Наша людина на варті стабільності Google

Мабуть, кожен дотичний до IT мріє працювати у великих корпораціях і провідними зірками для них є імена світових компаній-гігантів. Тимур Поркуян, який виріс у Сєвєродонецьку, нині працює в Google Zürich старшим інженером-програмістом. Він – один з тих, хто відповідає за стабільну роботу сервісів Google.

– Я виріс у Сєвєродонецьку. Я закінчив ліцей і після цього одразу вступив до КПІ – Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського». Тут немає особо цікавого нічого: поїхав досить юним, я навіть паспорту не мав, мені було 15 років тоді. Із ІІІ курсу почав працювати…

– Ви кажете, мало цікавого. Але ж – у 15 вступити до вишу, ще й до КПІ! Як так вийшло?

– До школи я пішов на рік раніше, а потім ще перескочив через один клас. Так і вийшло, що я вступив до університету, і лише на наступний рік отримав паспорт.

– Вам складно було вступити до КПІ?

– Я сказав би, це було помірної складності завдання. У мене був хороший атестат зі школи, досить хороші оцінки. І вступав я на прикладну математику, це не на найбільш конкурентний факультет. Можливо, якби я вступав на ФІОТ (факультет інформатики та обчислювальної техніки) чи інші факультети, куди йде більше людей, було б складніше. Не скажу, що я склав іспити блискуче, тим не менш склав.

На ФІОТ більший конкурс через те, що там із назви видно: спеціальності пов’язані з комп’ютерами. Тому логічно «якщо хочеш бути програмістом, – іди туди». А прикладна математика – це більш складний факультет. Він націлений на підготовку інженерів, які можуть працювати в різних галузях. Це профіль більш широкий, не спрямований конкретно на програмування – на ньому ти отримуєш більше знань, як застосовувати математику в різних областях інженерії.

– Тобто більш фундаментальний підхід, який дає більший математичний кругозір.

– В принципі, так. Але я не сказав би, що це для мене була головна користь від університету. Головним було занурення в середовище людей, які захоплені технологіями, які готові це обговорювати, коли є якийсь час самому ці технології досліджувати, дізнатися від друзів, що зараз з’являється нового, що варто вивчати. Я би не сказав, що надто багато з того, що нам викладали, стало колись потім у нагоді. Та з іншого боку, це буле добре тренування для мозку.

– Ви сказали, що почали працювати вже з ІІІ курсу. Це вам було лише 18.

– Так, з ІІІ курсу я відчув, що непогано було б отримати власне джерело доходу, а не лише на батьківські гроші жити. І я почав шукати роботу. Перша робота, яку я отримав була 2 чи 3 дні на тиждень по 4-5 годин: я влаштувався на посаду типу помічника програміста в компанію, яка займалася розробкою систем документообігу. Компанія була маленька, і я сказав би, що потрапив влучно. Тому що програміст, помічником якого мене призначили, був ентузіаст програмування. Від нього я багато чого навчився.

Тим не менш я там пропрацював кілька місяців і відчув, що мені хотілося б працювати в більшій, більш солідній компанії. Маленькі компанії крутяться, як можуть. Якщо в компанії проблеми – починаються проблеми з виплатою зарплати і тому подібні речі.

І з тих пір почалася моя мандрівка по компаніях Києва. Я змінив сім або вісім робочих місць. І кінець-кінців компанія, в якій я працював перед тим, як переїхав (вона називалася Cogniance, тепер вона називається, здається, Star), – це досить велика аутсорсингова компанія в Києві. І працював я там близько двох років.

Наприкінці першого року я почав думати: тепер, мабуть прийшов час, я відчуваю себе досить впевненим, і можна подати резюме в Google. Думки, що я хотів би працювати в Google, були в мене з перших курсів університету.

– А який у вас на той момент був досвід? Що програмували, які завдання доводилося виконувати?

– Переважно я працював в аутсорсингових компаніях. Це означає, що у компаній немає власних проєктів, вони надають послуги своїх співробітників і команди іншим компаніям. Досить популярна модель роботи в Києві. І працював я переважно над проєктами, які можна назвати інтернет-магазинами.

Коли ми говоримо «інтернет-магазин» малюється дещо примітивний образ, але це були інтернет-магазини з досить великими системами, які стоять за ними і керують оформленням замовлень, доставкою, платежами, контролем інвентаря. Я працював над розробкою подібних магазинів на основі великих платформ типу IBM WebSphere Commerce, Intershop Enfinity, ATG.

