Ювілей: перша аміачна селітра під ялинку 1951-го

Ювілей: перша аміачна селітра під ялинку 1951-го

Цех аміачної селітри Сєвєродонецького об’єднання «Азот» можна вважати ровесником нас обох. Але особливе відношення до нього, звісно, не тільки у нас. Це перший технологічний підрозділ підприємства. Він почав давати продукцію рівно 70 років тому. Саме в новорічну ніч на 1951-й, – відкривши другу половину ХХ століття. Тоді вахту несла зміна Олександри Михайлівни Абросимової. Сировина, напівпродукт ще були привозними.

У 1960-ті вся галузь почула ім’я старшого апаратника Олексія Івановича Снопенка, за чиїм прикладом тисячі апаратників вели технологічні процеси на оптимальних режимах. Він був удостоєний вищих трудових нагород, звання Почесного хіміка країни. Повним кавалером ордена Трудової Слави став апаратник Микола Сергійович Данька; поруч працювали його рідні, потім сюди ж прийшли й онука з чоловіком. Всі робочі місця освоїв апаратник, а потім начальник відділення Арон Юхимович Шверк. Відразу після школи став тут апаратником його син Юрій – майбутній технорук цеху.

В свій час підприємство направило на навчання до Харківського політехнічного інституту молоду апаратницю Раїсу Олексіївну Кірину, відзначену орденом «Знак Пошани». Повернулась начальником зміни. Державні нагороди одержали більше 20 працівників цеху різних поколінь. 

Здібними командирами виробництва стали технорук Віталій Васильович Паталаха, начальник відділення упаковки Станіслав Іванович Резнік, старший майстер КВПтаА Микола Васильович Чистоклєтов, начальники змін Володимир Іванович Мандриченко, Григорій Єгорович Боровенський, Павло Віталійович Нагорний, чимало їхніх колег. Робоча школа цеху виховала вмілих працівників різних спеціальностей. 

Старий цех (за галузевою номенклатурою він мав №3), спираючись на співробітництво із суміжниками, вченими, конструкторами, на досягнення «азотівських» винахідників, своїх новаторів, на підтримку керівництва, йшов і йде шляхом оновлення. Одними з перших розгорнули автоматизацію, диспетчеризацію. А в нові часи провели комп’ютеризацію. Модернізовані основні вузли. Цікаво, що в укріпленні старих величних гранбашт приймали участь альпіністи спортклубу «Хімік». 

Пофарбовану в корпоративні кольори грануляційну вежу видно здалеку. Вона – один з символів підприємства, його здобутків. Високий рівень ґрунтується на міцному фундаменті. Співавтор цієї статті, який керував цехом на протязі першого десятиріччя ХХІ століття, відчував імпульс, який надали виробництву В.К.Федорова, П.І.Сисоєв, В.А.Демченко, А.Ю.Шевцов, П.М.Цеглевський, інші його попередники-керівники, ділову допомогу головного інженера «Азоту» І.В.Волохова, начальника виробництва мінеральних добрив А.М.Кобзаря. Спадкоємність значить багато. 

Обсяг випуску продукції досягав 1,5 тисячі, а іноді навіть 2-х тисяч тонн на добу. .У 2011 році, коли відзначався 60-річний ювілей цеху, очільник «Азоту» Л.С.Бугайов керував урочистим відвантаженням біг-бега з написом «25-мільйонна тонна». Використання таких м’яких контейнерів підвищило продуктивність праці, додало зручностей та безпечності при зберігання селітри. Вона увійшла до 100 кращих товарів України. Її високу якість оцінили й вітчизняні сільгоспвиробники, промисловці, й зарубіжні споживачі. У 2003 році власними силами сконструювали установку з нанесення на селітру добавки проти злежуваності. Вона пролонгувала термін зберігання добрив. Із більш сучасних досягнень – введення установки з виробництва рідких міндобрив (карбамідно-аміачної суміші). Посилена ефективність енергозбереження. 

Серед важливих віх другого півстоліття цеху – введення нового побутового корпусу. Покращили культуру виробництва, екологічні параметри. Кислотні «дощі», які колись біля цеху задавали клопоту в першу чергу жінкам, відійшли в минуле. Про поліпшення оточуючого середовища свідчать й «цехові» голуби. Пам’ятається, як їх підгодовували залишками зерна з вагонів, поданих після перевезення врожаю під завантаження «вітамінами родючості землі». Взагалі, багато що згадується з посмішкою, має сучасне продовження. І колективний відпочинок, і спорт, і художня самодіяльність. Багато сєвєродончан взнали слюсарку-приладистку Людмилу Тимченко – здібну танцівницю народного ансамблю ПК хіміків та старшого апаратника Руслана Пржегарлинського – чудового співака, барда, соліста ансамблю «Гук» того ж Палацу. 

Сама біографія цеху – наче пісня. Її складали сотні людей, незабутні імена яких значаться в трудовому літопису. Всім їм – уклін та вдячність. Хіба першим не найважче?! Але це й загартовує, надихає. Цех відзначали не просто як перший, а як передовий в галузі. Він завжди був серед головних, і тепер складає основу підприємства. 

Великий колектив, який зараз очолює Роман Васильович Рибалко, молодшає Профспілкова організація дбає, щоб виконувався колдоговір, розвивалися традиції робочої дружби. Щоб молодь теж пишалася рідною трудовою сім’єю, а та – новим поповненням. Тоді здійснюються плани, мрії. 

…Як і 70 років тому, сяє новорічна ялинка. Вітаємо працівників цеху всіх поколінь з трудовим ювілеєм, з усіма новорічними святами! На початку 2021 року в своє восьме десятиліття вступає й усе містоутворююче підприємство «Азот». Отож, є з чим вітати всіх хіміків, сєвєродончан. Здоров’я, щастя, миру, активного довголіття, творчої наснаги, добра й добробуту всім, радості – кожній родині! 

* * *
Завершити цю публікацію хочеться ювілейним віршем другого співавтора, який працював редактором газети «Северодонецкий химик»:

Ось вона – селітра аміачна,
Бути їй зерном і хлібом потім.
Україна щиросердно вдячна
Тим, хто її робить на «Азоті».
Перший цех у Сєвєродонецьку,
Звідкіля пішла «Азота» слава,
Показав він силу молодецьку,
Показав, як братися за справу.

Звідусіль його помітні вежі
Місту, Україні, всій планеті,
І майбутнє теж йому належить
У років та праці естафеті.

Олександр ГАВРИЛЕНКО, начальник цеху аміачної селітри «Азоту» 2001-2011 років;
Семен ПЕРЦОВСЬКИЙ, заслужений журналіст України.  

Последние новости:

Комментарии для сайта Cackle