було побудовано три дерев’яних барака, до кінця року ще 12, а далі почалося будівництво двоповерхових будинків та об’єктів соцкультпобуту. Так виникло шахтарське селища біля нової шахти. Тож 1935 рік і став роком заснування селища. Вже у 1938 р. шахтарське селище Новодружеськ було віднесено до категорії селищ міського типу. У грудні 1963 року селищу було присвоєно статус міста.

Зрозуміло, що селище отримало назву від назви шахти, а шахта «Новодружеська» від рудника «Дружеського». А чому рудник мав таку назву? Доводилось зустрічати думку, що його так назвали від того, що був він на кордоні між дружніми Катеринославською і Харківською губерніями. Може й так.

Зазначу, що написання селища назви трохи видозмінювалося. Спершу писали “Ново-Друженка”, після Другої світової війни – “Ново-Дружевськ”, а в 1960-х почали писати “Новодружеськ”

Додам, що Новодружеськ не лише “дружній”, але й рідний Сєверодонецьку. Вони практично ровесники, та й місто хіміків Сєверодонецьк мало вирости на правому березі, між Лисичанськом і Новодружеськом. Адже шахта і завод мали бути технологічно зв’язані. Цей азотно-туковий завод і будувався з розрахунку на новодружеське вугілля. Воно містило у своєму складі багато летючих газів, було самозаймистими і не підлягало транспортуванню на велику відстань. Тому не знаходило великого застосування у промисловості. Але досліди учених показали, що якщо додати до нього 20-30 % кадіївського вугілля, то така суміш добре коксується. А з цього коксу можна отримувати синтез-газ, який використовувати для синтезу аміаку — основи азотних добрив. Бажання ефективно використовувати це вугілля і стало основою рішення про будівництво неподалік заводу з виробництва азотних добрив. Лисичанський азотно-туковий завод, біля якого збудували селище Лисхімстрой, в процесі будівництва і неодноразової зміни проєкту перетворився в Лисичанський хімкомбінат, біля якого виросло місто Сєверодонецьк.