Коли я перейшов до Cogniance, я вирішив, що мені набридло робити інтернет-магазини, і треба спробувати щось нове. Тому я підтягнув свої знання з програмування під Android і прийшов до компанії як Android-програміст. Це було пов’язане з кроком назад у кар’єрі, адже я прийшов програмувати не те, в чому був класним професіоналом. Тим не менш воно того вартувало, я вважаю зміну кваліфікації правильним кроком.

– Тобто за рахунок цього кроку назад ви напрацювали нові знання і вміння.

– Саме так, і згодом, десь за рік роботи в Cogniance я цей крок назад відіграв, просунувся кар’єрними сходами. Та тепер я працював уже як Android-програміст, а не робив ці набридлі мені інтернет-магазини.

– І після цього ви подали резюме до Google. Чи легко було зважитися на це?

– В інтернеті багато посібників, як правильно готуватися до співбесід у Google. І вони виглядають поважно. В мене були думки: а раптом я замало знаю? Було би прикро, якщо я подамся і втрачу єдиний шанс на співбесіду. Тому я чекав, читав книжки, статті, рішав задачі, і в той момент відчув: от зараз я можу податися.

– І наскільки реальними виявилися поради з посібників?

– В цілому вони ефективні. Вони можуть дещо налякати. Може виникнути думка, що оскільки у Google на співбесіді ставлять питання з величезного кола тем, то треба бути спеціалістом з усіх них.

Насправді на співбесіді у Google намагаються зрозуміти, наскільки кандидат може мислити логічно і крок за кроком просуватися до вирішення проблеми. Якийсь інструментал для цього потрібен: треба знати основні поняття, знати, як саме вирішувати алгоритмічні задачі. Але це не означає, що на співбесіді, коли тебе про щось запитують, треба моментально відчеканити відповідь.

Більше того. Якщо кандидат на співбесіді в Google надто швидко і добре відповідає на питання, інтерв’юер буде ускладнювати питання, доки у кандидата не почнуться проблеми. Це треба для того, щоб подивитися, як кандидати вирішують завдання, в яких відповідь не очвидна одразу.

– І як у вас проходила співбесіда?

– Сам процес найму в Google у мене тягнувся досить довго. Довше, ніж це зазвичай відбувається. Я подав резюме через онлайн-форму у лютому. Рекрутер зі мною зв’язався у квітні, і телефонну співбесіду я пройшов у червні.

Після цього рекрутер повідомив, що співбесіду я пройшов. Але, на жаль, та команда в Каліфорнії, до якої мене наймали, розпущена – продукт був визнаний неперспективним. А крім того, у Google закінчилися робочі H1B візи для того, щоб запрошувати співробітників до Каліфорнії. Тому, якщо я хочу отримати контракт ще у цьому році, то мені варто обрати один з європейських офісів. І мені запропонували на вибір Лондон або Цюрих.

Я розсудив, що до Лондону за бажання я зможу переїхати без особливих проблем. Адже там величезна кількість компаній і я бачив багато вакансій з пропозиціями переїзду до Лондону. А от Цюріх – це щось нове, цікаве, звідти вакансій мені не траплялося, і взагалі у Швейцарії така репутація, що туди потрапити не так вже й легко. Тому я обрав Цюрих. І мене запросили вже на особисту співбесіду на місці.

Я приїхав наприкінці серпня, пройшов співбесіду і остаточно переїхав уже на початку листопада. Тобто весь процес у мене зайняв майже рік – від подачі резюме до переїзду.

– Ви пам’ятаєте свої почуття, коли вперше потрапили до офісу Google? Що ви відчули, Тимур?

– Тут відповідь нетривіальна. Адже коли я приїхав на співбесіду, це був не перший раз, коли я опинився в офісі Google.

У Києві, я брав участь у групі Google Technologies Users Group. Це свого роду програмістський фан-клуб, Google підтримує цей рух, і, зокрема, влаштовує поїздки членів цих груп на великі конференції компанії. І от через таку поїздку на конференцію я вже бував у офісі Google за два чи три роки до того, як подав резюме.

Тим не менш я відповім. Що мене вразило, – передусім масштаб. Це був офіс у Каліфорнії. Це не одна будівля, а величезний комплекс, навіть кілька величезних комплексів. Кожен з них – це кілька десятків будівель. Між цими комплексами ходять автобуси, спеціально призначені для того, щоб возити співробітників з одного комплексу до іншого. Це ледь не міні-місто.

Друге, що мене вразило, – кількість сервісів, які доступні для співробітників просто на місці, навіть не виходячи з кампусу. Тренажерні зали, їжа, перукарні. Дуже багато речей, які поза Google треба було б влаштовувати самому, всередині Google влаштовуються набагато простіше. Не треба витрачати час на те, щоб виходити з офісу, вирішувати, до якого тренажерного залу піти, наприклад… Це економить дуже багато часу і, звісно, дуже багато грошей.

– Тобто компанія зацікавлена, щоб люди якнайменше відволікалися від роботи, правильно я розумію?

– Таку думку я чув також. В цілому – так. Та мені здається, більш важливим фактором тут є інше. Google хоче, щоб співробітникам подобалося працювати в компанії. І крім того, це створює таку собі прив’язку.

Якщо ти працюєш у компанії 10 років, і ти ходив після роботи до тренажерного залу тут же у підвалі твого офісу, в тебе був перукар, до якого ти ходив в цій же будівлі, харчувався ти також в офісі, ніколи не задумувався, яку їжу купувати, – то переходити до компанії, де всього цього нема… Це досить великі зміни.

Мені здається, що таким чином Google утримує співробітників, роблячи так, що перехід до іншої компанії стане потрясінням.

– І все ж, мабуть, різні речі: відвідати Google з екскурсією і увійти до офісу, відчуваючи, що ти частина цієї корпорації.

– Звісно, я був щасливий, потрапивши до компанії, до якої я прагнув стільки років. Зараз, через 8 років після того, як я почав тут працювати, я бачу і деякі недоліки, і бачу, як порівнюють інші компанії з Google. Але в той момент це був величезний стрибок з якості компанії, в якій я працюю, з масштабу проєктів. Тому – так, звісно, перший час я був вельми приголомшений.

– І на які проєкти в Google вас поставили? Якщо не секрет, зрозуміло.

– Я в загальних рисах розповім. Коли я прийшов, компанія працювала над продуктом, – можливо, хтось пам’ятає, – який називався Google+. Це була соціальна мережа від Google, і багато людей мали великі сподівання, пов’язані з нею.

Компанія тоді активно додавала соціальний аспект до багатьох своїх сервісів. Я потрапив до команди, яка працювала над версією Google+ для дуже слабких мобільних телефонів. Це не тепер, коли майже в кожного є смартфон із тачскріном. Скажімо, в когось був мобільний телефон, якась стара Nokia, але з інтернетом і там є браузер, який підтримує 100 пікселів по горизонталі на 100 пікселів по вертикалі. Було припущення, що в багатьох користувачів у країнах, що розвиваються, саме такі телефони. І от я потрапив до команди, яка займалася розробкою версії Google+, що мала працювати саме на таких телефонах – щоб охопити і цей ринок також.

Це був такий low-tech-проєкт, тому що в ньому неможна було використовувати багато сучасних інструментів.

– Це як біг з обважнювачами у легкоатлетів на тренуваннях.

– Дещо схоже, так. Однак з часом прийшло розуміння, що у більшості користувачів у країнах, що розвиваються, не такі телефони, а цілком нормальні. Тому цей проєкт поступово еволюціонував у повноцінну версію Google+.

– Це був початок. А чим ви займаєтеся зараз?

– Це теж програмування, але не стільки розробка нових продуктів, скільки програмування з фокусом на захисті стабільності і оптимізації сервісів Google.

Відповідальності дещо більше. Ми десь один тиждень раз на п’ять-шість тижнів чергуємо по сервісу. Якщо трапляється щось, мені приходить повідомлення, що сервіс «упав», і протягом 5 хвилин я маю почати розбиратися і намагатися виправити це. Так, це більше відповідальності, але це водночас і якоюсь мірою пригода.

– Мабуть, будь-який програміст мріє працювати в Google. Що ви порадили б тим, хто лише починає свій шлях у програмуванні?

– Спочатку хочу зауважити, що це не обов’язково має бути Google. Років 10-15 тому він був найкращим варіантом. Наразі існує певна кількість варіантів, які можна порівняти з Google – наприклад, той же Facebook. Їх досить багато. І в усіх них досить складна співбесіда.

Що я можу порадити програмістам-початківцям, – якомога більше варитися в професійному середовищі. Ходити на хакатони, на конференції, спілкуватися з людьми, читати форуми, книжки, обговорювати нові технології з людьми. Якщо чуєш про нову технологію, – піти погуглити, можливо сподобається. Писати які-небудь свої проєкти. Хай маленькі, хай без практичного змісту, – щось робити, пов’язане з програмуванням.